Грошова реформа

      Мета  цих і подібних заходів - конфіскація  незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового  доходу державою.

      Коли  реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можуть базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням знижувального коефіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.

      Аналогічна  процедура може використовуватися  і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну  форму примусового заморожування  на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені межі.

      З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

      Такі  варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

      Однією  з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. Тоді криза охопила всі ланки виробництва, але найсильніше вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші - німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне - стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку¹.

      3. Реформи паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу, є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

      Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіска-дійного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

      У даному разі вдаються до іншого вирішення  проблеми - встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний - то співвідношення визначатиметься фактичною купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

      Інша  річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі - надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа в колишньому СРСР 1922-1924 рр. Як відомо, червінці емітувалися у вигляді редисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми (банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватися, а уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб'єктів господарювання.

      В Україні з моменту запровадження  гривні емісію карбованців - було припинено. Протягом певного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривил за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучалися з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн. 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Моделі  грошових реформ

     За  способом проведення грошові  реформи  поділяються  на  три типи:

     1.Грошові  реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту – впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої зміни може бути:

     а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від підробки і под.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (у розумінні як можливостей випуску банкнот вищої якості, так і нових вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв – банкоматів, електронних машин тощо);

     б) посилення ефективної боротьби з  підробкою національної валюти. Це відбувається у тому разі, коли в  обігу перебуває велика кількість  підроблених банкнот (наприклад, накопичених  за роки війни), виявлення і вилучення яких стає першочерговою справою;

     в) необхідність зміни зовнішнього  вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватись політичними  причинами, наприклад зміною державної  символіки.

     Усі ці аспекти здійснення грошової реформи  мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей.

     2.Грошові  реформи конфіскаційного типу, або “шокові” реформи. такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:

• встановлення ліміту на обмін банкнот;
• замороження частки депозитів понад встановлений рівень;
• тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

     Мета  цих і подібних заходів – конфіскація  незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового  доходу державою.

     Коли  реформи мають конфіскаційних характер, встановлюються досить обмежені терміни  обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною школою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі – зі знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можути базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням знижувального коєфіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.

     Аналогічна  процедура може використовуватись  і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну  форму примусового заморожування  на спеціальних рахунках сум, що перевищують  установлені межі.

       З економічного погляду такі  заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

     Такі  варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

     Однією  з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, поведена в Західній Німеччині у  червні 1948 р. тоді криза охопила всі  ланки виробництва, але найсильніше  вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші – німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено і депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне – стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку.

     3.Реформи  паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу, є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискає старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошовоо обігу.

     Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаціного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапозон маневру грошово-кредитної політики.

     У даному разі вдаються до іншого вирішення  проблеми – встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти  на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний – то співвідношення визначатиметься фактично купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

     Інша  річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі – надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа в колишньому СРСР 1922-1924 рр. Як відомо, червінці емітувались у вигляді дисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми (банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові казкачейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватись, а уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб’єктів господарювання.