Походження, суть і форми грошей

В сучасних мовах господарство є  кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію –  гроші як засіб обігу і платежу  водночас.

Гроші виконують також функцію  грошей як засобу нагромадження і заощадження: Вони виступають загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому у людей і виникає прагнення до їх накопичення та заощадження. Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додаткового доходу не приносить [4, с.221].

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб накопичення  і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція  виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві  гроші направлялися в скарби, нестача  поповнювалася за рахунок скарбів.

З розвитком товарного виробництва  значення функції як засобу накопичення  та заощадження зростало. Без накопичення  та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтворення. На відміну від простого товарного  відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвитком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів – необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни – відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Окремі особи також накопичують  золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопичення в умовах панування знаків вартості – застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші. які є паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосереджують короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий – за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції –  стихійно регулювати грошовий обіг при  пануванні знаків вартості – втрачено.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою  розвитку кредитних відносин, за допомогою  яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окремим кредиторам. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності  накопичення коштів слід враховувати  наступне:

- можливість безперешкодного використання  розміщених грошових коштів;

- надійність вкладень;

- мінімізація ризику;

- можливість отримання  доходу від вкладених коштів. 

Наступною функцією є  функція світових грошей. Появу світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання  послуг зовнішньому партнеру. Вони в якості міжнародного засобу виступають при розрахунках по міжнародним балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу [4, с.232].

Міжнародним купівельним  засобом світові гроші служать  при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

Для країн-учасниць Європейського  валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р. введена регіональна міжнародна лічильна одиниця – ЕКЮ (European Currency Unit). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на половину забезпечена золотом і доларами США (за рахунок об'єднання 20 % офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними валютами. ЕКЮ – безготівкова грошова одиниця, яка виступала у вигляді записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ визначалася так само, як і СДР, середньозваженим курсом валют країн-членів. Її використовували в розрахунках дванадцять країн ЄВС. З 1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро.

Стабільна грошова одиниця  євро повинна відігравати значно важливішу роль у міжнародній  валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна валюта; аніж будь-яка  з діючих національних валют. Крім того, євро може стати серйозним конкурентом долару в якості розрахункового засобу і альтернативною резервною валютою як для країн ЄЕС, так і для торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Всі наведені функції  грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів та послуг, знаходяться в тісному зв'язку та єдності. З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

• гроші виражають  мінову вартість товарів – через  них визначається ціна товару, а  це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

• гроші виступають загальною  матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

 

Розділ 2. Теорії грошей і грошовий обіг

2.1. Теорії грошей

В економічній науці про гроші найбільш поширеними і відомими є три теорії кількісна теорія, металева і номіналістична (Дод.4). Хоч сформувалася ця теорія як обґрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобто на базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайно широка теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповіді по суті на всі питання теорії та практики використання грошей.

Ключовим в кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості  грошей: чим більше їх в обігу ¾ тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Ж.Боден. У своєму трактаті “Відповідь на парадокси де Мальструа” він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною є збільшення кількості золота і срібла. Інші економісти ХVI-ХVII ст. (Б.Даванзатті, Дж.Монтаріні, Дж.Локк), розроблюючи цю ідею Ж.Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії [8, с.32].

Важливий вклад у  кількісну теорію вніс англійський  економіст Дж.Локк, який дійшов висновку, що вирішальним фактором, який регулює  і визначає вартість грошей (у даному випадку золота і срібла), є їх кількість.

Відстоюючи класичні постулати, представники кількісної теорії тривалий час (по суті до початку ХХ ст.) не проявляли інтересу до розкриття  складного процесу впливу грошей на систему цін, а через них ¾ на економічні процеси взагалі. Вони просто декларували факт рівнопропорційного зростання цін при збільшенні кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу. Тому представникам класичної кількості теорії так і не вдалося розірвати вузького кола механічного зв’язку товарних цін і грошової маси, хоч серед них були і класики політичної економії капіталізму, перш за все Д.Лікарко.

На початку ХХ ст. з  новою силою розгорілися суперечки  навколо кількісної теорії. Проте  на цей раз зусилля були спрямовані на дослідження механізму зв’язку між кількістю грошей і цінами. Першим це завдання взяв на себе американський економіст І.Фішер, який сформулював трансакційну версію кількісної теорії на базі так званого “рівняння обміну”.

Трансакційний варіант  кількісної теорії І.Фішера базується на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх в обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів. Зв’язок цих величин він виразив у вигляді рівняння обміну:

 

MV = PQ,   (2.1.1)

 

де М ¾ сума наявних грошей, що знаходяться в обігу протягом певного періоду; V ¾ швидкість обігу; P ¾ ціна індивідуального товару, реалізованого за вказаний період; Q ¾ кількість товарів.

Основою формули (2.1.1) є  товарообмінна операція. У правій частині рівняння представлена сума цін всіх товарів, що беруть участь в операціях, у лівій ¾ їм протистоїть сума всіх негайних платежів [7, с.163].

Тому з наукових позицій  важливе значення має не само по собі “рівняння обміну”, а ті висновки які були зроблені з нього І.Фідером та наступними дослідниками кількісного фактору в теорії грошей.  Найбільш важливим для розвитку кількісної теорії був висновок І.Фішера про формування рівня цін під впливом трьох факторів, а не одного, як це стверджували представники класичної кількісної теорії. Для цього І.Фішер на основі “рівняння обміну” побудував  формулу ціни:

      

                              Р =   M  V     (2.1.3)

           Q

 

З формули (2.1.3) слідує, що рівень цін (Р) залежить від:

• кількості грошей, зміна якої прямо пропорційно впливає на рівень цін;
• швидкості обігу грошей, зміна якої теж прямо пропорційно впливає на рівень ціни;
• фізичного обсягу товарообороту, зміна якого обернено пропорційно впливає на рівень цін.

Особливо помітно послаблюється  залежність рівня цін від кількості грошей, на думку І.Фішера, на короткострокових періодах, оскільки на таких проміжках часу можуть відчутно змінюватися обсяги товарообороту під дією циклічних змін кон’юнктури. Це був перший крок представника кількісної теорії в бік визнання впливу на ціни виробничих факторів, а не тільки монетарних.

Разом з тим принцип  вибору між грошима і іншими формами  зберігання багатств не одержав в  теорії касових залишків послідовного вираження. З допомогою ряду спрощень аналіз зрештою переводився на рейки традиційної кількісної теорії з її ключовим висновком про наявність жорстокого причинного зв’язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін. Це виразилось у формулі “кембріджського рівняння” (формула Пігу):

 

M = r*R*P,        (2.1.4)

 

де М ¾ кількість грошових одиниць;

    R ¾ загальна величина виробництва в фізичному виразі за одиницю часу;

    Р ¾ ціна виробленої продукції;

    r ¾ частина RP, яку люди мають бажання зберігати в вигляді грошей.

При постійності r і  Р  виникає обернено пропорційний зв’язок між вартістю (купівельною силою) грошової одиниці і величиною наявних у господарстві касових залишків. Саме в цьому і полягає основний висновок кількісної теорії [34, с.65].

Вплив на рух економічного циклу через сферу обігу Дж.Кейнс  і його послідовники передбачали таким чином. Зростання грошової маси в обігу і обсягу кредитних ресурсів нібито тягне за собою пожвавлення економіки, ріст прибутків капіталістів і зайнятості. Поштовхом до цього пожвавлення може бути зниження банківського процента, яке підвищує попит на кредит і заохочує інвестиції, а також так зване дефіцитне фінансування (тобто розширення урядового попиту на ті чи інші товари) або фінансування з коштів державного бюджету урядових інвестицій.

Дійсно, у міру розвитку і ускладнення капіталістичної економіки вплив кредитно-фінансової системи на відтворення значно посилився. Грошові і бюджетні важелі почали активно використовуватися державою як знаряддя анти циклічного регулювання. Все це заперечувало висновок про “нейтральність грошей”, відсутність їх зв’язку з реальними процесами в економічній системі.

У кейнсіанській схемі  причинно-наслідкових зв’язків грошові  фактори відігравали важливу  роль. Нагадаємо, що в класичній системі  гроші були короткочасним посередником, їх нагромадження господарюючими агентами вважалося беззмістовним і нераціональним. Цим обґрунтовувалася теза про негайне витрачання доходів у міру їх надходження, що, в свою чергу, приводило до висновку про автоматичну зміну цін слідом за зміною грошової маси.

Далі розглянемо Кейнсіанське трактування кількісної теорії грошей. Дж. Кейнс намагався відійти від традиційного і неокласичного трактування грошей як другорядного технічного інструменту. Важливість грошей він пов’язував  з наявністю невизначеності в процесах прийняття господарських рішень. На його думку, прагнення зберігати гроші ¾ це барометр нашого недовір’я до власних розрахунків і до загальної узгодженої думки відносно майбутнього. Із факту нагромадження грошей він прямолінійно виводив низький платоспроможний попит у господарстві.

Таким чином, за теорією  Дж. Кейнса сукупний попит на гроші ( М ) складається з двох частин: трансакційного (M I), що є функцією доходу, і спекулятивного ( М II ), що є функцією процента:

 

M = M I + M II = L1(y) + L2 (i) ,  (2.1.5)