Облік операційних витрат підприємства

Так, для визначення собівартості продукції (робіт, послуг) основними ознаками класифікації витрат можуть бути місця виникнення і центри відповідальності, періоди відображення, спосіб віднесення тощо. Коли ж необхідно прийняти управлінське рішення, то насамперед слід оцінювати витрати за доцільністю, роллю, залежністю від дій менеджерів, за кон’юнктурою.

Контроль і регулювання витрат здійснюють на основі їхньої класифіка-ції за величиною, економічним змістом, складом, фазами кругообігу. Усі витрати поділяються на операційні, інвестиційні, фінансові та інші витрати звичайної діяльності, а також надзвичайні витрати.

В управлінському обліку метою будь – якої класифікації витрат є здійснення допомоги керівнику в прийнятті вірних, обгрунтованих рішень, оскільки менеджер, приймаючи рішення, повинен знати, до яких витрат та вигід вони призведуть. Тому суть процесу класифікації витрат – це виявити ту частину витрат, на які може вплинути керівник підприємства.

Практика організації управлінського обліку в економічно розвинених країнах передбачає різноманітні класифікації витрат в залежності від цільової установки, напрямків обліку витрат. Користувачі внутрішньої інформації вибирають такий напрямок обліку, в якому вони мають потребу для забезпечення інформацією проблему, що вивчається.

У зв’язку з цим заслуговує уваги класифікація витрат, запропонована К.Друрі. На його думку, перш за все, в обліку накопичується інформація щодо трьох категорій витрат: витрати на матеріали, робочу силу тf накладні витрати. Проте загальні витрати розподіляються по напрямкам обліку:

1) для калькуляції та  оцінки собівартості виготовленої  продукції;

2) для планування та  прийняття управлінських рішень;

3) для здійснення процесу  контролю та регулювання.

Крім того, в кожному з перелічених вище трьох напрямків, в свою чергу, відбувається більша деталізація витрат в залежності від мети управління.

Загальну класифікацію витрат згідно з потребами управлінського обліку навели Керімов В.Е., Адумукас С.І. та Іванов Є.В.

В бухгалтерському обліку інформацію про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». В стандарті викладена класифікація витрат з урахуванням їх поділу на прямі й непрямі, тобто за способом включенням до собівартості продукції.

Зокрема, до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), поділяють на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Класифікація витрат не вичерпується наведеним переліком, а є набагато ширшою. Багатогранність ознак, за якими групують витрати, зумовлена потребами, що постають перед користувачами такої інформації, щодо управлінських рішень менеджерами в пошуку резервів зниження виробничих витрат.

Отже, дослідження економічної літератури по темі дипломної роботи, дозволяє зробити висновок про те що витрати означають закінченість процесу виробництва, виражають ту частину витрат, що відноситься до готової продукції.

Отже, сутність витрат діяльності підприємства, в бухгалтерському обліку, виражається через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово – майнового стану підприємства, класифікація витрат дає змогу виявляти допущені прорахунки у формуванні їх, прогнозувати на перспективу, забезпечувати ефективний контроль їхньої доцільності

 

 

 

1.2. На сьогодні в питаннях організації бухгалтерського обліку на підприємстві основоположним є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № XIV від 16.07.1999 р., який визначає правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку й складання фінансової звітності.

Усі підприємства незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності, у тому числі й малі, зобов'язані вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Даний закон визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Структура нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні авторами поділяється на п'ять рівнів (табл. 1).

Таблиця 1

 Структура нормативного  регулювання бухгалтерського обліку

Рівень	Нормативне регулювання
Перший рівень	Закони україни
Другий рівень	Постанови кабінету міністрів
Третій рівень	Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативні документи, затверджені міністерством фінансів
Четвертий рівень	Нормативно-правові акти (інструкції, вказівки) та методичні рекомендації міністерства фінансів та інших органів, затверджені на основі П(С)БО
Пятий рівень	Рішення (накази, розпорядження) щодо організації бухаглтерського обліку та облікової політики

 

Сучасна національна система бухгалтерського обліку динамічно розвивається й на сьогоднішній день складається з підсистем, які можна згрупувати за ознакою регуляторного органу, що встановлює порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. На сьогоднішній день суб'єктами нормативного регулювання обліку є кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державний комітет статистики, Державна податкова служба, Національний банк та інші державні органи:

а) Міністерство фінансів України - для підприємств, організацій та інших юридичних осіб незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Слід зазначити про існування особливої групи підприємств, які за статусом, визначеним Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» є суб'єктами малого підприємництва й за Законом «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» мають право на окремий порядок формування показників і склад фінансової звітності.

Разом з тим, Законом України підприємці - фізичні особи звільнені від необхідності ведення бухгалтерського обліку і подання фінансової звітності;

     б) Національний банк України - для банків;

     в) Державне казначейство України - для бюджетних установ.

З точки зору сфери дії Міжнародних стандартів фінансової звітності та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», таких підсистем може буди дві:

• підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від форм власності, у тому числі й банки та інші фінансово-кредитні установи;
• суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядка, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Отже, перспективним напрямком реформування системи бухгалтерського обліку є встановлення порядку ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності за єдиними правилами для всіх суб'єктів, а виключенням можуть бути підприємства, які за масштабами господарської діяльності або публічністю діяльності матимуть право на спрощений порядок.

В Україні назріла потреба реформування не лише системи бухгалтерського обліку, а й інститутів його регулювання. Щодо цього питання розгорнулась дискусія.

Так, В.М. Жук зазначає, що питання регулювання бухгалтерського обліку не є першочерговим у роботі Міністерства фінансів України. У державі немає чіткого визначення суб'єкта, за яким визначена відповідальність за стан бухгалтерського обліку. Збирає та обробляє фінансову звітність Держкомстат України, визначає методологію бухгалтерського обліку і звітності - Міністерство фінансів. Автор стверджує, що обмежені можливості й невизначений статус Методологічної ради з бухгалтерського обліку не сприяють вирішенню проблем, які скалилися.

У науково-професійній спільноті існують різні бачення розв'язання цієї ситуації: від удосконалення роботи існуючого регулятора до створення нового регуляторного органу.

На нашу думку, слід реалізувати рекомендації розроблені й висунуті у Звіті Світового банку про стан дотримання стандартів та кодексів у сфері бухгалтерського обліку і аудиту: Законом чітко визначити роль та повноваження різних регуляторів у встановленні вимог, здійсненні моніторингу та забезпечення дотримання порядку складання фінансової звітності. Однак основну відповідальність за точність і достовірність фінансової звітності покласти на власника.

Така увага до бухгалтерського обліку обґрунтовується тим, що він повинен стати однією з функцій провадження національної безпеки та слугувати інструментом фінансового регулювання і проведення єдиної фінансової політики країни, забезпечувати реалізацію конституційного права у сфері підприємницької діяльності й економіки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дане питання посідає важливе місце. Так, Радою з бухгалтерських стандартів Канади створено спеціальну дослідницьку групу з метою аналізу потреб користувачів фінансової звітності підприємств малого бізнесу, при цьому, під малими підприємствами розуміли всі суб'єкти господарювання, цінні папери яких не обертаються публічно, незалежно від показників обороту та чисельності зайнятих.

У результаті проведеного аналізу потреби користувачів звітів малих підприємств, дійшли висновку, що розробка спеціальних стандартів обліку небажана, їх фінансова звітність повинна складатися згідно з загальними вимогами, які пред'являються до всіх підприємств. Поряд з цим, була визначена необхідність у межах загальноприйнятих бухгалтерських принципів установити, що правила обліку і звітності для малих підприємств можуть відрізнятися від тих, які застосовуються рештою підприємств у тому випадку, якщо останні не відповідають потребам малого підприємства або витрати на їх застосування занадто високі. По суті запропоновано переглянути діючи правила GAAP Канади на відповідність потребам малих підприємств.

В США компанії цінні папери, яких не обертаються на відкритому ринку, зобов'язані надавати лише податкову звітність.

У 1997 р. був затверджений Стандарт фінансової звітності для підприємств малого бізнесу у Великобританії, яким було визначено, що вимоги до їх обліку і звітності можуть значно відхилятися від аналогічних вимог, встановлених до інших підприємств.

На сьогоднішній день в Україні система бухгалтерського обліку та звітності такої групи підприємств як суб'єкти малого підприємництва мають свої специфічні особливості, які викликані умовами їх господарської діяльності, а також визначаються нормами законодавства.

Основними законодавчими та нормативними актами, у яких визначені особливості методики організації й ведення бухгалтерського обліку, а також складання фінансової звітності суб'єкта малого підприємництва є: Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», Порядок подання фінансової звітності, Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, Спрощений план рахунків бухгалтерського обліку, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, тощо.

Класифікаційні характеристики таких суб'єктів, що можуть складати скорочений фінансовий звіт та вести облік за спрощеною формою законодавчо визначені: юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. гривень. Виняток становлять довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Не зважаючи на те, що відповідно до Господарського кодексу України зазначені суб'єкти є малими підприємствами, права на ведення обліку за спрощеною формою та подання фінансової звітності скороченої за показниками, вони не мають. Отже, значна частина малих підприємств працює на загальних засадах з середніми та великими.

З 2000 року в Україні задекларована й розпочата реалізація Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва. Зрозуміло, що досягти "становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці практично неможливо без виваженої державної підтримки, встановлення системи пільг, у тому числі, і в оподаткуванні, обліку та звітності. Необхідність впровадження та вдосконалення спрощеної системи обліку для суб'єктів малого підприємництва обґрунтовується значними витратами, пов'язаними з дотриманням загальних правил ведення обліку і поданням звітності.

Так, відповідно до ст.2 Закону України фінансову звітність складають і подають юридичні особи, тобто, фізичні особи - суб'єкти підприємницької до інформаційної бази не потрапляють.