Особливості організації обліку на підприємствах малого бізнесу

ВСТУП

Одним із ключових елементів ринкових перетворень  виступає мале підприємництво. У розвинутих країнах малий бізнес є невід'ємною частиною ринкового господарства. Він, як джерело прогресивних економічних змін, набув особливої актуальності у 90-х роках: малі підприємства (МП) сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно займаються науковими розробками, тощо. Крім того, малий бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвід підтверджує ефективність існування сектору малих підприємств в сучасній економіці. Будь-яка "здорова" економічна система не може обійтися без балансу великого та малого бізнесу. Малі підприємства відіграють провідну роль у зміні структури форм власності, оскільки фактично представляють приватні інтереси. В умовах масового закриття державних підприємств та стрімкого зростання безробіття розвиток малого підприємництва може створити багато можливостей для працевлаштування широких верств населення.

У більшості  країн малими вважають підприємства, які відповідають певним ознакам, а саме якісним: підприємство є незалежним, ним керують власники або співвласники, його діяльність має переважно локальний характер і не може суттєво впливати на ціни та обсяги виторгів у своїй галузі, та кількісним: законодавчо встановленим критеріям. Загалом, у світі є понад 50 визначень малого підприємства. Кожна країна користується власним набором критеріїв, який відповідає особливостям розвитку її підприємницького сектору.

У малому бізнесі приватна форма власності  є найефективнішою, оскільки вона створює оптимальне середовище для реалізації власних інтересів, дає право на вільне використання результатів своєї праці та організацію бізнесу. Приватна власність має своє призначення в економічній системі. Вона відіграє особливу роль, яку не можуть замінити інші. Існування приватної власності випливає із об'єктивних законів людської природи: індивід сприймає навколишній світ перш за все через призму власних потреб. Приватна власність дає кожному індивідуму свободу, оскільки встановлює межі, в яких він може діяти на свій розсуд, без тиску волі інших людей. Переважно приватні підприємства демонструють кращі показники діяльності, ніж державні. В цілому світовий досвід свідчить, що колективна та державна форми власності не дуже "прижилися" на грунті малого бізнесу.

Сьогодні  світова економіка переживає  так званий "бум" малого підприємництва. Він зумовлений поглибленням спеціалізації  та децентралізації виробництва; зростанням ролі послуг в економіці; проведенням  приватизації та зменшенням регулюючої ролі держави у деяких галузях, забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності, розширенням державної підтримки малого бізнесу, тощо.

Стрімке зростання продуктивності праці  протягом останніх десятиліть призводить до поступового зменшення кількості зайнятих на підприємствах. Протягом останніх двадцяти років виробіток на одного робітника майже подвоївся. Завдяки науково-технічному прогресові з'являються нові механізми, які щоразу більше заміняють людську працю. Зростання чисельності безробітних та популярності надомного бізнесу сприяє збільшенню кількості осіб, які відкривають своє діло.

У ринковій економіці мале підприємництво виконує  цілу низку життєво важливих функцій: МП відіграють особливу роль у розвитку торгівлі, сфери послуг, громадського харчування, виробництва товарів народного споживання; сприяють формуванню конкуренції та протистоять монополістичним тенденціям; створюють велику частку товарів в економіці; сприяють вирішенню проблеми зайнятості; задовольняють специфічні потреби споживачів, формують індивідуальний попит; роблять значний внесок у науково-технічний прогрес; забезпечують базу для становлення середніх та великих підприємств у майбутньому; пом'якшують економічні кризи; підтримують соціальну та політичну стабільність, утверджують демократизм у бізнесі, тощо.

Проте малий бізнес має і деякі недоліки. Невеликий обсяг операцій лімітує  можливості малого підприємства розширювати  свою діяльність, а також вести  великі наукові розробки. МП відрізняються  підвищеною вразливістю до коливань ринкової кон'юнктури, що призводить до частих розорень та банкрутств. Відповідно працівники малих компаній є менш соціально захищеними, ніж на великих фірмах.

Малий бізнес також виступає чинником реформування та демократизації у перехідній економіці. Він відіграє провідну роль у побудові ринкового господарства та підвищенні рівня життя населення. Мале підприємництво забезпечує структурну перебудову монополізованої економіки, розвиток обслуговуючих галузей, поповнює ринок праці робочими місцями, тощо. Утвердження і розвиток приватної власності, свободи підприємницької діяльності неможливі без малого бізнесу. Тому становлення МП є одним із надзвичайно важливих та пріоритетних напрямків процесу реформування країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.ТЕОРЕТИЧНІ  І  НОРМАТИВНІ  ОСНОВИ  ВПРОВАДЖЕННЯ  БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ У СУБ”ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

1.1  Хто  такі  суб’єкти  малого  підприємництва. Законодавче регулювання діяльності суб’єктів малого підприємництва

   Поняття  суб’єктів  малого  підприємництва  вперше  було  введено Указом  №456[1]  у 1998  році.  Одночасно з його  підписанням Президент України направив  на  розгляд до  Верховної Ради  відповідний законопроект.  У зв’язку з прийняттям  Закону  №2063[2],який  набрав  чинності  22  листопада 2000  року,  умови віднесення  до суб’єктів малого  підприємництва  значно  змінилися (з цього моменту Указ  №456  втратив чинність).  Отже,  розглянемо  їх  детальніше.

   Суб’єктами  малого  підприємництва  є:

   - фізичні особи,  які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і трудових відносин з яких, включаючи членів їх сімей, протягом року перебувають не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продуктів (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн. ;

   -юридичні  особи - суб’єкти  підприємницької діяльності  будь-якої  організаційно-правової  форми та  форми власності,  у яких  середньо облікова  чисельність працюючих за  календарний рік не  перевищує 50  осіб,  а обсяг річного валового  доходу – 500 тис. євро. 

   Зміни,  що  торкнулися  юридичних   осіб,  заслуговують  на  особливу  увагу.  Так,  якщо  раніше  обсяг   виручки  від  реалізації  продукції  (робіт,  послуг)  таких   підприємств  не  повинен   був  перевищувати  1млн. грн.  за  календарний рік (виходячи  з вимог Указу №456),  то  у теперішній  час обсяг річного валового  доходу  не  повинен бути  більше  500 тис. євро  (що  складає близько 2,37 млн. грн.).  З розширенням кола суб’єктів малого  підприємництва  внаслідок збільшення  граничного  обсягу  валового  доходу  з’явилися і додаткові обмеження:  до суб’єктів малого  підприємництва  не  відносяться ломбарди, суб’єкти  підприємництва,  які займаються  гральним  бізнесом,  пункти  обміну  іноземної валюти,  виробники та  імпортери підакцизних товарів.  Незмінним залишилося  обмеження за  чисельністю найманих  працівників – не  більш 50  осіб,  а також “не віднесення” до суб’єктів малого  підприємництва  довірчих  товариств,  страхових компаній,  банків,  а  також суб’єктів  підприємницької  діяльності,  більш  25%  статутного  фонду  яких  належить  юридичним  особам,  які  не  є суб’єктами  малого  підприємництва.

   Як  відомо,  значна  частина  суб’єктів  малого  підприємництва  – платники  єдиного  податку.  У  багатьох  з  них  виникає  питання:  чи  відобразилася  зміна  законодавчої  бази  з  питань  віднесення  до суб’єктів  малого  підприємництва  на  обкладанні  єдиним  податком?  Простіше  кажучи,  чи  збільшилася  тепер  гранична  річна виручка єдинників до  бажаних 500 тис. євро?  Але треба стерегтися – Закон №2063  не  є законом про оподаткування.  Це  означає,  що  збільшення  обсягу  виручки (більше  1 млн. грн.),  а також обмеження для підприємств сфери грального  бізнесу,  виробників  або  імпортерів  підакцизних  товарів  і  деякі  інші  не  повинні  застосовуватися  платниками  єдиного  податку.  Тільки  з  прийняттям  Закону  про  спрощену  систему  оподаткування  і внесенням  до  нього  зазначених  змін  для суб’єктів  малого  підприємництва  можливі  податкові  наслідки.

   Не  слід  плутати суб’єктів   малого  підприємництва  з   малими  підприємствами.  Критерій  віднесення  підприємств  до  категорії  малих,  а  саме  – чисельність  працюючих   залежно  від  галузі,  до  якої  належить  підприємство,  визначений  у  Законі  №887.  Наприклад,  установи  науки  і  наукового  обслуговування  відносяться  до  малих  підприємств ,  якщо  чисельність  їх  працівників  не  перевищує  100  осіб,  а  підприємства  промисловості  і  будівництва – 200  осіб.  Таким  чином,  підприємство  може  бути  малим  і  при  цьому  не  відноситися  до суб’єктів  малого  підприємництва,  оскільки  не  виконуються  обмеження за

 чисельністю  (не  більше  50  осіб).  Такі  підприємства,  природно,  не  можуть застосовувати  спрощену  систему  бухгалтерського  обліку  та  звітності.

     Бухгалтерський  облік на малих підприємствах  базується на єдиних методологічних принципах, встановлених Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 3 квітня 1993 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 509 від 5 липня 1993 p., № 804 від 24 вересня 1993 p., № 175 від 21 березня 1994 p., № 307 від 26 квітня 1995 p., № 95 від 14 серпня 1996 p., № 869 від 11 серпня             1997 p.).

     Створення, прийом і відображення у бухгалтерському  обліку, а також зберігання первинних  документів, облікових регістрів  бухгалтерської звітності здійснюється відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р.

     Відповідно  до наказу Міністерства фінансів України  № 112 від 31 травня 1996 р. затверджені Вказівки про склад і порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами (зареєстровано в Міністерстві юстиції України Яг 297/1322 від 13.06.96 p.). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Організація документообігу СМП

Основою бухгалтерського  обліку є чітке та обов’язкове документування усіх господарських операцій. При організації документування і документообігу СМП керуються вимогами Закону №996 (4) і Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

     Бухгалтерія  СМП підприємств повинна створити пакети первинних документів відповідно до завдань обліку за кожною ділянкою (облік основних засобів, матеріальних цінностей, оплати праці, випуску та реалізації продукції, робіт, послуг, тощо)

     Для  документування господарських операцій СМП можуть застосовувати міжвідомчі форми. Їм також надано право самостійно розробляти первинні облікові документи з урахуванням особливостей господарської діяльності і потреб управління.

     Бухгалтерія  СМП також повинна визначити  шляхи руху первинних документів від моменту створення до передачі в архів або знищення. Для цього розробляється графік документообігу з обов’язковим зазначенням виконавців, відповідальних за перевірку та обробку документів, дати виконання та пункти передачі документів для подальшої обробки, використання та зберігання.

     Перевірені  дані цих первинних документів  реєструються і узагальнюються  у облікових реєстрах, склад яких  визначається формою бухгалтерського  обліку, за допомогою рахунків  та субрахунків спрощеного Плану  рахунків. 
 
 
 
 
 
 

1.3 Спрощений План  рахунків бухгалтерського  обліку. 

Особливості господарської  діяльності, різноманітність її видів  обумовлюють можливість застосування СМП бухгалтерських рахунків спрощеного Плану рахунків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2000 № 186 «Про затвердження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку». 

ПЛАН 
рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань 
i господарських операцій суб’єктів малого підприємництва