Управління активами

ЧК = ПЧ + 0,5ВЧ

При компромісній моделі в окремі періоди господарської діяльності підпри\мство може мати надмірні поточні  активи, що негативно впливає на розмір прибутку. Водноча це дає можливість підтримувати ліквідність балансу підприємства на відповідному рівні.

Компромісна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП= ПА+ПЧ+05+ВЧ,де

ДП-довгострокові пасиви

ПА-необоротні активи

ПЧ-постійна частина активів

ВЧ- варійована частина поточних активів.

Таким чином, можна зробити висновок, що з точки зору оптимізації прибутковості  і ризику найбільш оптимальною є  стратегія комерційного фінансування. Дана стратегія оптимально поєднує  рівень прибутковості і середній рівень ризику, забеспечує достатньо високий рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Проте, виходячи з пріоритетності цілей фінансово-господарської діяльності підприємства на окремих стадіях його розвитку, оптимально може стати інша стратегія фінансування.  Взагалі, при виборі стратегії фінансування необхідно знайти бажане співвідношення між рівнем рентабельності і використання власного капіталу і рівнем ризику зниження фінансової стійкості підприємства, яка оцінюється величиною його чистого оборотного капіталу.

 

6. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ

Управління грошовими коштами  або залишком грошових коштів, що постійно знаходяться в розпорядженні  підприємства є невід”ємною частиною управління оборотними активами.

Розмір залишка грошових коштів на поточному валютному рахунках в касі підприємства визначає рівень його абсолютної платоспроможності, тобто готовність підприємства негайно розрахуватися по невідкладним фінансовим зобов”язанням (строк виконання до 1 місяця); впливає на тривалість виробничого циклу, а отже і на розмір фінансових коштів, інвестованих в оборотні активи. Управління грошовими коштами повинно здійснюватись на таких засадах:

• підтримка мінімального залишку грошових коштів для пезперебійного здійснення поточних розрахунків;
• створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів виробництва;
• формування резерву грошових коштів для компенсації передбачених витрат і можливих втрат в процесі фінансово-господарської діяльності;
• своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Мінімальний розмір залишку грошових коштів визначається, виходячи з планового  обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що складається на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.

Управління грошовими коштами  включає такі етапи. На першому етапі  аналізується ступінь участі грошових коштів в оборотних активах підприємства в динаміці. Для цього розраховуються наступні показники

1. коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах

, де

 

 Ку – коефіцієнт участі  грошових коштів в оборотних  активах;

Сз – середній залишок грошових коштів в аналізуємому періоді;

ОАз – середня сума оборотних  активів в аналізуємому періоді.

Якщо коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активів в динаміці зменшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, а навпаки –  негативно.

2. середній період обороту грошових коштів:

  , де

 

По – середній залишок грошових коштів в аналізуємому періоді;

Вз – одноденна виручка від  реалізації продукції в аналізуємому періоді.

Якщо в аналізуємому періоді  зменшується період обороту грошових коштів в порівнянні з минулим періодом, що це свідчить про прискорення оборотності грошових коштів і є позитивним в роботі підприємства.

3. кількість оборотів грошових коштів.

, де

 

Ко – кількість оборотів грошових коштів в аналізуємому періоді;

ОР – обсяг реалізації продукції за аналізуємий період.

Збільшення кількості оборотів грошових коштів в аналізуємому періоді  в порівнянні з минулим періодом свідчить про ефективне використання грошових коштів шляхом оптимізації  платіжного обороту.

Результати проведеного аналізу використовуються для визначення оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності за формулою:

:

Сзо – сума оптимального залишку  грошових коштів для здійснення поточної діяльності.

СВп – сума грошового обороту в плановому періоді (сума витрачених коштів).

О2 – кількість оборотів грошових коштів в минулому періоді.

Виходячи з приведеної формули  є два шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів:

По-перше, за рахунок оптимізації  грошового обороту в плановому періоді, по-друге, шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати грошовий оборот підприємства можна шляхом корегування потоків  платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. До основних заходів щодо зменшення грошового обороту можна віднести: виключення зайвих платежів за сировину, матеріали за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізація бази оподаткування; придбання основних засобів на правах оренди та лізингу; купівля товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів таперенесення строку окремих платежів за домовленністю з постачальниками та інші.

Прискорення оборотності грошових коштів може бути забезпечене за рахунок; зменшення тривалості операційного та фінансового циклів; своєчасної інкасації; зменшення обсягів готівкових розрахунків; скорочення питомої ваги тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках, тобто застосування акредитивної форми розрахунків та розрахунків чеками.

Задача підвищення афективності використання грошових коштів може бути досягнута  шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігати  тимчасово вільні грошові кошти  у комерційному банку у формі депозитних рахунків. Підвищеється ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу.

Таким чином, при високійвпевненості у майбутніх грошових потоках можна тримати менший залишок грошових коштів на поточнх рахунках.

І навпаки, якщо існує значна невизначенність  розміру майбутніх грошових потоків, доцільно тримати великий залишок  грошових коштів, щоб бути впевненим у своєчасному виконанні поточних фінансових зобов”язань.

 

7. УПРАВЛІННЯ НЕОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ

Сформовані на початку господарської  діяльностй підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.

Основними задачами управління необоротними активами є:

• визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;
• визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;
• визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)
• забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;
• формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;

Оновлення основних засобів на простій  основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів  необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку  їх розширеного відтворення аналізуються:

• необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;
• залишок необоротних активів на початок планового періоду;
• планове вибуття необоротних активів у зв”язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому  обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках. Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники:

1. Коефіцієнт участи операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:

Ку – коефіцієнт участі операційних  необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

, де

 

ВАс – середня вартість операційних  необоротних активів.

ОАс – середня вартість оборотних  активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно.

2. Коефіцієнт зносу:

 , де

 

Кз – коефіцієнт зносу необоротних  активів на кінець аналізуємого періоду.

Зк – сума зносу.

ВАс – середня вартість необоротних  активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно.

3. коефіцієнт придатності необоротних активів:

 , де

 

 

Кп  – коефіцієнт придатності необоротних  активів.

ВАз – залишкова вартість необоротних  активів.

ВАп – первісна вартість необоротних  активів.

Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно.

4. Період обороту необоротних активів:

 , де

 

 

По  – період необороту необоротних  активів;

ВАс – середня вартість необоротних  активів;

Зс  –  середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений  показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в  звітному періоді у порівнянні з  минулим періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки  – негативно.

5. Коєфіцієнт рентабельності:

 , де

 

 

Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

Пч – чистий прибуток підприємства.

ВАс – середня вартість необоротних  активів.

На основі проведеного аналізу  визначається оптимальна сума необоротних  активів в плановому періоді  за формулою:

, де 

 

ВАо – оптимальна сума необоротних  активів;

ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому  процесі на кінець звітного періоду;

КВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

КОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому  періоді.

Таким чином, фінансовий менеджер повинен  забезпечувати ефективне використання грошових коштів, пов”язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів.