Форми міжнародних розрахунків

Слід зазначити, що у ІІ кварталі 2000 року спостерігалось збільшення обсягів операцій з ОВДП, але вже у ІІІ кварталі обсяг угод з ОВДП зменшився на 156,6 млн.грн. Особливу увагу привертають до себе операції з ощадними сертифікатами. Обсяг угод з цими цінними паперами зростає. У І кварталі 2000 року обсяги операцій з ощадними сертифікатами склали 3,4% від загального обсягу виконаних угод, у ІІ кварталі –2,7% , а у ІІІ кварталі –6,3%.

Аналіз звітності торговців цінними паперами у звітному кварталі показує, що на біржах було здійснено угод на загальну суму 277,36 млн. грн. або 3% від загального обсягу виконаних угод. У порівнянні з попереднім кварталом обсяг угод на біржах зменшився на 86,94 млн.грн.

Слід зазначити,  що обсяг виконнаних угод майже на 95% здійснений на не організованому ринку.У ІІІ каврталі обсяг операцій на цьому ринку збільшився у порівнянні з ІІ кварталом на 1 247,95 млн.грн. Аналогічна ситуація у відношенні кількості виконаних угод на не організованому ринку - 96% від загальної кількості виконаних угод.

Нині значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціально зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме : наявність відносно розвиненої інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої сили; ненасичений вітчизняний ринок.

По ознаці власників цінних паперів позики можуть підрозділятися на реалізовані тільки серед населення (наприклад, Державна внутрішня виграшна позика 1982 року), серед юридичних осіб (державна внутрішня 5%-ва позика 1990 року) і універсальні, тобто призначені для розміщення серед фізичних і юридичних осіб.

У залежності від форми виплати доходів виділяють:

   а) процентні позики;

   б) виграшні позики;

   в) процентно-виграшні позики;

   г) безпрограшні позики;

   д) безпроцентні (цільові ) позики.

Власники боргових зобов'язань процентної позики одержують твердий доход щорічно шляхом оплати чи купонів один раз при погашенні позики шляхом нарахування відсотків до номіналу цінних паперів (без щорічних виплат). Прикладом процентних боргових зобов'язань є казначейські зобов'язання держави й облігації 5%-ї позики 1990 року. По виграшних позиках весь доход власники облігацій одержують у формі виграшів у момент погашення облігацій. Доход виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тим, що потрапили в тиражі виграшів. Прикладом виграшної позики є Державна позика 1982 року. Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш упаде на кожну облігацію. В даний час процентно-виграшні і безпрограшні позики в нашій країні не випускаються. Безпроцентні (цільові) позики не передбачають виплату доходів власникам облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який поки цілком не задовольняється. Прикладом безпроцентної державної кредитної операції є державна цільова позика 1990 року. Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг, здійснення робіт з охорони навколишнього середовища, фінансування інших заходів, у яких зацікавлене населення адміністративно-територіальної одиниці.

По термінах погашення позики поділяються на:

   а) короткострокові позики - термін погашення до 1 року;

   б) середньострокові позики - термін погашення до 5 років;

   в) довгострокові позики - термін погашення більш 5 років.

По методу розміщення позики підрозділяють на:

   а) добровільні позики;

   б) позики розміщені по підписці;

   в) примусові позики.

Кожному методу розміщення позик відповідає свій спосіб реалізації. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Примусові позики поширюються серед кредиторів у силу постанови уряду, що передбачає строгу відповідальність за відхилення від покупки облігацій. Позики, розташовувані серед населення по підписці з розстрочкою платежу, формально є добровільними. Однак їхня реалізація супроводжується такою масово-політичною компанією, що робить їх власне кажучи обов'язковими. Це можливо в умовах тоталітарного режиму. В даний час у нашій країні діють тільки добровільні позики.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

У тісному зв'язку з державними позиками знаходиться друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередкується системою ощадних установ (банків, кас і т.п.) і є важливим каналом формування фінансових ресурсів держави - звертання частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових коштів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без ведена їхнього реального власника (населення) дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту. Ця форма кредитування здійснюється через покупку особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) чи ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик. Безоблігаційні позики є, власне кажучи, безстроковими. Вони оформляються державою не випуском цінних паперів, а шляхом безпосереднього обліку сум на рахунках відповідних установ і в книзі державного боргу. Терміни погашення таких позик заздалегідь не обмовляються, але держава залишає за собою право викупу позики і зобов'язується виплачувати відсотки за весь період його дії. Очевидно, що відсоток по вкладах, що зберігається в ощадних установах, не може бути нижче офіційного рівня інфляції. Для більшої активізації ощадної справи відсоток, що нараховується, повинний перевищувати цей рівень з метою забезпечення одержання вкладником хоча б мінімального доходу. У нашій країні зараз це досягається на основі покупки Ощадбанком боргових зобов'язань держави.

Запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду, як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не опосередковуючи ці операції покупкою державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах твердого контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямої позики позичкових засобів для покриття бюджетного дефіциту.

По гарантованих позиках уряд реальний несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника. У нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а так само окремим господарським структурам права проводити операції по висновку позик.Україна як суверенна держава також використовує позики як короткострокові, так і середньострокові (облігаційні позики).

Розділ 3. Роль державного кредиту у формуванні фінансових ресурсів держави та шляхи його оптимізації

3.1. Правовідносини України з іноземними державами і міжнародними фінансово - кредитними організаціями в галузі державного кредиту.

Міжнародний державний кредит — це сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника чи кредитора. Ці відносини набувають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики, вони надаються на принципах зворотності, строковості і від сплатності. Сума одержаних зовнішніх позик з нарахованими процентами включається в державний борг країни. Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Позичальниками коштів можуть бути уряд держави або органи влади місцевого самоврядування. В свою чергу, кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міжнародні фінансово-кредитні організації.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подоланню фінансових труднощів уряду країни-одержувача, надання продовольчої допомоги [10,c.111].

Державні зовнішні позики надаються в грошовій чи товарній формі. Як правило, вони бувають середньостроковими і довгостроковими. Грошові позики випускаються у валюті країни-кредитора, країни-позичальника або у валюті третьої країни. Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може здійснюватись після завершення пільгового періоду, який, як правило, надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після її використання.

Основними кредиторами України є розвинуті капіталістичні країни — Федеративна Республіка Німеччини, США, Франція, Японія і інші. Допомога з їх боку надається у формі міжурядових позик і міжбанківських кредитів. Як правило, вони надаються для фінансування товарних поставок за міжурядовими угодами, компенсаційних угод і регулювання платіжного балансу країни-позичальника. Міжнародний кредит традиційно відігравав роль фактора, що головним чином обслуговував зовнішньоторговельні зв'язки між окремими країнами. В другій половині нашого сторіччя положення стало усе більш змінюватися, і до дійсного часу фактично вже сформувався міжнародний ринковий механізм кредиту, що опосередковує не тільки сферу міжнародної торгівлі товарами і послугами, але і процеси реальних інвестицій, регулювання платіжних балансів, обслуговування зовнішнього боргу країн-дебіторів.

Традиційно міжнародний кредит являв собою надання валютних і товарних ресурсів підприємствам і фінансовим інститутам однієї країни підприємствам, фінансовим інститутам і уряду іншої країни на умовах зворотності, терміновості і платності. Кредиторами і позичальниками були представники двох різних країн. Джерелом фінансування товарного кредиту і перекладу валютних ресурсів у цьому випадку завжди був національний ринок капіталів. У сучасній же умовах крім національних ринків капіталів найважливішим джерелом кредитних ресурсів став власне міжнародний ринок капіталів, що не має безпосередньо якої або національної приналежності.

Міжнародні кредити, якщо вони призначені для продуктивних цілей: придбання за кордоном нового чи обладнання важливого виду сировини для безпосереднього здійснення інвестицій у виробництво, в остаточному підсумку збільшують масштаби виробництва валового внутрішнього продукту в країні-позичальнику і, отже, самі створюють еквівалент тієї суми засобів, що повинна піти на відшкодування отриманої за рубежем позички і сплати відсотків по ній. Якщо ж міжнародні кредити призначені для інших, не продуктивних цілей: придбання продовольства за кордоном, промислових товарів споживчого характеру, зміст державного апарата, подолання дефіциту державного чи бюджету платіжного балансу, то це веде до того, що повернення основної суми боргу і сплата відсотків по ньому здійснюється не за рахунок створеного з використанням їхнього еквівалента і в остаточному підсумку позначається на скороченні валового внутрішнього продукту країни.

Традиційною формою міжнародного кредиту є зовнішньоторговельний кредит. Останній являє собою важливий фактор підвищення конкурентноздатності товарів поставляються на зовнішній ринок. Сьогодні гнітюча частина машин і устаткування на світовому ринку продається як правило в кредит. Умови цього кредиту - терміни, процентна ставка, сума комісійних, умови погашення, методи страхування ризиків - істотно впливають на конкурентноздатність товару. Ніж триваліше термін кредиту, чим нижче його вартість (відсотки плюс комісійні), чим більше пільг надає при цьому кредитор, тим за інших рівних умов, вище конкурентноздатність товару на світовому ринку.

Найстарша форма зовнішньоторговельного кредиту - фірмові кредити. Переважно це позички, надані експортером однієї країни імпортеру іншої у виді відстрочки чи платежу комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, терміни якого, як правило, коливаються в межах від 1 до 7 років, має ряд різновидів: купівельний аванс, кредит по відкритому рахунку. Фірмовий кредит найчастіше реалізується за допомогою відкритого рахунка.

Спочатку банки вийшли в сферу зовнішньої торгівлі як кредитори фірм експортерів. Тому такі зовнішньоторговельні кредити іменуються кредитами постачальнику.

Згодом національні банки країни фірми експортера стали здійснювати більш гнучку політику зовнішньоторговельного кредитування: вони стали надавати кредити безпосередньо імпортеру. За рахунок отриманих від банку засобів імпортер оплачує постачання експортера. Такий метод банківського зовнішньоторговельного кредитування одержав найменування кредити покупцю. Вони для імпортера більш вигідні. З'являється можливість вибору фірми постачальника, однак поки що тільки в даній країні. Терміни кредиту подовжуються, а його вартість трохи знижується. При цьому фірми постачальники, усунуті від особистої участі в кредитування експорту, не можуть завищити ціни кредиту, що дуже типово при фірмовому кредиті і навіть при кредиті постачальнику [5,c.316].

Крім зовнішньоторговельного кредиту банки надають своїм контрагентам з інших країн фінансові і валютні кредити. Фінансові кредити дозволяють позикоодержувачу (приватному чи державний) використовувати їх у набагато широкому спектрі, ніж чисто зовнішньоторговельні кредити. Він може здійснювати за рахунок цього кредиту закупівлі товарів і послуг у будь-якій країні, де якість і ціна виявляться для нього найбільш придатними. Валютні ж кредити надаються позичальнику в найбільш стабільній вільно конвертованій валюті з метою виплати зовнішнього боргу, сплати відсотків по ньому, поповнення рахунків у вільно конвертованій валюті. Якщо позичальником виступає іноземна держава, то крім зазначених вище цілей валютні кредити використовуються при здійсненні валютної інтервенції з метою регулюванні валютного курсу.