Капітал банку, його структура і формування

Ощадні вклади — це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банку з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка — це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади часто використовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив'язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило — за декілька днів) про цей намір.

При визначенні рівня  доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Так, при використанні схеми простих процентів базою  нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама основна сума строкового вкладу.

При використанні схеми  складних процентів дохід за кожний період обчислюється не з первісної  суми вкладу, а із загальної суми, яка включає основну (первісну) суму та проценти, що були нараховані за всі попередні періоди.

Таким чином, використання складних процентів (за інших однакових  умов) однозначно є вигідним для  вкладників банку, оскільки забезпечує їм більший дохід.

В останній час все  більшої актуальності набуває розвиток системи страхування депозитів  у комерційних банках, необхідність якої визнана більшістю країн світу.

На сучасному етапі  розвитку банківської системи України  застосовується система виражених  гарантій страхування депозитів. Положення "Про фонд гарантування вкладів  фізичних осіб" встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів, порядок  відшкодування вкладів вкладникам банків-учасників Фонду, а також  регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України  та Національним банком України.

Основними завданнями фонду є:

— забезпечення захисту  прав фізичних осіб — вкладників банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду шляхом відшкодування за рахунок  його коштів вкладів, включаючи відсотки, у разі настання недоступності вкладів;

— здійснення організаційно-управлінський  заходів з метою забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування втрат;

— забезпечення надходження  та акумуляції сум зборів з банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду та інших  коштів, призначених для здійснення відшкодування втрат;

— забезпечення цільового  використання коштів, що знаходяться на рахунках Фонду.

Фонд гарантує кожному  вкладнику банку — учаснику (тимчасового  учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів у сумі, визначеній відповідно до закону України "Про Фонд гарантування вкладів  фізичних осіб", величину відшкодування  коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій  розвитку ринку ресурсів, залучених  від вкладників банками-учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

У разі розміщення вкладником в одному з банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду кількох вкладів  Фонд гарантує відшкодування коштів за такими вкладами, включаючи відсотки, в обсязі загальної суми вкладів  за станом на день настання недоступності  вкладів, але не більше величини, встановленої відповідно до закону України "Про  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Вклади, обсяг яких становить менше 1 грн, не підлягають відшкодуванню.

Відшкодування вкладів  в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після  перерахування суми вкладу за офіційним  курсом Національного банку України  на день настання недоступності вкладів. 

4.4. Недепозитні операції банків

У практичній банківській  діяльності часто виникає ситуація, коли залучених банком депозитних ресурсів недостатньо для здійснення запланованих кредитно-інвестиційних операцій. Таким  чином, утворюється різниця між  розміром кредитів та інвестицій, які  необхідно профінансувати, і наявною  сумою депозитів. Для покриття цієї різниці, яка має назву "розрив фондів банку", використовуються ресурси, залучені шляхом здійснення банківських  недепозитних операцій.

Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:

— отримання міжбанківських кредитів;

— рефінансування в Національному банку України;

— операції РЕПО;

— емісія цінних паперів  власного боргу (банківські векселі, облігації тощо).

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських позик. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших комерційних банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів. Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають передусім відносна простота оформлення та швидкість здійснення. Банк-позичальник взаємодіє з банком-кредитором, як правило, без посередників. Узгодження умов кредитування (сума, термін, процентна ставка, вид забезпечення тощо) здійснюється по телефону, факсу, електронній пошті. Після повного оформлення кредитної угоди банки обмінюються між собою підписаними екземплярами за допомогою телефаксу. Підписання кредитної угоди є підставою для перерахування коштів з рахунка банку-кредитора на рахунок банку-позичальника. Перерахування здійснюється практично в режимі реального часу після надання банком-кредитором в регіональне управління НБУ, що його обслуговує, платіжного доручення про переказ коштів на користь банку-позичальника. Міжбанківські кредитні угоди укладаються, як правило, на термін від кількох днів до 1—2 місяців. Досить поширеними є міжбанківські кредити overnight, які повинні повертатися на наступний день після їх отримання. Досить поширеними в міжнародній банківській практиці є операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблеми з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій. Так, у СІЛА Федеральна резервна система надає позики фінансово-кредитним установам через так зване дисконтне вікно, перераховуючи суму кредиту на рахунок банку-позичальника у Федеральному резервному банку відповідного регіону. Кожний кредит, який надається ФРС, повинен бути забезпечений надійною заставою. Більшість банків використовують для застави цінні папери Казначейства США. В Україні Національний банк здійснює політику рефінансування комерційних банків через використання таких інструментів:— рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;

— надання стабілізаційного кредиту;

— операції купівлі-продажу  державних цінних паперів на відкритому ринку.

Національний банк України здійснює операції на відкритому ринку шляхом:

— проведення короткострокового  рефінансування банків;

— проведення середньострокового рефінансування банків;

— надання кредитів "овернайт";

— купівлі/продажу  державних цінних паперів.

НБУ здійснює рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку тільки під забезпечення державних  цінних паперів, векселів суб'єктів  господарської діяльності та векселів Державного казначейства, що враховані  банком.

Кредит "овернайт" — це кредит у межах обумовленого ліміту та визначеної процентної ставки, який надано банку Національним банком за постійно діючою лінією рефінансування строком на один день під забезпечення державних цінних паперів.

Стабілізаційний кредит — це кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Правлінням НБУ строк.

Короткострокове рефінансування шляхом операцій на відкритому ринку  здійснюється на строк до 14 днів, середньострокове — до 6 місяців. Ці види рефінансування проводяться через кількісний або  процентний тендер.

Кількісний тендер — тендер, на якому НБУ наперед установлює ціну(процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредит шляхом рефінансування.

Процентний тендер — тендер, на якому банки у своїх заявках до Національного банку, крім суми очікуваного кредиту, пропонують ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються отримати кредит від НБУ шляхом рефінансування.

Для забезпечення наданого кредиту використовуються державні цінні папери, строк погашення  яких настає не раніше, ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебувають у власності  банків, та враховані банками векселі, строк пред'явлення яких до платежу  настає не раніше ніж через 30 днів після  строку погашення кредиту.

Процентна ставка за короткостроковими чи середньостроковими кредитами рефінансування, що одержані банками від НБУ, коригуванню  не підлягає.

Короткострокове та середньострокове рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку  здійснюється під забезпечення державних  цінних паперів або врахованих банком векселів у розмірі, що не перевищує 85 % балансової вартості державних цінних паперів та 70 % від номінальної  вартості врахованих векселів.

Кредит "овернайт" надається через лінію рефінансування строком на один робочий день. Надання банкам кредитів "овернайт" здійснюється тільки під забезпечення державних цінних паперів у розмірі не більше 85 % їх балансової вартості. Національний банк надає кредити "овернайт" за ставкою, не нижчою ніж облікова. Стабілізаційний кредит може надаватися банку строком до трьох років лише за умови його забезпечення заставою, високо-ліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості) або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи.

Ті комерційні банки, що проводять політику інтенсивного розвитку та диверсифікації діяльності, активно діють на ринку боргових зобов'язань, випускаючи в обіг цінні  папери власного боргу, серед яких переважають  фінансові векселі, а також облігації  банків. Банківський вексель — це цінний папір, в якому міститься безумовне грошове зобов'язання банку про сплату зазначеної у векселі суми векселетримачу в указаному місці та у встановлений термін. Фінансові векселі банків є досить привабливим інструментом внаслідок їхньої високої ліквідності та надійності. Вони вільно обертаються на фінансовому ринку, можуть використовуватись як застава, засіб розрахунку за продукцію та послуги, просто як джерело отримання доходу у вигляді банківських процентів. Вексель може легко та швидко змінювати свого власника за допомогою індосаменту, тобто здійснення передаточного надпису на його звороті.

Облігація банку — це цінний папір, який надає його власнику право отримати у визначений термін грошові кошти розміром у номінальну вартість облігації з відповідною процентною платою (якщо облігація купонна) або без неї (якщо — безкупонна).

За своєю сутністю, призначенням і особливостями випуску  та обігу облігація схожа на банківський  сертифікат. Постійні зміни умов функціонування комерційних банків, посилення конкуренції на фінансовому ринку потребують вдосконалення існуючих та впровадження нових методів управління банківськими операціями. Щодо недепозитних банківських операцій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так звані операції із забалансового фінансування. Основними методами забалансового фінансування є: сек'юритизація активів; продаж позик; надання кредитних гарантій.

Сутність методу сек'юритизації активів полягає у трансформації кредитів, наданих банкам, у відповідне недепозитне джерело залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу. У загальному вигляді механізм здійснення сек'юритизації активів такий: комерційний банк за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов'язково під реальну заставу. Надалі при виникненні потреби в залученні додаткових ресурсів банк об'єднує в єдиний пакет усі документи, що підтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити. Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), забезпеченням яких виступає саме цей пакет заставних документів, що передається інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. В результаті банк отримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшою, порівняно з іншими джерелами, вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою. Отримані таким чином у розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходні активи. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначеного терміну користування позичальниками-заставодавцями. Сутність методу продажу позик полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові кредити іншим банківським установам. Одним із найважливіших чинників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової процентної ставки. У цьому разі здійснення продажу позик, наданих під діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від продажу, в активи з більшою доходністю. У сучасній міжнародній практиці, як правило, банк-продавець позики зберігає за собою право на обслуговування боргу, отримуючи від позичальників процентні платежі та контролюючи виконання ними термінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду.

Одними з найпоширеніших забалансових недепозитних операцій є операції з надання кредитних гарантій банку. Кредитна гарантія — це забалансове зобов'язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кредиту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контракту, що був укладений між клієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як для банку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантії отримує значний доход у вигляді комісійних, не використовуючи власних ресурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозволяє йому зміцнити свою репутацію надійного позичальника та розраховувати на істотне зниження вартості кредиту або спрощення та полегшення умов комерційного контракту.