Функції та роль європейського центрального банку

      Фінансова незалежність: ЄЦБ самостійно вирішує питання про емісію і використання фінансових коштів.

Персональна незалежність: члени Керівної ради ЄЦБ вільні у прийнятті власних рішень у сфері кредитно-грошової політики і непідвладні впливу Європейської Ради, Європейської комісії, урядів та міністерств 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Роль і функції  Європейського Центрального  банку 

Роль  Європейського Центрального банку

 Європейський Центральний банк - головна складова Євросистеми. Таке його положення означає, що завдання, делеговані ОСВ, виконуються чи їмими самим або, частково, що входять в систему національними центральними банками. Переслідуючи свою первинну мету - стабільність цін - ECB виконує такі основні місії:

• визначає і здійснює валютну політику зони євро;
• проводить операції з валютами, тримає офіційні обмінні резерви країн зони євро і керує ними;
• випускає банкноти євро; 
• підтримує стабільність систем виплат.

Банк також  відповідальний за: 

• збір необхідної статистичної інформації, яку він отримує від національної влади або безпосередньо від своїх економічних агентів , фінансових установ;
• послідовний розвиток банківського та фінансового секторів, підтримку обміну інформацією між ESCB і керівництвом банку. 

Головне завдання Євросистеми  полягає в тому, щоб підтримувати в зоні євро цінову стабільність, зберігаючи таким чином купівельну здатність єдиної європейської валюти .Стратегія виконання цього завдання грунтується на двох опорах: 

- регулюванні  обсягу грошової маси; 

- обгрунтованої  і виваженої оцінки майбутніх  тенденцій зміни цін і ризиків  для цінової стабільності в зоні євро в цілому (заробітна плата, обмінні курси, довгострокові процентні ставки, різні заходи економічної діяльності, і т.д.). 

Щоб дати громадськості  можливість стежити за діяльністю банку  і оцінювати ступінь його успіху в проведенні єдиної валютної політики Європи, ECB встановив конкретний показник, на підставі якого можна судити про те, як банк справляється зі своїм головним завданням. Стабільність цін в Європі вважається досягнутою, якщо споживчі ціни збільшуються не більше ніж на 2 відсотки в рік.

Для забезпечення функціонування системи була створена Європейська система центральних  банків (ЄСЦБ) та Європейський Центральний  банк (ЄЦБ).  
Згідно зі статутом ЄСЦБ та ЄЦБ на нову Систему фактично покладаються традиційні функції грошово-кредитного і валютного регулювання, а також валютного контролю та нагляду за банківською системою, які характерні для центральних банків.  
Це означає, що створено новий, досить централізований механізм здійснення грошово-кредитної і валютної політики, в якому головну роль грає ЄЦБ, при тому, що вироблення конкретної політики відбувається при участю керівників національних центральних банків. Голос кожної країни пов'язаний з її часткою в статутному капіталі банку. В таких умовах, в разі незгоди конкретної країни з прийнятим рішенням в її розпорядженні не залишається важелів для блокування цього рішення, і вона повинна буде підпорядкувати йому свою економічну політику. При цьому формально оголошено, що основна мета ЄЦБ - це підтримка стабільності цін. Для досягнення цього завдання спочатку розглядалося кілька можливих орієнтирів грошово-кредитної політики: 

• контроль за валютним курсом;
• контроль за процентними ставками;
• контроль за номінальним доходом; 
• контроль за грошовою массою;
• контроль за темпом зростання цін;  
  Після проведення серед учасників обговорень було вирішено зупинитися на останніх двох варіантах - контролі за грошовою масою і контролі за темпами зростання цін.  
  При варіанті з контролем за валютним курсом не були б ефективно вирішені питання, пов'язані з ціновою стабільністю. Це викликано наступними обставинами: 
• існує лаг між змінами курсу і цін; 
• коливання валютних курсів можуть носити кон'юнктурний,     короткостроковий характер; 
• ці коливання можуть бути спровоковані якимось подією за межами регіону, а тому бути менш передбачуваними; 
• валютний курс впливає в першу чергу на ціни товарів, що звертаються виключно на внутрішньому ринку; 
• в ряді випадків валютні курси можуть не гарантувати цінової стабільності з урахуванням формування попиту на фінансовому ринку.  
  Контроль за процентними ставками також наштовхується на ряд труднощів. Так, зокрема, неясності щодо рівноважного рівня процентних ставок, які забезпечували б цінову стабільність і в той же час не були гальмом для економічного зростання.  
  Контроль за номінальним доходом є по суті регулюванням попиту. Його використання може наткнутися на цілий ряд перешкод як економічного так і політичного характеру. Крім того, відстеження всіх компонентів попиту є дуже трудомісткою роботою, що може знизити ефективність і мобільність такого контролю.  
  В кінцевому підсумку як уже було сказано вибір був залишений на двох останніх підходах. Формально вони відрізняються тим, що в першому випадку центральний банк, вибравши відповідні агрегати грошової мас, здійснює за ними і за каналами впливу на них контроль, зіставляючи результати з тими змінами, які виникають в області цін. При цьому всі інші показники (рівень процентних ставок, валютного курсу) використовуються як допоміжні. У другому випадку всі фактори, що впливають на ціни, розглядаються як рівнозначні. Вся увага при цьому зосереджена на цінах.Зазначені підходи також не можуть використовуватися за таким чисто теоретичним схемам, оскільки закладені в їх основі причинно-наслідкові залежності часто на практиці виявляються зі значними погрішностями.  
  За ЄЦБ було закріплено право з використання певних інструментів грошово-кредитної політики: операцій на відкритому ринку, резервування та так званих постійних механізмів, що забезпечують мобілізацію вільних коштів з ринку і можливість отримання їх в режимі "овернайт".  
  Операції на відкритому ринку передбачається проводити декількома способами: в першу чергу шляхом реверсних операцій, коли ЄЦБ або здійснює покупку або продаж певних активів із зобов'язанням здійснити зворотний операцію через позначений час, або видає кредит під забезпечення певними активами. Дані операції можуть носити не тільки короткостроковий характер, але також здійснюватися на більш тривалий час. Хоча закладений в них характер стерилізації не орієнтує їх на структурні зміни.  
  Іншим інструментом є використання методу прямих безповоротних операцій, що передбачають перехід права власності на активи від продавця до покупця. Головна особливість даного методу - відсутність зворотних стерилізуючих операцій, що дозволяє досягати з їх допомогою більш довгострокових системних змін.  
  Можливий також випуск боргових сертифікатів, операцій по валютних свопів (купівля або продаж валюти спот з одночасною зворотної форвардної операцією), а також операцій по депозитах з фіксованим терміном дії.  
  Крім операцій на відкритому ринку, ЄЦБ надано право встановлювати норму резервування за певними видами пасивів для кредитних установ.  
  На початковому етапі функціонування євро використовується підхід, за яким національні банки тримають у себе мінімальний резерв на користь ЄЦБ для потреб останнього з регулювання грошово -кредитної політики.  
  Крім офіційних механізмів вже діє і міжбанківський ринок. У зв'язку з цим була створена електронна система платежів ТАРГЕТ (транс-європейська автоматизована експрес-система валових розрахунків у режимі реального часу), яка з'єднує національні системи валових розрахунків для забезпечення безперебійного переказу коштів, контролю за дебіторської та кредиторської заборгованостей і клірингу. При цьому національні кредитні установи зав'язані на свої центральні банки через систему кореспондентських рахунків, а центральні банки, у свою чергу, взаємопов'язані через блок зв'язку системи. Здійснення платежу фінансового інституту однієї країни у фінансовий інститут інший тепер передбачає списання коштів з рахунку платника, зарахування їх на рахунок національного центрального банку фірми-платника, повідомлення національного банку фірми-отримувача, переказ коштів між центральними банками та кредитування рахунку кінцевого одержувача. На кожному етапі виробляються вивірка і підтвердження зобов'язань і походження коштів.

Таким чином, створена досить розгалужена система, що дозволяє запобігти виникненню кризи ліквідності в зоні євро, потенційну можливість якого на етапі налагодження створюваних механізмів руху фінансових потоків виключити не можна

«Европу спас Европейский  центробанк: "Спасителем оказался Марио Драги, новый глава Европейского центробанка (ЕЦБ), института, который казался бессильным и роль которого была неясна до сих пор". - говорит Захария. Первоначально роль ЕЦБ заключалась в удержании низкой инфляции, отмечает аналитик. Но теперь, при Драги, ЕЦБ стал спасением для Европы.

В декабре 2011 года ЕЦБ выпустил около 500 млрд евро наличных. По сути, он одолжил их более чем 500 европейским банкам под 1% годовых. Эффект поразительный - Италия и Испания смогли привлекать деньги на лучших условиях .На микроуровне решение ЕЦБ позволит заработать европейским коммерческим банкам 4% в 2012 году (оценка Barclays). Это повлияет на ситуацию в экономике в целом, но важнее, что это делает маловероятными "набеги на банки" - массовое изъятие накоплений с депозитных счетов. ЕЦБ готовится выпустить еще триллион (!) долларов в феврале, чтобы погасить жажду ликвидности в будущем. Для сравнения, суверенные правительства в течение последних двух лет тщательно собирали деньги в Стабфонд, чтобы убедить кредиторов в своей надежности. ЕЦБ выдал в три раза больше денег просто "из воздуха".

"Мораль этой истории? - заключает аналитик. - Не спорьте с Центробанком"»

(http://economics.lb.ua/world/2012/02/21/137911_zakaria_evropu_spas_evropeyskiy.html) 
 
 

Основні функції Європейського  центрального банку 

Європейський  центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам.  
Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.  
Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшини голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос.  
Правління ЄЦБ очолює президент, якому підпорядковується віце-президент та чотири заступники. Їхні призначення узгоджують з головами держав та урядів країн-учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшини голосів. Головне завдання правління ЄЦБ — справджування вказівок та ухвал Управлінської ради, що передбачає залучення до їхнього виконання центральних банків країн ЄС.  
ЄЦБ та національні центральні банки можуть:  
• встановлювати стосунки з центральними банками та фінансовими установами інших країн, а коли доцільно, з міжнародними організаціями;  
• набувати та продавати негайно чи форвардно всі типи валютних активів та банківських металів; термін "валютні активи" охоплює цінні папери та всі інші активи, у будь-якій формі володіння, у валюті будь-якої країни чи одиницях розрахунку;  
• володіти та керувати активами;  
• провадити банківські операції всіх типів у стосунках з третіми країнами та міжнародними організаціями, зокрема позикові та кредитні операції.  
Окрім операцій, що постають із їхніх завдань, ЄЦБ та національні центральні банки можуть здійснювати операції заради адміністративних цілей чи свого персоналу. Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:  
- досягнення валютної стабільності в межах ЄС;  
- спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;  
- забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;  
- стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.  
Базовим елементом ЄВС є запровадження розрахункової валютної одиниці — ЕКЮ.  
Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено обмеження з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів. 1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода) — угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур. З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції — створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.  
Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.  
Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеня готовності держав до участі в ньому. Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:  
1. Інфляція не може перевищувати рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш, ніж на 1,5 відсоткових пункти.  
2. Розміри бюджетного дефіциту мають становити не більше, як 3% ВНП країни.  
3. Коливання обмінних курсів національних валют (при відсутності їх девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи (“+”,“-”, 2,25%).  
4. Норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2% від середньої норми прибутку трьох членів ЄС, які мають найнижчу норму прибутку.  
5. Національний борг не повинен перевищувати 60% ВНП.  
Було здійснено три невдалі спроби запровадження спільної валюти: у 1992, 1995 та 1997 роках.  
У 1995 р. критеріям Маастрихтського договору за рівнем інфляції відповідали 11 країн з 15; за процентними ставками — 10; за розмірами бюджетного дефіциту — 4 (Данія, Німеччина, Ірландія та Люксембург), причому показник дефіциту в цілому по ЄС склав 4,7%; за розмірами внутрішнього державного боргу — 5 (Данія, Німеччина, Люксембург, Франція і Великобританія). Тобто усі вимоги виконувала лише одна країна — Люксембург, по три вимоги виконували Німеччина, Франція, Великобританія, Данія та Ірландія.  
Для поліпшення ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів посилення контролю за економічною політикою держав-членів. Німеччина, зокрема у грудні 1995 р., запропонувала укласти між майбутніми членами валютного союзу “стабілізаційний пакт”. За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий для економіки час не перевищувати 3-ивідсоткового рівня дефіциту бюджету відносно ВНП. За сприятливої економічної ситуації цей показник зменшуватиметься до 1%. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям (у розмірі 0,25% ВНП за кожний відсоток понад тривідсоткову межу). Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р. було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної системи своєчасного попередження. Політичні рішення мають прийматися з урахуванням виняткових випадків, до яких віднесено не лише природні катастрофи та надзвичайні політичні події (на кшталт об'єднання Німеччини), а також значне скорочення економічного зростання.  
Рішення про створення валютного союзу певним чином змінило загальну стратегію будівництва ЄС. До цього часу ця стратегія передбачала, що усі держави-учасниці мають рухатись на шляху інтеграції з однаковою швидкістю і на рівних брати участь у реалізації інтеграцій них програм. Для нових членів передбачався лише перехідний період, після якого на них поширювалися загальні правила. 

Сфера діяльності Європейського центрального банку У сферудіяльності ЄЦБ входить:

-надання кредитів, у тому числі ломбардних, фінансовим інститутам;

-операції на відкритому ринку з різними фінансовими інструментами;

-встановлення мінімальних резервних вимог для кредитних інститутів країн-членів ЕЕВС. 

Характерна риса діяльності ЄЦБ полягає в тому, що всі принципові рішення, що приймаються простою або кваліфікованою (2/3 голосів) більшістю, передбачають «зважене» голосування керівників центральних банків, при 

якому «вага» (тобто кількість голосів кожного з них)визначається відповідно до частки відповідної країни у сукупному капіталі ЄЦБ. Це не відноситься 

до членів Виконавчої Дирекції, кожен з яких має лише один голос. ЄЦБ може займатися звичайними для центральних банків операціями: наданням кредитів, у тому числі ломбардних (під заставу цінних паперів), фінансовим інститутам і операціями на відкритому ринку з різними фінансовими інструментами, вираженими в будь-якій валюті, в тому числі у валюті країн, що не входять в ЕЕВС, а також з дорогоцінними металами. Такі ж операції можуть вести

Національні центральні банки,керуючись при цьому загальними принципами, які розробляє ЄЦБ. Статут ЄЦБ передбачає значну децентралізацію діяльності Європейської системи центральних банків, з тим, щоб такі операції, як РЕПО і валютні інтервенції, самостійно здійснювалися Національними центральними

банками.

Кожен з них може також самостійно визначати, які активи комерційних банків  

прийнятні в якості застави. Європейський центральний банк і Національні 

центральні банки не мають права на кредитування (у будь-якій формі) 

міждержавних (у системі ЄЕС), державних, регіональних та місцевих органів 

влади та організацій, що діють на основі державного права. Це, однак, не 

поширюється на державні кредитні інститути, які вданому випадку розглядаються так само, як приватні кредитні інститути. ЄЦБ і НЦБ 

можуть встановлювати зв'язки з центральними банками і фінансовими 

інститутами інших країн і міжнародними організаціями та здійснювати з ними всі види банківської діяльності,використовуючи при цьому будь-які фінансові активи і валюти. Приявно і послідовно наднаціональному 

характері Європейського центрального банку певні функції і поле 

діяльності зберігаються за Національними центральними банками окремих 

країн. Можна припустити, що з плином часу баланс у співвідношенні повноважень наднаціональних та національних органів управління Європейської системою центральних банків поступово буде зміщуватися в бік перших. 
 
 
 
 
 

Висновки

Аналіз розвитку і структури ЄЦБ, можна дійти  до таких висновків:

- ЄЦБ єсть  головною ланкою банківської  системи ЄС

- Керівництво  ЄЦБ залежить від політичної  обстановки в ЄС.

- Розвиток і  дії банка належать до прогресивних  і економічно обґрунтованих дій.

- Ефективне використання всіх важелів впливу для здолання кризових і економічних проблем.

Головними завданнями, що стоїть перед Європейським центральним  банком, є підтримка купівельної  спроможності грошової одиниці й  стабільності кредитно-банківської системи країни. Європейський центральний банк формує єдину грошово-кредитну політику країн- учасниць ЄС.                                  Основні функції ЄЦБ - емісія банкнот, проведення грошово-кредитної політики, рефінансування банків, контроль за діяльністю кредитно-банківських установ, організація й контроль за функціонуванням системи платежів, проведення валютної політики, виконання функцій агента уряду. Реалізуючи зазначені функції, ЄЦБ домагається здійснення поставлених перед ними завдань.                                                                                                                        Грошово-кредитна політика, спочатку призначена на кон'юнктурне регулювання, що має безліч цілей і розмаїтість інструментів, усе більше стала орієнтуватися на поліпшення фінансового середовища: стабільність валютних курсів і цін фінансових активів; контроль за ризиками фінансових посередників; створення умов, необхідних для підвищення ефективності кредитно-фінансової системи.                                                                                         Різко зросла необхідність міжнародного узгодження кредитно-грошової й валютної політики, підсилилося міждержавне регулювання банківської діяльності.

У цілому головною тенденцією грошово-кредитної політики Європейським центральним банком стало придбання нею більшої гнучкості.                                 Таким чином, виконання абсолютно всіх адміністративних повноважень по керуванню кредитною системою положено не тільки на Європейський центральний банк, що дозволяє більш ефективно долати проблеми кожному інституту у своїй сфері.                                                                                                    Тому представляються наступні шляхи вдосконалювання й подальшого підвищення ефективності банківської ЄС: