1. Фінансування.

     Після відвантаження товару клієнт банку (продавець) відразу отримує значну частину від суми поставки (до 95%) у формі авансу, не очікуючи оплати від свого боржника (покупця). Після  погашення всіх боргів перед банком-фактором (суми сплаченого ним авансу та винагороди за надання послуг) залишки коштів, що надходять для погашення відповідної дебіторської заборгованості, перераховуються на розрахунковий рахунок клієнта у міру їх надходження в банк.

     2. Управління дебіторською  заборгованістю.

     Включає в себе контроль за своєчасною оплатою  покупцями проданих товарів, прогнозування  термінів інкасації, відповідні процедури  нагадування у разі затримки платежів, а також регулярні звіти банку  про стан дебіторської заборгованості, здійснені клієнтом поставки та платежі його покупців.

     3. Прийняття ризиків.

     За  відповідну винагороду банк приймає  на себе ризики підприємства, пов’язані  з постачанням товарів з відстрочкою  платежів, які за інших обставин могли б призвести до нестачі  коштів у самого підприємства для розрахунків з постачальниками.  
 
 
 
 
 

 

     

     Класифікація  факторингових операцій

     Виділяють такі види факторингових операцій.

1. внутрішні – постачальник та його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній країні;
2. відкриті – якщо боржника повідомлено про участь факторингової компанії в угоді;
3. закриті – якщо боржника не повідомлено про участь в угоді факторингової компанії;
4. з правом регресу – зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму або без такого права.

     У разі підписання договору з правом регресу в постачальника залишається ризик по борговим вимогам, що були продані ним факторинговій компаній. З цього можна зробити висновок, що найбільш безпечним та гарантованим для постачальника шляхом є укладання угоди без права регресу.

     Також на практиці можна встановити типи факторингових операцій:

1. угода про повне обслуговування (відкритий факторинг без права регресу). Укладається, як правило, у разі існування стабільних відносин між клієнтом та факторинговою компанією. На думку автора, цей вид факторингового обслуговування є найбільш ефективним, тому що включає у себе повний захист від появлення сумнівних боргів та забезпечує гарантований приток грошей, управління кредитом, облік реалізації, кредитування у формі попередньої оплати або сплату суми переуступлених боргових вимог до визначеної дати;
2. угода про повне фінансове обслуговування з правом регресу;
3. різновидом факторингової угоди про повне фінансове обслуговування є агентська угода або угода про оптовий факторинг. Навіть незважаючи на той факт, що підприємство може самостійно налагодити систему обліку та управління кредитом, йому однаково буде необхідний захист від кредитних ризиків та допомога при кредитуванні. У даному випадку з боку факторингової компанії може бути надана пропозиція про підписання агентської факторингової угоди, згідно з якою вона буде скуповувати неоплачені боргові вимоги, а постачальник виступатиме агентом по їх інкасуванню. Перевага даної угоди у тому, що знижуються видатки факторингової компанії на оцінку кредитоспроможності, що тягне за собою зменшення оплати постачальником факторингових послуг.

     На  першій погляд, кредитування за даною  угодою є аналогічним кредитуванню при повному обслуговуванні. Однак  оплата залишку боргу здійснюється тільки після погашення боргів клієнтами. Виходячи з цього, факторингова компанія не впливає на процес інкасації; як наслідок – вона не гарантує здійснення платежу до визначеної дати.

     Як  правило, факторингова компанія здійснює передплату на суму до 80% вартості відступлених боргових вимог. Згодом сплачується решта боргу у сумі 20% чи більше відсотків (за винятком витрат факторингової компанії та відсотків за кредит).

     Оплата  факторингових послуг

     Також необхідно зупинитися на питанні оплати праці факторингової компанії. Ця плата, як правило, складається з двох елементів.

     По-перше, це плата за управління: іншими словами, комісія за власне факторингове обслуговування, що включає ведення рахунку та страхування від появи сумнівних боргів. Розмір вказаної суми розраховується як відсоток від річного обігу постачальника та коливається в залежності від масштабу та структури виробничої діяльності постачальника, ступеня кредитного ризику, а також від специфіки та кон’юнктури ринку.

     По  друге, це плата за облікові операції, яка стягується факторинговою компанію з суми коштів, що надаються постачальнику достроково (у формі попередньої оплати переуступлених боргових вимог) за час між достроковим отриманням та датою інкасування боргових вимог. Вказана ставка, як правило, на 2-4% перевищує поточну банківську ставку, якою користуються при короткостроковому кредитуванні клієнта з аналогічним обігом та кредитоспроможністю, що обумовлено необхідністю компенсації додаткових витрат та ризиків факторингової компанії.

     З огляду на вищесказане, факторинг є порівняно новим для України фінансовим інструментом, актуальність розвитку якого зумовлена станом розрахунків та наявних боргових зобов’язань в Україні. Водночас розвиток факторингу потребує створення інституційних умов (насамперед, податкового законодавства і нормативно-правової бази), що дозволяє стягувати заборгованість за договором факторингу. 
 

 

     

     Факторинг на законодавчому  рівні

     Окремі  факторингові операції в порядку  експерименту здійснювались ще в  Радянському Союзі. Порядок здійснення регулювався листом Державного банку СРСР від 12.12.1989 року «Про порядок здійснення операцій по уступці постачальником банкові права отримання платежу по платіжних вимогах за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги».

     Сьогодні проведення факторингових операцій в Україні регламентується на законодавчому рівні:

1. Цивільним кодексом України (глава 73, ст. 1077):

   факторинг – договір (фінансування під відступлення права грошової вимоги), де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

2. Законом України « Про банки і банківську діяльність»:

   факторинг – придбання банком права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг).

3. Законом України «Про податок на додану вартість»:

   факторинг – операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. Відповідно до цього закону не є об’єктом оподаткування факторингом операції, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери, інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи.

4. Постановою Національного банку України «Про заходи щодо реалізації Програм реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України»:

    факторинг – це різновид торгівельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта.

     Згідно  з Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг (Україна приєдналась до Конвенції згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг»), операція визнається факторинговою в тому разі, якщо вона відповідає як мінімум двом з чотирьох ознак:

• наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
• ведення бухгалтерського обліку постачальника;
• інкасація його заборгованості;
• страхування постачальника від кредитного ризику.

 

 

     

     Висновок

     На  сьогоднішньому етапі одну з найважливіших  ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств.

     На  сучасному етапі розвитку нашої  держави все більшого значення набуває  використання таких видів кредитування, як факторинг, форфейтинг, лізинг, кредитування на основі документарного акредитива тощо.

     У світовій банківській практиці широко застосовується  факторинг, як самостійна  форма короткострокового  кредитування зовнішньої торгівлі. Операція факторинг ( від англ.. factor – агент, посередник) пов’язана  з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених  імпортером платіжних вимог  за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера.

     Основна функція факторингу — надання  фінансових коштів продавцеві (постачальникові) продукції відразу після її відвантаження або в певний договором факторингу день. Таким чином, продавець (постачальник) має можливість поставляти продукцію своїм покупцям з відстрочкою платежу, при цьому одержувати значну частину від суми поставки відразу ж після поставки або по зручному для нього графікові, не чекаючи платежу від свого покупця. Якщо компанія націлена на збільшення обсягу продажів, то вона має можливість постійно пускати гроші в оборот і при цьому конкурувати з іншими постачальниками за клієнтів, надаючи відстрочку платежу. Крім того, продавець (постачальник), уклавши договір факторингу, заздалегідь знає, у який день гроші зроблять на його рахунок. При розрахунках же з відстрочкою платежу продавець (постачальник) не завжди може чітко планувати свої вступи й розраховувати на кошти , які зроблять від покупців на його розрахунковий рахунок.

     Крім  того, фінансування при факторингу має ряд переваг, серед яких у першу чергу варто відзначити наступні:

• Продавець (постачальник) не повинен повертати виплачені йому гроші, тому що витрати банку-фактора будуть відшкодовані із платежів покупців;
• Фінансування буде тривати настільки довго, наскільки довго постачальник буде продавати свою продукцію;
• Фінансування автоматично збільшується в міру росту обсягів продажів.

 
 
 
 
 

     Таким чином, фінансування в рамках факторингу назавжди рятує постачальника від проблеми дефіциту обігових коштів, і це відбувається без росту його кредиторської заборгованості. Крім того, факторингові послуги оплачуються саме за той проміжок часу, коли відбувається реальне використання отриманих засобів. Одержання засобів компанія може самостійно регулювати, подаючи в банк-фактор тільки ті накладні, по яких необхідно дістати кошти в цей момент. При тому що ціна факторингу звичайно більше чому ціна звичайного кредиту, у цілому ця послуга виявляється навіть дешевше, оскільки у випадку одержання кредиту компанія практично завжди має на рахунку певний незнижуваний залишок.  
Факторингове фінансування, на відміну від звичайного кредитування, доступно високоризиковим, інформаційно-непрозорим підприємствам, оскільки ризик неповернення боргів лежить не на них, а на їхніх покупцях, і кредитоспроможність постачальника стає менш важливої, ніж кредитоспроможність його покупців.

 

     

Список  використаної літератури:

1. Нормативна  база. Факторинг // Інвест-газета. – 2006. – № 40(566). – С. 16-18;
2. Тарасов Р.О. Факторинг // Финансы. – 2004. – № 12(27). – С. 11.
3. Лобанова М.И. Краткосрочное торговое финансирование: факторинг и форфейтинг // Международные банковские операции.- 2006.- № 4
4. Гроші та кредит: Підручник / Ред. М.І. Славук – К.:КНЕУ, 2001
5. Завгородній В. Факторинг: особливості деяких операцій // Главбух без бланков отчетности.- 2005.- № 9.- C. 25-35