Форми міжнародних розрахунків

Міжнародний кредит насамперед припускає визначення суми кредиту, його термінів і умов погашення, витрат позичальника по кредиту, а також методів страхування кредитного ризику.

Крім цього тут з'являються два важливих нових елементи кредиту: валюта позики і валюта платежу. При одержанні кредиту і кредитор, і позичальник зацікавлені в тім, щоб валюта позики характеризувалася високим ступенем стійкості. Тому, як правило, кредити надаються в доларах, німецьких марках, японських ієнах, швейцарських франках і інших вільно конвертованих валютах. Погашення кредиту здійснюється не обов'язково в тій же валюті, у якій був виданий кредит. Наприклад, Росія одержує кредити в різних валютах, але валютою платежу, як правило, залишається долар.

Сума кредиту визначається або в комерційному контракті, або в емісійному проспекті при випуску міжнародних облігацій. Термін міжнародного кредиту залежить від цілого ряду факторів, до яких відносяться: мети і масштаби кредиту; аналогічна практика в наданні попередніх кредитів на ці ж мети; традиції; національне законодавство; міждержавні угоди.

Крім участі в кредитуванні експортерів держава в країнах з ринковою економікою проводить активну політику по страхуванню зовнішньоторговельних кредитів від змін курсів валют, політичної нестійкості, що істотно збільшують ризик здійснення міжнародного кредиту. У цих цілях у Великобританії, у Франції, у ФРН, у США й в інших країнах склалася ціла система страхування і гарантування експортних операцій.

Зростаючу роль у сфері міжнародного кредиту грають міжнародні і регіональні фінансово-кредитні інститути: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (Світовий банк), Міжамериканський банк розвитку, Азіатський і Африканський банки розвитку, Європейський банк розвитку. Серед них головним є Світовий банк із його двома філіями - Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) і Міжнародною асоціацією розвитку (МАР). Усі ці банки розвитку істотну частину своїх ліквідних ресурсів формують на ринках капіталу: як на міжнародному, так і на національних. Деяка ж частина відчисляється з бюджетів країн-членів банків. Активні операції банків розвитку реалізуються як кредити різним, що насамперед розвиваються країнам. Особливістю кредитування МБРР є так називаний проектний підхід до надання кредиту. Це означає, що кредити банку даються тій чи іншій країні не під невизначені програми її розвитку, а під конкретні інвестиційні проекти, що мають техніко-економічне обґрунтування і визнані експертами МБРР доцільними. При цьому Світовий банк надає кредити двох видів: кредити A і кредити B. Кредити A цілком здійснюються за рахунок ресурсів банку. Кредити B надаються банком як учасником міжнародного банківського консорціуму, створюваного разом з найбільшими комерційними банками. Частка засобів МБРР у загальних ресурсах консорціуму може коливатися в межах 10-25%.

Філії МБРР грають у міжнародному кредитуванні трохи іншу роль. МФК своїми кредитами покликана сприяти ефективності приватних інвестицій у країнах-позичальниках. Вона є однієї з деяких міжнародних організацій, що можуть здійснювати інвестиції в акції, а так само кредитування без державних гарантій. Це дозволяє МФК надавати кредити, необхідні для того чи іншого проекту, і в той же час забезпечити можливість для кожної місцевої фірми використовувати позиковий капітал з інших джерел.

Інша філія МБРР - МАР надає найбільш м'які кредити тільки для економічно слаборозвинених країн терміном на десятиліття під відсотки, значно нижче ринкових. Засобу для надання кредитів цілком формуються за рахунок внесків країн-донорів.

Істотною в кредитуванні уряду України є допомога міжнародних фінансово-кредитних організацій, насамперед Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Ці міжнародні фінансово-кредитні організації фінансують програми економічної перебудови і розвитку різних держав світу. Допомога МВФ України спрямована насамперед на стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи, а Світового банку — на фінансування критичного імпорту та підтримку бюджету, а також фінансування різних інвестиційних проектів.

Сукупний зовнішній борг молодої української держави ще відносно невеликий. Проте потреба уряду України у зовнішніх позиках продовжує залишатися великою.

3.2. Зовнішня заборгованість і шляхи її оптимізації

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення. Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва. Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу; залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки; створення державного валютного фонду й ринку валюти [1,c.56].

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції. Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України. Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

Внутрішні оптові ціни на палива й сировину в два-три рази нижчі ніж зовнішньоторговельні, а на багато видів машин і устаткування в два-три рази вищі ніж зовнішньоторговельні. Уряд України адміністративно-вольовими методами намагається наблизити рівень внутрішніх цін до світових, що, до речі, дуже болісно відбивається на соціальному становищі населення, оскільки передумов для цього ще не створено. Продуктивність праці в Україні значно відстає від рівня розвинутих держав, і це є основним гальмом на шляху приведення цін національного ринку у відповідність з цінами світового ринку. Світовий досвід свідчить про активний вплив держави на політику зовнішньоторговельних цін. Уряди розвинутих країн допомагають національним виробникам у розширенні експорту. З цією метою надаються експортні субсидії, податкові пільги, компенсації при продажу товарів за демпінговими цінами тощо.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. В індустріальне розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державного боргу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргу припадає на вітчизняних інвесторів.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади [10,c.24].

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсягу бюджетного дефіциту відображаються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі зумовлені впливом інфляції. Тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася у реальних, а не лише в номінальних величинах.

1