Стан та перспективи розвитку кредитних спілок України

 

  На   сьогодні в Україні   навіть   зважаючи   на   досить   непогано   зростаючі  фінансові можливості кредитних спілок структуру кредитування ніяк не можна  назвати   ефективною.   Левову   частку   займають   споживчі   кредити,   а   на  підприємницьку   діяльність   за   кращими   показниками   припадає   лише   25%.  Досить суттєвою є частка кредитів на будівництво житла.

            За   терміном   кредитування  кредитними   спілками   переважає   надання  тимчасово вільних коштів на строки від 3-х до 12 місяців. [2]

За  результатами  звітного  періоду,  як  і  раніше,  більшість  кредитних   

спілок (318) об’єднувала  відносно невелику кількість членів – до 1 000 осіб.

Станом  на  30.06.2011  розподіл  загального  сегменту  ринку кредитних

спілок за кількістю  членів кредитних спілок зображено  на рис.1. 

            

Рис 1. Структура  ринку кредитних спілок за кількістю  членів станом на 30.06.2011

Слід зазначити, що за результатами аналізу наданої кредитними спілками звітності, на кінець першого півріччя 2011 року, сегмент кредитних спілок, кількість членів яких від 10 до 50 тисяч осіб, зменшився на 9 кредитних спілок. 

Станом  на  30.06.2011  кількість  членів  кредитних  спілок  становила 

1 075,6 тис. осіб, з яких 269,7 тис. осіб або 25 % – члени КС, які мають діючі

кредитні договори, та 49,8 тис. осіб (5%) – члени спілок, які  мають внески

(вклади) на депозитних  рахунках.

Загальний  обсяг  капіталу  кредитних  спілок  станом  на  30.06.2011          

становив 859,3 млн. грн. Найбільшу  питому вагу становить пайовий капітал -

586,9 млн. грн.

Незважаючи  на  значне  скорочення  обсягів  кредитування  кредитними спілками, як і в попередні роки, найбільший попит мають споживчі кредити, частка яких становить 41,74 %.

Рис. 2. Структура кредитів за видами станом на 30.06.2011

Друге місце посідають кредити  на інші потреби – 28,0%. Значну частку

мають кредити, видані на придбання, будівництво та ремонт житла, а також 

комерційні  кредити.  Кредитування  ведення  селянських  та  фермерських

господарств, як і в  попередні періоди, має незначну частку в загальному обсязі виданих кредитів.[8, 9] 

3. Проблеми  та перспективи розвитку кредитних  спілок в Україні.

В Україні кредитні спілки, незважаючи на те, що після їх відновлення минуло небагато часу, поступово завойовують свою нішу на ринку кредитів населенню. Останніми роками в розвитку таких спілок спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції.

Втім, позитивна динаміка розвитку кредитних спілок унаслідок кризи кредитної системи була зведена нанівець.

Основними негативами в  розвитку кредитних спілок є:

— наявність "сірого" сектору, велике число "жевріючих" кредитних спілок, порушення кооперативних  принципів у діяльності значної  кількості кредитних спілок;

— недосконала структура  кредитного портфеля, політика формування та управління активами й пасивами, відповідні процентні ставки, недостатнє впровадження нових видів послуг і ринкових інструментів, відсутність узгодженої довготермінової ринкової стратегії;

— недостатній доступ до дешевих і довгих ресурсів, неналежне  сервісне супроводження, відсутність  механізмів підтримання фінансової стабільності кредитних спілок та гарантування вкладів їх членів, низький рівень системної інтеграції кредитних спілок у режимі саморегулювання. [6]

Функціонування кредитних  спілок ускладнюється також через  неврегульованість питань нагляду й контролю їх діяльності. Украй незначними наглядовими функціями наділений Національний банк України, а також Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Як показує світовий досвід, регулюючим органом може бути державна, напівдержавна чи недержавна (об'єднання кредитних спілок) установа. В Україні, згідно із Законом "Про кредитні спілки", функції з регулювання й нагляду за діяльністю кредитних спілок покладено на спеціально вповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Доцільно зауважити, що в Україні головною проблемою  є недосконалість законодавчо-нормативного середовища й закріплення кооперативної  природи кредитних спілок. Оптимальним  розв'язанням цієї проблеми є внесення до Цивільного кодексу змін, що стосуються основних засад організації кооперативних неприбуткових товариств, а також прийняття нормативної бази, яка регламентувала б окремі моменти діяльності кредитних спілок.

Згідно з Концепцією розвитку системи кредитної кооперації, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України, серед найважливіших сучасних проблем розвитку кредитних спілок варто назвати такі:

— недостатній для  належного виконання їхніх зобов'язань  перед членами рівень капіталізації;

— відсутність діючої інфраструктури фінансової й технічної підтримки ефективної діяльності кредитних спілок;

— відсутність ефективного  механізму захисту прав членів кредитних  спілок, у тому числі системи гарантування вкладів;

— існування значної  кількості кредитних спілок, що у  своїй діяльності не дотримуються основних принципів міжнародного кооперативного руху й вимог щодо захисту прав їх членів;

— низький рівень професійної  діяльності й технічної оснащеності  переважної більшості кредитних  спілок.

Для комплексного вирішення  питань, які гостро постали перед кредитними спілками, необхідно:

— запровадити на державному й регіональному рівнях системи  стабілізації та фінансового оздоровлення кредитних спілок;

— створити систему страхування/гарантування вкладів від фінансових ризиків;

— ініціювати створення бюро кредитних історій для формування єдиної бази позичальників, що надасть можливість знизити частку прострочених і неповернених позик;

— прискорити процес формування потужних асоціацій, діяльність яких сприятиме  розробці й запровадженню єдиних правил поведінки на ринку кооперативного кредитування, професійних і технологічних стандартів діяльності, піднесенню іміджу й довіри до кредитних спілок;

— визначити одним  із пріоритетних напрямів розвитку організаційної інтеграції формування єдиної саморегулівної організації кредитних спілок у формі всеукраїнської асоціації спілок;

— запровадити жорсткішу  систему нагляду й контролю дотримання й виконання основних показників діяльності кредитних спілок; у разі невиконання встановлених нормативів і небажання усунути недоліки запроваджувати санкції та відкривати процедуру поглинання потужнішими спілками, що приведе до природного укрупнення спілок та підвищення їх конкурентоспроможності в майбутньому;

— сформувати установи сервісної  інфраструктури, які повинні надавати послуги кредитним спілкам і об'єднаним кредитним спілкам у сфері навчання, консультаційного супроводження, інформаційних технологій, організації доступу до кредитних історій позичальників, мінімізації фінансових ризиків, аудиту, управління ліквідністю.

Що стосується шляхів розв'язання окреслених проблем, то, на думку багатьох науковців, розбудову  обслуговуючої інфраструктури кредитної  кооперативної системи доцільно починати саме в межах обласних асоціацій, таким чином забезпечуючи її автономність, гнучкість і доступність для безпосередніх споживачів допоміжних послуг — кредитних спілок. Основними напрямками розбудови допоміжної інфраструктури є створення стабілізаційного фонду, бюро кредитних історій, агенції з роботи із проблемними кредитами, страхової компанії, аудиторського бюро й освітнього центру.[4]

Важливою  проблемою вітчизняної кредитної кооперації, як уже зазначалося,  є перешкоди  з  поверненням  кредитів.  На  початку кризового періоду багато вкладників зіткнулась з проблемою повернення своїх вкладів. Єдиним способом  повернути  вклади  було  звернення  до  суду.  Однак,  часто  навіть  рішення суду не виконували, а їхнє винесення тривало декілька місяців. Це зруйнувало  довіру  населення  до  заощаджень  через  фінансово-кредитні  установи.  Негативним також залишається той факт, що під час оформлення кредиту в кредитній спілці, її член не отримує на руки бажаної суми, оскільки для укладення  договору  потрібен  авансовий  платіж  у  межах  від 10 %  до 40 %  суми  кредиту.  Таким  чином,  кредитна  спілка  перестраховує  себе  від  ризику  несвоєчасного повернення членами спілки позичених коштів, а сам позичальник не отримує бажаної суми. Окрім цього, усі кредитні спілки стягують від 2 до 5 % від суми кредиту в резервний фонд. Тому, крім основної суми та відсотків  за  кредит,  позичальник  мусить  сплатити  внесок  до  резервного  фонду.

Внаслідок цього, кредит у кредитній спілці стає досить дорогим.

Проблему неповернення вкладів і забезпечення платоспроможності  та

ліквідності кредитних спілок можна вирішити, створивши спеціальний фонд

гарантування  вкладів.  Наповнити  фонд  гарантування  вкладів  кредитних  спілок можна  завдяки участі в ньому держави, яка для формування цього фонду  може надати кошти, отримані від емісії облігацій внутрішньої державної позики. Іншу частину коштів для формування фонду можна залучити як довготерміновий  кредит  від  Національного  банку  України.  Користуватись  коштами  цього  фонду  зможуть  спілки,  які  входять  до  Національної  асоціації  кредитних  спілок  України.  Система  рефінансування  спілок  може  ґрунтуватись на  положенні  Закону  України "Про  Національний  банк  України",  згідно  з яким  до  кредитора  останньої  інстанції,  Національного  банку  України,  може звернутись  банк  або  інша  кредитна  установа  й  отримати  рефінансування  в разі вичерпання інших можливостей [4]. Схема виглядатиме так:  Національний  банк  України  рефінансуватиме  уповноважений  банк,  яким  може  бути Ощадбанк або інший державний банк, а той уже надаватиме кошти спілкам.[3]

Паралельно з розробкою  запобіжних заходів із боротьби з  неповерненням кредитів існує потреба  у створенні механізмів боротьби з уже скоєними порушеннями щодо виплати позик недобросовісними позичальниками. Регулярно здійснюючи заходи з повернення проблемних кредитів, спілки змушені витрачати чималі кошти на оплату послуг юристів, пошти, судових зборів тощо.

Ефективним способом для істотного скорочення зазначених витрат є делегування повноважень  щодо роботи із проблемними кредитами  єдиному спеціальному органу — Агенції по роботі із проблемними кредитами.

Ризик втрати наданих  у кредит коштів, а також інші ризики, пов'язані з діяльністю кредитної  спілки, доцільно мінімізувати шляхом страхування. На нинішньому етапі свого розвитку українські кредитні спілки майже не співпрацюють зі страховими компаніями через низку причин, а саме:

— непристосованість  страхових продуктів існуючих компаній до потреб кредитних спілок;

— невигідні умови  співпраці, запропоновані кредитним  спілкам страховими компаніями;

— некоректність роботи багатьох вітчизняних страхових  компаній;

— необізнаність керівництва  більшості кредитних спілок щодо вигід, які надає страхування  ризиків.

Максимальне задоволення  потреб кредитних спілок та їх членів у страхових послугах зумовлює розробку і впровадження спеціалізованих страхових продуктів, а саме: колективного страхування депозитних і додаткових пайових внесків; страхування кредитних спілок від збитків, пов'язаних із нечесною чи некомпетентною поведінкою їхніх працівників; страхування майна кредитних спілок від пожеж, затоплень, крадіжок, пограбувань тощо; страхування цивільної відповідальності кредитних спілок за можливі збитки, завдані членам спілки або іншим особам з вини працівників спілки; страхування кредитів.

Організацію перестрахування доцільно проводити на основі укладення довготермінової угоди з потужним національним чи зарубіжним перестрахувальником. При цьому оптимальним рішенням є співпраця з компаніями, заснованими кредитними спілками інших країн. Так, американське товариство взаємного страхування надає послуги з перестрахування ризиків страховим компаніям кредитних спілок багатьох країн світу.

Підбиваючи підсумок, можна стверджувати, що одним із основних пріоритетів розвитку кредитних  спілок в Україні є збереження кооперативного принципу їх функціонування, забезпечення якісного обслуговування членів фінансових кооперативів та якнайшвидше усунення суперечливих моментів у нормативно-правових актах, які регулюють діяльність кредитних спілок.

У свою чергу, з огляду на загальносвітові тенденції розвитку кредитних спілок необхідно запровадити моніторинг їхньої діяльності з метою недопущення впровадження тіньових схем ухилення від оподаткування, що призводить до значних втрат бюджету.[7]