Аналіз діяльності банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Логічна перевірка  передбачає перевірку взаємоув'язки ідентичних показників у різних формах звітності.

Обліково-контрольна - це перевірка правильності розрахунку окремих показників комерційних банків.

Основним джерелом аналізу банківської діяльності є банківський баланс та спеціалізовані форми звітності. Форми звітності  комерційних банків поділяються  на щоденні, щомісячні і щоквартальні.

У додатку Б  наведено звіт про фінансові результати, додатку В – баланс, додатку Д - звіт про власний капітал «Райффайзен Банк Аваль».

За рейтингом  Асоціації Українських банків «Райффайзен  Банк Аваль» вже на протязі багатьох років практично по всіх показниках займає 2 місце, уступаючи тільки ЗАТ  КБ «ПриватБанк», про що свідчать дані з приведених таблиць у додатку Д. Для наочності нами побудовані графіки основних фінансових показників п’яти великих банків України (див рис.1.3)

 

а) Депозити фізичних осіб

 

б) Депозити юридичних  осіб

 

в) Фінансовий результат

 

г) Капітал

 

д) Структура  кредитно - інвестиційного портфелю

 

ж) Активи та зобов'язання

Рис.1.3. Основні  показники діяльності великих українських  банків за станом на 01.01.2008 р.

 
 

Розділ 2. Управління ресурсами банку

 

2.1 Управління  капіталом у банку

 

Джерела формування банківських ресурсів відображаються у правій частині балансового  звіту і називаються пасивами банку. За джерелами формування пасиви не однорідні і складаються з  власного капіталу та зобов’язань  банку перед вкладниками і  кредиторами.

За економічним  змістом капітал банку — це власні кошти засновників або  акціонерів (власників банку), внесені  ними на свій ризик для отримання  доходів. Ризик власників полягає  в тому, що рівень дохідності капіталу може бути низьким або діяльність спричиниться до збитків, банк збанкрутує, через що вони можуть втратити свої кошти.

Зобов’язання  — це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку  на певних умовах.

Банківський капітал  відіграє визначальну роль у процесі  створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50 % і вище.

Формування власної  капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає  у залученні та підтримці достатнього  обсягу власного капіталу.

Власний капітал  банку виконує такі функції:

1) захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Власний капітал  комерційного банку може також використовуватися  для участі у власності акціонерних  та спільних підприємств.

Банківський капітал  неоднорідний за своїм складом і  включає основний капітал та додатковий капітал.

Основною складовою  власного капіталу банку, як за значенням, так і за величиною, є статутний  капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією  акцій чи внесків засновників. Статутний  фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбуткових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

За рахунок  прибутку комерційні банки створюють  також спеціальні фонди, що включаються  до складу капіталу і призначені для  виробничого та соціального розвитку банківської установи.

Оскільки власний  капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов’язкових нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

Національним  банком України встановлюються обов’язкові  вимоги щодо розміру регулятивного  капіталу, які зобов’язані виконувати комерційні банки. Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банків (Н1) визначається в грошових одиницях (тис. євро) диференційовано для діючих і новостворених банків, які поділено на три групи залежно від масштабів діяльності.

Для забезпечення процесу реальної капіталізації  банківської системи НБУ розроблено систему заходів щодо визначення рівня достатності та поповнення капіталу банків. Згідно з цим підходом за рівнем достатності капіталу всі банківські установи поділяються на п’ять груп: добре капіталізовані; достатньо капіталізовані; недокапіталізовані; значно недокапіталізовані; критично недокапіталізовані.

Для характеристики власного капіталу банку розглянемо таблицю 2.1, яка складена згідно балансу  банку за 2005-2007 рр.

 

Таблиця 2.1

Власний капітал

	Показник	2007 р.	2006 р.	2005 р.
1	Статутний капітал	2279935	2099935	1499997
2	Капіталізовані дивіденди	0	0	0
3	Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)	0	(2013)	(27189)
4	Емісійні різниці	1423603	68164	0
5	Резерви та інші фонди банку	299213	66790	48376
6	Резерви переоцінки, у тому числі:	611863	622965	190284
7	Резерви переоцінки необоротних активів	607814	622445	191130
8	Резерви переоцінки цінних паперів	481	520	(846)
9	Нерозподілений  прибуток (непокритий збиток) минулих  років	20819	17082	14072
10	Прибуток/Збиток звітного року, що очікує затвердження	587424	344155	22716
11	Усього власного капіталу	5223338	3217078	1748256

 

На рис.2.1. наочно видна динаміка збільшення обсягу власного капіталу банку на протязі 2005-2007 рр.

 

Рис.2.1. Динаміка власного капіталу банку

 

2.2 Формування  ресурсів банку з депозитних та недепозитних джерел

 

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів  банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань  включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки. Структура зобов'язань банку наведена на рис.2.2.

 

Рис. 2.2. Структура  зобов'язань банку

 

Оскільки банк - це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами, то співвідношення між балансовим капіталом  та зобов'язаннями має бути не менше  ніж 1: 5

Аналіз зобов'язань банку  починають з визначення їх суми за балансом, для цього обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов'язань банку у динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов'язання банку класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів тощо.

Так, за якісним  складом зобов'язання поділяються  на такі групи:

-  цінні папери власного боргу;

-  субординована заборгованість;

-  депозити;

-  кошти до запитання клієнтів та коррахунки інших банків;

-  строкові депозити;

-  депозити та кредити інших банків;

-  кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;

-  кредиторська заборгованість банку;

-  за податками до бюджету;

-  позабюджетним фондам;

-  працівникам банку;

-  інша кредиторська заборгованість.

Цей аналіз дає  змогу визначити, з яких секторів економіки, на який строк, у якій формі  залучається основна маса коштів.

В економічній  літературі зобов'язання поділяють  на залучені та запозичені кошти.

Депозит (вклад) - кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з законодавством України, або нерезиденту на строк та під відсоток. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - Кабінетом Міністрів України.

Депозити заведено поділяти на такі:

- до запитання;

- строкові на  визначений термін;

- ощадні внески  населення;

- ощадні (депозитні)  сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов'язання, які  не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться  на поточних, бюджетних рахунках комерційних  банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання  розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків. Строкові депозити — це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів.

До строкових  депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Сума, строки та умови приймання строкових депозитів  визначаються банком-позичальником  відповідно до його фінансових можливостей  за погодженням із вкладником. Особливості  залучення вкладів на строкові депозитні рахунки регулюються внутрішніми положеннями комерційних банків.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є  депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво комерційного банку про  депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. Випуск ощадних (депозитних) сертифікатів за своїм економічним змістом подібний до залучення будь-якого іншого строкового депозиту.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані  у банках з метою зберігання і  нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов'яаний пред'явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У нашій країні на обслуговуванні ощадних вкладів населення спеціалізується Ощадний банк.

До цінних паперів  банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних  товариств, що належать комерційним  банкам; акції та облігації, що знаходяться  на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

У загальній  системі банківських депозитів  виділяють також так звані  спеціальні вклади. До них належать: кошти зарезервовані на окремих  рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою  лімітованих чекових книжок; кошти  для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які  надаються в межах кореспондентських  відносин між банками. Тимчасово  вільні кошти у банку виникають  через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

Основним джерелом формування ресурсної бази «Райффайзен Банк Аваль» є залучені кошти клієнтів - фізичних та юридичних осіб, які склали в 2007 р. 17 082 075 тис.грн. і збільшились в порівнянні з 2006 роком на 1 915 272 тис.грн. В структурі вказаних пасивів кошти фізичних осіб складають 67,3 %, кошти суб'єктів господарювання - 28,4 % і лише 4,3 % займають кошти бюджету, небанківських фінансових установ та інші зобов^′язання перед клієнтами.

Райффайзен Банк Аваль активно залучає кошти  населення на депозитні та поточні  рахунки в національній та іноземній валюті (доларах США і євро).

Загальна сума внесків фізичних осіб у Райффайзен Банку Аваль станом на 1 жовтня 2007 р. склала 15,427 млрд. гривень. Таким чином, загальна динаміка приросту залучених  від населення коштів Райффайзен Банку Аваль на сьогодні далеко попереду своїх основних конкурентів.

Сьогодні банк пропонує своїм клієнтам рахунки  до запитання, депозитні рахунки (з  виплатою відсотків наприкінці терміну; термінові — із щомісячною виплатою відсотків; накопичувальні — з можливістю поповнення і додатком відсотків до основної суми депозиту), а також пенсійні рахунки для одержання пенсій.

Внески приймаються  на 3, 6 і 12 місяців, залежно від виду внеску. Ставки по усіх видах внесків  не змінюються протягом усього терміну  дії депозитного договору. Умови залучення депозитів наведено в додатку К.

 
 

Розділ 3. Розміщення ресурсів в активи банку та управління ними

 

3.1 Управління  кредитним портфелем банку

 

Аналіз активів  банку являє собою оцінку ефективності скоординованого управління банківським балансом.

Зміни в структурі  активних операцій можна проаналізувати за допомогою вертикального і  горизонтального аналізу (див. рис.3.1.).