Управління активами

 

Середній період обертання виробничих запасів визначається за формулою:

О_З=

, де

З – запаси матеріальних цінностей

В_д – середньоденна виручка від реалізації

Аналогічно визначається оборотність дебіторської заборгованості:

, де 

О_д – оборотність дебіторської заборгованості.

Поточні фінансові потреби підприємства визначаються також в процентах  за формулою:

                                                    , де

В- виручка від реалізації продукції.

Якщо результат дорівнює 50%, то це значить, що половина днів в році, тобто 180 днів підприємство робить не те, щоб  покрити свої поточні фінансові  потреби.

      На розмір поточних фінансових потреб в оборотних активів впливають такі фактори:

1). Тривалість операційного та  збуткового циклів, тобто чим  швидше сировина і матеріали  перетворюються в готову продукцію,  а готова продукція в гроші,  тим менше треба мати запас  сировини і матеріалів;

2). Темпи росту виробництва, тобто  більший обсяг виробництва потребує  більше матеріальних цінностей.

3). Сезонність виробництва та  реалізації продукції, а також  нестабільність поставок товарно-  матеріальних цінностей.

4). Стан кон”юктури ринку, тобто нарощування дебіторської заборгованості, оскільки конкуренція пимушує залучити покупців на більш вигідних умовах ( відстрочка платежу, спонтанне фінансування і інші пільги).

5). Підвищення цін на товарно-матеріальні  цінності, тобто чим вищий рівень  інфляції, тим більші фактичні запаси у порівнянні з їх оптимальним розміром.

6). Швидкого фізичного або морального  зносу товарно-матеріальних цінностей.  В даному випадку фактичні  розміри запасів можуть бути, навпаки, менші за їх оптимальний  розмір, що потребує більш частих закупівель.

        При цьому  слід мати на увазі, що запаси  товарно-матеріальних цінностей  можна збільшувати лише до  тих пір, доки отримана економія  перевищує загальні витрати на  утримання додаткових запасів.

        Додаткова  закупівля товарно-матеріальних цінностей можлива також за умови:

• злагодження системи виробництва:
• своєчасної і достовірної інформації про стан ринку сировини;
• надійних постачальників;
• ефективно оперативного маневрування запасами.

В умовах нестабільного попиту на ринку сировини та невизначеності річної потреби підприємства в запасах товарно-матеріальних цінностей  фінансові менеджери зацікавлені у зменшенні запасів і відповідно зменшується загальний обсяг інвестицій.

          Таким  чином, основна задача раціонального  управління оборотними активами підприємства полягає в скороченні періоду оборотності виробничих запасів: дебіторської заборгованості та збільшенні середнього строку сплати кредиторської заборгованості, що дозволяє знижувати поточні фінансові потреби в оборотних активах.

 

4. УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

Формування ринкових відносин в  Україні характеризується значним  управлінням платіжного обігу, що спричиняє  збільшення дебіторської заборгованості. У зв”язку з цим важливою задачею  фінансового менеджменту є єфективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість поділяється  на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Найбільш питому вагу займає дебіторська  заборгованість за відвантажену продукцію (більше 80% загальної суми). Тому управління дебіторською забогованістю на підприємстві пов”язано з оптимізацією дебіторської заборгованості по розрахункам за реалізовану продукцію.

Управління дебіторською заборгованістью  включає такі етапи: на першому етапі  здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою  розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

                                  , де

Кво – коефіцієнт відволікання оборотних  активів.

Дз – дебіторська заборгованість по товарним операціям за минулий період.

ЗА  - загальна сума оборотних активів  підприємства.

Коефіцієнт відволікання оборотних  активів визначається в динаміці.

Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни  цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.

Другий показник  - це середній період інкасації дебіторської заборгованості який визначається за формулою:

, де

Сп – середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз – середній залишок дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

Вд – одноденна виручка від  реалізації продукції в аналізуємому періоді.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості розраховується за декілька періодів і порівнюється між собою. Якщо в динаміці цей показник скорочується, то це є позитивним, а якщо навпаки негативним в роботі підприємства.

Третій показник – це кількість  оборотів дебіторської заборгованості за визначений період і визначається за формулою:

 , де

 

Ко – кількість оборотів дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді;

ЗР – загальна сума реалізації продукції за відповідний період;

Дз – середній залишок дебіторської заборгованості в аналізуємому періоді.

Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між  собою. Збільшення цього показника  є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення – негативним.

Результати проведеного аналізу  використовуються в наступному етапі. Наступний етап передбачає визначення оптимальної дебіторської заборгованості в майбутньому періоді. Визначається оптимальна сума дебіторської заборгованості за формулою:

 

 , де

 

Одз – оптимальна сума дебіторської заборгованості в майбутньому періоді;

ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції;

СПо – середній період оборота  дебіторської заборгованості по результатам  аналізу минулого  періоду;

СПП – середній період прострочки платежів по результатам аналізу  минулого періоду.

В залежності від строку оборота  дебіторської заборгованості може встановлюватися  плата за комерційний кредит –  за формулою:

 , де

 

ПСк – річна норма процентної ставки за комерційний кредит;

ЗН – знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції;

СПо – середній період оборота  дебіторської заборгованості по результатам  аналізу минулого періоду.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяє використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування або прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг. Факторинг являє собою фінансову операцію, при якій підприємство-продавець передає право отримання грошей по платіжним документам за відвантажену продукцію банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця визначену комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків. Крім того, банк в термін до 3-х днів здійснює кредитування підприємство-покупця у формі попередньої сплати боргових зобов”язань щодо платіжних документів.

Факторінгова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважно частину дебіторської заборгованості щодо наданого покупцю кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового і операційного циклів циклів. До недоліків факторингової операції слід віднести лише додаткової витрати продавця, пов”язані з продажею продукції, а також втрати прямих зв”язків з покупцем в процесі здійснення ним платежів.

Облік векселів, які надаються покупцями  продукції, являють собою фінансову  операцію по продажу їх банку або  другому фінансовому інституту, другому суб”єкту господарювання по визначеній (дисконтній) ціні, яка встановлюється в залежності від їх номіналу, строку погашень та облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка включає: середню депозитну ставку, ставку комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик в разі сумнівної платоспроможності векселедателя. Зазначена операція може бути здійснена тільки щодо переказаного векселя.

Форфейтинг являє собою фінансову  оперативність по експертному товарному  кредиту шляхом передачі (індосамента) переказного векселя на користь банка зі сплатою банку комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов”язання щодо фінансування експертної операції шляхом сплати по обліковому векселю, який гарантується наданням авалю банка держави імпортера. В результаті форфейтування заборгованість покупця по товарному кредиту трансформується в заборгованість фінансову (на користь банку). По суті форфетинг об”єднує елементи факторинга і обліку векселів. Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних поставок і дозволяє експортеру негайно отримати грошові кошти шляхом обліку векселів. В одночас його недоліки є значна вартість цих операцій.

 

5. СТРАТЕГІЯ ФІНАНСУВАННЯ ПОТОЧНИХ  АКТИВІВ

В теорії фінансового менеджменту  прийнято виділяти різні стратегії фінансування поточних активів в залежності від відношення фінансового менеджера до вибору джерел покриття варійованої частини оборотних активів.

Відомі чотири моделі стратегіх  фінансування поточних активів: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна.

Ідеальна модель побудована виходячи з понять “поточні активи” та “поточні зобов”язання”. Термін “ідеальний”  означає не в прямому значенні ідеал, а рівність поточних активів  з короткостроковими зобов”язаннями. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто ця модель має такий вигляд:

сяДП = НА, де

ДП – довгострокові пасиви

НА - необоротні активи

Довгострокові пасиви включають: власні кошти (статутний капітал, додатковий капітал, резервний капіта, нерозподілений прибуток) та запозичені (довгострокові кредити банку, інші довгострокові позичкі).

Необоротні активи включають: нематеріальні  активи, незавершене будівництво, основні  засоби, довгострокові фінансові  інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість (заборгованість за майно), відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

В реальному житті ця модель практично  не зустрічається через те, що вона найбільш ризикована, оскільки при  несприятливих умовах (наприклад, коли треба розрахуватися зі всіма кредиторами одночасно) підприємство може опинитися перед необхідністю продажу частини основних засобів для покриття поточної кредиторської заборгованості. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів.

Агресивна модель фінансування поточних активів полягає в тому, що довгострокові  пасиви є джерелом покриття необоротних  активів та постійної частини  поточних активів, тобто їх мінімуму, який необхідний для здійснення господарської діяльності. В цьому разі варійована частина поточних активів в повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю.

З позиції ліквідності ця стратегія  також є ризикованою, оскільки в  практичній діяльності обмежуватися лише мінімумом на поточних активів не можливо. Агресивна модель фінансування поточних активів має такий вигляд:

ДП + ПА + ПЧ, де

ДП – довгострокові пасиви;

ПА – необоротні активи;

ПЧ – постійна частина оборотних  активів (норматив оборотних коштів).

 

Консервативна модель передбачає, що варійована частина поточних активів також покривається довгостроковими активами, Як правило, консервативна модель застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів інвестиційного фінансування.

В цьому разі короткострокової кредиторської  заборгованості немає, відсутній ризик  втрати ліквідності, тобто модель має  штучний вигляд. В господарській  діяльності такого не буває, щоб була відсутня кредиторська заборгованість.

Ця модель має такий вигляд:

ДП = ПА + ПЧ + ВЧ, де

ВЧ – варійована частина поточних активів 

Компромісна модель фінансування поточних активів найбільш реальна. Сутність її полягає її в тому, що необоротні активи, постійна частина поточних активів і приблизно половина варійованої частини поточних активів покривається довгостроковими пасивами. При цьому чистий оборотний капітал визначається у вигляді різниці між довгостроковими та необоротними активами, тобто:

ЧК = ДП – ПА, де

ЧК – чистий оборотний капітал,

Чистий оборотний капітал також  можна відобразити таким рівнянням: