Функції та роль європейського центрального банку

ПЛАН 

Вступ

1.Історія та  розвиток Європейського Центрального банку.

2. Роль і функції Європейського Центрального банку.

Висновки 

Список  використаної літератури  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК - (European Central Bank), ЄЦБ (ЕСВ) — спеціалізований орган Європейського Союзу. Разом з національним банками входить до Європейської системи центр, банків (ЄСЦБ). Основна мета ЄЦБ — підтримання стабільності цін. Банк діє за принципами відкритої ринкової економіки, вільної конкуренції, безперешкодного ефективного розподілу ресурсів.                                                                                                 

 ЄЦБ користується у кожній державі, яка є членом ЄС, широкою правовою і дієздатністю, що надається юридичним особам за національним законодавством. Може набувати і відчужувати рухоме та нерухоме майно і бути стороною у судовому процесі. Органами ЄЦБ, які ухвалюють рішення, є рада керуючих, дирекція та генеральна рада. Рада керуючих складається із членів дирекції ЄЦБ та керуючих нац. центральними банками. За статутом кожен із членів ради керуючих має право одного голосу. Рада ухвалює рішення простою більшістю голосів. За рівності голосів її членів вирішальний голос має голова ради. Кворум для голосування становить дві третини членів ради. За відсутності кворуму голова має право скликати надзвичайне засідання, на якому рішення можуть бути ухвалені без кворуму. Голосування здійснюється відповідно до частки національних центральних банків у статутному капіталі ЄЦБ. Рада збирається 10 разів на рік. До складу дирекції (її членами можуть бути лише громадяни країн ЄС) входять голова, заступник голови і 4 члени. Вони призначаються з числа осіб з визнаною репутацією, професіональним досвідом у фінансових і банківських справах. Їх обирають за рекомендаціями ради керуючих після консультацій з Європейським парламентом та за згодою країн-членів на рівні глав держав або урядів. Строк повноважень членів дирекції — 8 років і не підлягає продовженню. Дирекція відповідає за поточні справи ЄЦБ. Членами генеральної ради ЄЦБ є голова, заступник голови ЄЦБ та керуючі національно центральними банками. Інші члени дирекції можуть брати участь у засіданнях ген. ради без права голосу. Національні центральні банки є єдиними передплатниками та утримувачами капіталу ЄЦБ. Внески кожного нац. банку встановлюються пропорційно до його частки у статут, капіталі ЄЦБ. 

 Головною  метою Європейської системи центральних  банків є підтримка стабільності цін. Для її досягнення ЄСЦБ вирішує  такі конкретні завдання:

 • розробляє  і втілює в життя кредитно-грошову  політику ЄВС;

 • здійснює валютні операції щодо третіх країн;

 • зберігає офіційні міжнародні ліквідні резерви  держав-учасниць і керує ними (спочатку в розпорядженні ЄЦБ було до 50 млрд євро1);

 • сприяє безперебійному функціонуванню платіжних і розрахункових систем.

 У рамках, в яких не можна завдати шкоди  головній меті ЄВС, Європейська система  центральних банків покликана також  підтримувати загальну економічну політику всередині ЄС. В усіх своїх діях вона має керуватися засадами відкритої ринкової економіки та вільної конкуренції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Історія  та розвиток Європейського Центрального банку 

Історія Створення Європейського  Центрального Банку 

З точки зору економічного розвитку Європейського  валютного союзу, на поточний момент можна виділити 7 етапів інтеграції вхідних в нього держав: 

1 етап - 1947-1957 роки - початок європейської економічної інтеграції, установа Європейського платіжного союзу. 

2 етап - 1957-1974 роки - створення Європейського економічного співтовариства(ЄЕС), план " Венера". 

3 етап - 1974-1985 роки - введення першої європейської розрахункової одиниці - ЕРЕ(European unit of account - EUA), рішення про створення Європейської валютної системи, поява європейської валютної одиниці " екю"(European currency unit - ECU). 

4 етап - 1985-1992 роки - розробка та затвердження меморандуму "Про створення європейського валютного простору та Європейського центрального банку". 
 
5 етап - 1992-1999 роки - підписання Маастрихтського договору, визначення цілей і шляхів створення Економічного і валютного союзу в Західній Європі, створення Європейського валютного інституту, розробка і реалізація плану введення євро. 

6 етап - 1999-2001 роки - введення євро у безготівковий оборот . 

7 етап з 2002 року по теперішній час введення євро в готівковий оборот, 

розробка і реалізація плану приєднання до валютного союзу нових країн. 

Визначення цілей і шляхів створення Економічного і валютного союзу 

в Західній Європі було закріплене в тексті  Маастрихтского договору 

про утворення Європейського союзу. Цей історичний договір був схвалений главами держав і урядів ЄС на сесії Європейської ради 10-11 грудня 1991 р. і підписаний 7лютого 1992 р. в р. Маастрихт (Нідерланди).

Маастрихтский договір, що вступив в силу 1 листопада1993р .,

передбачав на тільки створення Економічного і валютного союзу,

але і формування союзу політичного. Фактично тільки після підписання цього  

договору країни ЄС перейшли до проведення загальної економічної і фінансової політики, кінцевою метою якої було оголошено введення 

єдиної валюти. Договір передбачав поетапний графік її введення і 

встановлював загальні правила у сфері державного бюджету, інфляції,

процентних ставок для усіх членів майбутнього валютного союзу.

В процесі побудови ЭВС в якості головних стратегічних цілей були 

названі "незалежна єдина грошово-кредитна політика спрямована  на підтримку цінової стабільності, і створення єдиного внутрішнього ринку, що припускає повне зняття обмежень на переміщення капіталів".

Оскільки валютний союз міг об'єднати тільки держави з добре 

регульованою економікою, його учасники зобов'язані були забезпечити 

високий рівень конвергенції (зближення). Для визначення міри його достатності в Маастрихтском договорі були зафіксовані наступні

критерії: Усупереч первинним очікуванням реалізація Маастрихтского 

договору і плани формування валютного союзу відразу піддалися дуже 

серйозним випробуванням на міцність. По-перше, в 1992-1993 рр.

Європейська валютна система випробувала важку кризу, внаслідок чого національні валюти Іспанії, Португалії і Ірландії були значно

девальвовані, а Великобританія і Італія взагалі вийшли із складу ЕВС. 

Для порятунку ЕВС в серпні 1993 г,було прийнято рішення збільшити

допустимі межі коливань курсів валют в межах плюс-мінус 15.

Наслідки кризи вдалося здолати лише до кінця 90х рр.(нині Європейська валютна система включає усі країни ЄС, окрім Великобританії і Швеції).

По-друге, абсолютно несподівано для Брюсселю і національних урядів виникла проблема з ратифікацією самого Маастрихтского договору. 

У 1992-1994 рр. громадськість низки країн виступила проти створення Європейського союзу : Великобританія категорично відмовилася брати 

участь в проекті ЭВС, в Данії після двох референдумів Маастрихтский 

договір не був ратифікований в частині валютного союзу, у Франції

перевага прибічників договору виявилася мінімальною,Норвегія після референдуму взагалі відмовилася вступати в ЄС.

Ускладнення процесу ратифікації Маастрихтского договору зумовило

досягнення домовленості про нову повномасштабну зустріч глав держав

і урядів через п'ять років для перегляду і внесення змін до первинного 

тексту договору.

Проте, в січні 1994 р. відповідно до Маастрихтским договором у 

Франкфурте-на-Майне був створений Європейський валютний інститут, 

який згодом був перетворений в Європейський центральний банк.

Відповідно до досягнутих між країнами ЄС домовленостей,процес

просування до валютного союзу ЄС розпався на три фази:

Підготовча - до 1 січня 1996 року, в ході якої країни-учасниці зняли взаємні  

обмеження на рух платежів і капіталів і почали стабілізацію своїх 

державних фінансів за критеріями, встановленими ЄС як " пропускні"  

для членства у валютному союзі. Організаційна - до 31 грудня 1998 року, 

націлена на завершення остаточної стабілізації державних фінансів і на формування правової і інституціональної бази валютного союзу.

Реалізаційна - до 1 січня 2003 року, реалізація плану введення євро 

у безготівковий, а потім і в готівковий оборот країн – учасниць 

угоди з повною заміною єдиною валютою національних валют.

З метою реалізації плану просування до ЕВС, Європейський валютний інститут у Франкфурті, що функціонує з 1 січня 1994 року,

в 1998 році був перетворений в Європейський центральний банк(ЕЦБ)

 
 

Розвиток  Європейського Центрального банку 

      Отже, Європейський центральний банк покликаний здійснювати незалежну централізовану грошово-кредитну політику. Національні  центральні банки при цьому втрачають  свою автономію й отримують уніфіковані  статути. Вони не мають права надавати фінансових кредитів національним установам і інститутам ЄС, а також готівкових кредитів і овердрафтів. Остаточно усувається можливість покривати дефіцити держбюджетів за рахунок емісії або позик центральних банків. Вони перетворюються на філії ЄЦБ.

      Проте не всі функції центральних банків країн ЄВС перейдуть до ЄЦБ. Національні  банки збиратимуть і оброблятимуть  статистичні дані, здійснюватимуть  моніторинг, аналіз динаміки цін, заробітної плати, валютних курсів, курсів цінних паперів, кривої дохідності; НЦБ зможуть купувати і продавати на фінансовому ринку біржові цінні папери, благородні метали за готівку, укладати кредитні угоди, дозволені статутом ЄСЦБ, та ін.

      Згідно  із статутом ЄЦБ є незалежною установою. На його рішення не можуть впливати ні керівні органи ЄЄ, ні уряди країн-учасниць. Проте один із пунктів Угоди про Європейське співтовариство у певних випадках дозволяє Раді міністрів фінансів країн-членів (ЕКОФІН, ECOFIN) втручатися у процес визначення загальних напрямків грошово-кредитної і валютної політики ЄВС.

      Вирізняють  функціональну, фінансову і персональну  незалежність ЄЦБ.

      Функціональна незалежність: ЄЦБ не зобов'язаний підтримувати загальну економічну політику ЄЄ або окремої країни у сфері зайнятості або дефіциту державного бюджету, якщо це загрожує вартості грошей. Банк не має права фінансувати державний борг. Обсяг грошової маси, рівень процентних ставок, розмір мінімальних резервів повинен встановлюватись централізовано без урахування національних особливостей та інтересів.