Джерела формування та використання засобів фонду гарантування внесків фізичних осіб

 

Вступ

Гарантування вкладів  фізичних осіб є надзвичайно важливою функцією кожної держави. За останні  роки істотно збільшилася як кількість  вкладників - фізичних осіб, так і  обсяги вкладів населення в комерційних  банках. Це зумовлює необхідність дослідження  системи захисту заощаджень населення. В статті проведено аналіз діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та викладено пропозиції щодо покращення його діяльності.

Актуальність теми обумовлена необхідністю наукового дослідження правового режиму Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою виявлення недоліків та прогалин у правовому регулюванні, а також формулювання шляхів їх уникнення, з’ясування можливості запозичення міжнародного досвіду.

Проблеми захисту депозитних вкладень населення України висвітлено в роботах Н. Бондара, С. Власовича, А. Вожжова, О. Заруцької, Л. Конопацької, Т. Смовженко, Р. Тиркала, Н. Уманціва, О. Ходарчука. Ідеї зарубіжних фахівців знайшли  своє відображення в публікаціях  Д. У. Блекуела, Ж. Гарсіа, Р. Макдональда, Ф. С. Мишкіна та інших.

В тій чи іншій мірі фонду  гарантування вкладів присвячені статті за авторством Р. Балакіна, Я.О. Берназюк, Я.В. Грудзевич, О.В. Іщенка, Л.Л. Кротюка, Т.П. Лінник, В. І. Мазур, І.М. Михайловської , В.І. Огієнка, М.В. Плотнікова, Т.О. Раєвської, В.Б. Саєнко, А.О. Селіванова, І.В. Серветник  та ін.

З проголошенням  Верховною Радою Української  РСР Декларації про державний  суверенітет 16 липня 1990 року Україна  вперше заявила про свою економічну самостійність, задекларувала право  самостійно створювати власну фінансову  систему. Розвиток фінансової системи  супроводжувався активним зростанням кількості комерційних банків, але  у зв’язку із недосконалим правовим регулюванням та фінансовими кризами, рівень довіри населення до банків був досить низьким, більшість заощаджень зберігалися поза банківським установами. Для усунення такого стану у 1998 Указом Президента України створено систему гарантування вкладів, управління якою покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд). Основні елементи правового режиму Фонду були закріплені Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

На сьогоднішній день система гарантування вкладів  в Україні цілком виконала завдання, заради яких створювалася, а відтак має відбутися перехід на якісно новий рівень – завданням системи  має стати не просто захист дрібних  вкладників, а забезпечення фінансової стабільності держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія виникнення, розвитку та становлення законодавства  про гарантування банківських вкладів

 

Найвідоміша на сьогодні система  державного страхування вкладів  національного рівня з’явилася  в США в 1934 році. Саме її вважають першоосновою систем страхування вкладів  у світі.

З часу її впровадження у 1934 році починається відлік світової історії  гарантування (страхування) вкладів. Проте, як свідчить історія, вважати такий  підхід єдино правильним не можна. З 1934 року можна лише вести відлік страхування вкладів на державному (загальнонаціональному) рівні. Адже, якщо ретельніше дослідити історію, можна  побачити, що у тих же таки США  системи страхування банківських  вкладів, хоча і на місцевому (локальному) рівні, існували ще задовго до 1934 року. Зокрема, у 1829 році в Нью-Йорку запроваджено так звану «bank-obligation insurance program» – програма страхування банківських зобов’язань (до останніх відносили векселі та депозити) та створено так званий «New-York’s Safety Fund» - Нью-Йоркський Страховий Фонд. Ідея створення такого фонду належала Джошуа Форману – Сіракузькому бізнесмену. Участь банків у фонді була добровільною і виявлялася вона у формі сплати щорічних внесків. Керівництво фондом здійснював уряд штату.

В Україні Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) створено за Указом Президента України № 996/98 від 10 вересня1998 року. 22 лютого 1999 року, майже одночасно з виданням Президентом України Указу «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України», з метою створення додаткової системи страхування вкладів фізичних осіб, а також у зв’язку з недостатністю накопичених Фондом коштів для виконання своїх функцій, Правління НБУ постановою № 72 затвердило Порядок формування комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб. Передбачалося, що всі банки, які мали ліцензію на залучення вкладів фізичних осіб, повинні були створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних осіб, розмір якого мав становити 10 % від суми вкладів. Встановлювалося два способи формування фонду: перший – за рахунок коштів, отриманих від придбання банками державних цінних паперів (до того ж, такі цінні папери в обов’язковому порядку передавалися на зберігання НБУ); і другий – за рахунок грошових коштів, перерахованих на депозитний рахунок, відкритий у НБУ.

Ця постанова НБУ діяла  трохи менше п’яти місяців, і  вже 12 липня 1999 року була відмінена  постановою Правління НБУ № 339 у  зв’язку із законодавчою неврегульованістю  формування та використання страхових фондів.

У серпні 2000 року Президент  передав до Верховної Ради України  поновлену редакцію Закону України  «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Нова редакція відображала зміни, які відбулися за два роки з моменту першого подання. 20 вересня 2001 року Україна отримала такий довгоочікуваний Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

У процесі моделювання  української системи гарантування вкладів фізичних осіб використовувався найкращий досвід у цій галузі країн зарубіжжя, зокрема тих, які  запровадили у себе відповідні системи  зовсім недавно. Серед останніх Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Румунія. Відповідно до закону в Україні створювалася державна система гарантування вкладів  фізичних осіб американського типу –  з обов’язковою участю в ній всіх банків, які зареєстровані в Державному реєстрі банків та отримали банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Встановлено два види учасників Фонду – учасники та тимчасові учасники. Задля гарантування вкладів фізичних осіб створюється  державна спеціалізована установа –  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує кожному вкладнику  банку – учасника (тимчасового  учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки. Гарантуються вклади як в національній, так і в іноземній валюті. Останні відшкодовуються в національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів. Основним джерелом формування коштів Фонду є внески банків та кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 млн. гривень. Кошти Фонду належать державі на праві власності, але не включаються до складу державного бюджету. Фонд наділений вузьким колом контрольних функцій, проте позбавлений права активно впливати на порушників законодавства.

 

Характеристика  Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

 

Вклад (депозит) – кошти в готівковій або безготівковій  формі у  валюті  України  або  в  іноземній  валюті,  які  відповідно до законодавства України розміщені вкладником на договірних  засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку на іменних рахунках у учасника   (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи залучені таким учасником у формі випуску (емісії) іменних ощадних (депозитних) сертифікатів і підлягають  виплаті  вкладнику відповідно до законодавства України та  умов договору.  Відповідно до Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності.

Учасниками  Фонду  гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) є банки і філії іноземних банків, які включені до Державного реєстру  банків,  який  веде  Національний  банк України, та мають банківську  ліцензію  на  право здійснення банківської діяльності. Участь  у  Фонді  банків  і філій іноземних банків є обов’язковою. Санаційний банк не є учасником Фонду.

Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи  щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зобов’язання перед вкладниками.

Учасники  Фонду,  які  не виконують встановлених Національним банком  України економічних нормативів щодо достатності капіталу, платоспроможності  та  яким за рішенням  Національного банку України зупинено дію банківської ліцензії Національного банку України на  здійснення банківської діяльності, переводяться за рішенням   адміністративної ради Фонду, прийнятим на підставі інформації Національного банку України, одержаної за результатами моніторингу   діяльності банків, філій іноземних банків, до категорії тимчасових учасників Фонду.

Фонд  гарантування вкладів фізичних осіб є:

• державною  спеціалізованою  установою,  яка  виконує функції державного  управління  у  сфері   гарантування   вкладів фізичних осіб;
• юридичною  особою,  має  відокремлене  майно,  яке є об’єктом права державної власності і перебуває  у  його  повному господарському віданні;
• економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України.

Фонд має печатку  із  своїм найменуванням, веде облік і звітність відповідно до законодавства.

У  своїй   діяльності  Фонд  керується  Конституцією  України, чинним законодавством та діє на підставі Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,  яке затверджується Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Фонд видає  нормативно-правові  акти з питань, віднесених до його  повноважень,  які  є  обов’язковими  до виконання учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду. Нормативно-правові акти видаються у формі   інструкцій, положень, правил, які затверджуються рішенням адміністративної ради Фонду. Нормативно-правові акти Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської  діяльності».

З метою забезпечення захищеності вкладів фізичних осіб Фонд відповідно до визначеного ним порядку встановлює для учасників (тимчасових учасників) Фонду обов’язкові стандарти – вимоги до  
учасників   щодо   їх   членства   у   Фонді,  які встановлюються нормативно-правовими актами Фонду.

Керівними органами  Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.

Адміністративна рада Фонду  діє у складі  п’яти  осіб,  які  є громадянами  України, постійно проживають в Україні, мають вищу фінансово-економічну чи юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше, ніж п’ять років. Формується  шляхом делегування до  її складу  двох  представників  Кабінету  Міністрів   України,   двох представників  Національного  банку  України,  одного представника асоціації банків.

Очолює адміністративну  раду голова, який щорічно обирається адміністративною радою з числа її членів.

Члени адміністративної  ради  не  можуть бути членами органів управління або акціонерами будь-якого банку.

Строк повноважень члена  адміністративної ради становить чотири  роки  і може бути продовжено на наступний строк, але не більше, ніж на два строки.  
     Повноваження члена адміністративної ради припиняються за  
рішенням органу, який його делегував, у разі:

1) подання членом адміністративної ради письмової  заяви  про припинення повноважень за власним бажанням;

2) неможливості  виконання  обов’язків (у тому числі за станом здоров’я);

3) набрання законної сили  обвинувальним вироком щодо нього;

4) закінчення строку його повноважень;

5) його смерті або на  підставі рішення  суду  про  оголошення його померлим або визнання безвісно відсутнім.

Адміністративна рада:

• затверджує регламент роботи адміністративної ради;
• затверджує кошторис витрат Фонду;
• затверджує організаційну структуру Фонду;
• затверджує порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами  
  фізичних осіб;
• затверджує стандарти Фонду;
• затверджує нормативно-правові акти Фонду;
• призначає на посади  директора-розпорядника і членів виконавчої дирекції та приймає рішення про їх звільнення;
• затверджує Положення про виконавчу дирекцію та порядок оплати праці її членів;
• погоджує форми і розмір оплати праці працівників Фонду;
• здійснює нагляд за діяльністю виконавчої дирекції;
• приймає рішення щодо залучення кредитів   Кабінету Міністрів   України, Національного банку України, банків та іноземних кредиторів;
• приймає рішення з інших питань, що належать до її компетенції відповідно до цього Закону.