Облік касових операцій

Відображення  курсових різниць на валютних рахунках. У зв’язку із частою зміною валютного курсу, що відбувається майже щоденно, виникають курсові різниці. Для їх правильного відображення використовують деякі П(С)БО та відповідні закони, Але відсутність методичних вказівок та рекомендацій щодо їх застосування ускладнює бухгалтерський та податковий облік курсових різниць. Саме тому виникає потреба у розгляді відображення курсових різниць у податковому та бухгалтерському обліку.  В Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV зі змінами та доповненнями,[1], одним із основних принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності є принцип єдиного грошового вимірника. Суть його полягає в тому, що вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємств України у фінансовій звітності необхідно

здійснювати в єдиній грошовій одиниці  – гривні. Операції в іноземній валюті відображаються як в національній грошовій одиниці України, так і у

валюті розрахунків і платежів за кожною іноземною валютою окремо. Для переведення іноземної валюти в національну використовується валютний курс.

Валютний курс – це курс грошової одиниці України до грошової одиниці  іншої країни [6]. Проблема реальності оцінки валютних операцій пов’язана з коливанням валютного курсу. Офіційний курс національної грошової одиниці (гривні) до інших валют встановлюється Національним банком України на підставі результатів торгів валютними цінностями на Міжбанківському валютному ринку. Офіційний курс національної грошової одиниці (гривні) використовується при здійсненні всіх безготівкових операцій, купівлі та продажу іноземної валюти, для відображення в бухгалтерському обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті, при плануванні та аналізі зовнішньоекономічної діяльності, ціноутворенні, складанні оперативної, бухгалтерської та статистичної звітності. Офіційний курс використовують всі резиденти і нерезиденти, які проводять діяльність на території України незалежно від форм власності і господарювання та видів здійснюваних операцій. Всі операції в іноземній валюті слід відображати у валюті звітності, тобто перераховувати суму віноземній валюті у гривні із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції.

Облік векселів. Вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовний грошовий обов'язок векселедавця сплатити до настання терміну визначену суму коштів власникові векселя (векселетримачеві). 
Векселедавцями можуть виступати тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. 
Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та Кабінету Міністрів України. 
Банк, який авансує клієнтові кошти при обліку векселів, утримує з нього плату - обліковий процент (дисконт). Банк скуповує векселі до закінчення терміну їх дії. 
Передаточний надпис на векселі, що засвідчує перехід прав по цьому документу від однієї особи до іншої, називається індосаментом. 
Випускаються два види векселів - прості і переказні (схема 7.5). 
Простий вексель не зобов'язує векселедавця сплатити до наступного терміну визначену суму коштів тримачу векселя.Заборгованість за розрахунками з покупцями, замовниками та іншими дебіторами, забезпечену одержаними векселями, підприємством обліковується на рахунку № 34 - "Короткострокові векселі одержані". Аналітичний облік векселів одержаних ведуть за кожним одержаним векселем. 
Оперативний контроль за оплатою одержаних і виданих векселів рекомендується вести за допомогою картотеки, упорядкованої за термінами погашення заборгованості. 
Бланки векселів зберігаються й обліковуються підприємствами аналогічно Порядку, викладеному в п. 7.З. 
Для обліку руху бланків векселів використовувався позабалансовий рахунок № 08 "Бланки суворого обліку". 
Слід зазначити, що внутрішнього вексельного обігу до останнього часу в Україні не існувало. Тільки 17 червня 1992 р. Верховною Радою було прийнято постанову Про застосування векселів у господарському обігу України". Згідно з постановою Верховної Ради Національний банк листом №22001/85 від^25 лютого 1993 р. увів до дії Положення про переказний і простий векселі, затверджене ще постановою Центрального виконавчого Комітету і Ради народних 
комісарів СРСР № 10/1341 від 7 серпня 1937 р., а також Порядок проведення банками операцій з векселями. Крім того, Національним банком було введено до дії Положення про порядок забезпечення підприємств бланками простих і переказних векселів, а Міністерством фінансів розроблено для підприємств Порядок бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з вексельним обігом. 
У подальшому з метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, збільшення сфери обігу векселів у господарському обігу України Кабінетом Міністрів і Національним банком України (спільна постанова № 379 від 31 травня 1995 р.) було прийнято рішення (до виконання Указу Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" № 530 від 14 вересня 1994 р.) про проведення на беземісійній основі заліку взаємної заборгованості підприємств і організацій всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої заборгованості на користь кредитора. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності були звільнені від спла ги державного мита за вексельні бланки. 
Указом Президента України № 658 від 28 липня 1995 р. знято обмеження на суму одного векселя (раніше воно становило 1 млн крб., тобто Ю грн.) і надано право суб'єктам підприємницької діяльності визначати цю суму самостійно. 
Хоча світовий досвід підтверджує перевагу вексельної форми розрахунків, в Україні векселі ще не посіли відповідного місця у платіжній системі.

Облік розрахунків  з покупцями та замовниками Поточна дебіторська заборгованість за продукцію (товари, роботи, послуги) являє собою заборгованість покупців та замовників за надану їм продукцію (товари, роботи, послуги). Вона визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг та оцінюється за первісною вартістю (п. 6 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»). 
             Для обліку поточної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, призначено рахунок 36 “Розрахунки з покупцями і замовниками”. Його використовують для узагальнення інформації про розрахунки з покупцями і замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи, надані послуги, окрім заборгованості, забезпеченої векселем, а також для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками промислово-фінансових груп (ПФГ). 
              За дебетом рахунку 36 відображають продажну вартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає ПДВ, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів і включені до вартості реалізації; за кредитом – суму платежів, яка надійшла на рахунки підприємства в банківських установах, у касу та інші види розрахунків. 
              До рахунку 36 передбачено такі субрахунки: 
— 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями”; 
— 362 “Розрахунки з іноземними покупцями”; 
— 363 “Розрахунки з учасниками промислово-фінансових груп (ПФГ)”. 
              Наприклад, розрахунки з вітчизняними покупцями відображають такими кореспонденціями:  
1) Дт 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями”  Кт 701 “Дохід від реалізації готової продукції” – на суму реалізованої продукції з ПДВ; 
2) Дт 701 “Дохід від реалізації готової продукції”  Кт 641 “Розрахунки за податками” – на суму податкових зобов’язань з ПДВ; 
3) Дт 311 “Поточні рахунки в національній валюті”  Кт 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” – на суму отриманої від покупця оплати в рахунок погашення заборгованості.

Облік розрахунків  з різними дебіторами  Основними видами дебіторської заборгованості в бюджетних установах є: 
· розрахунки в порядку планових платежів; 
· розрахунки з підзвітними особами; 
· розрахунки за відшкодування завданих збитків; 
· розрахунки з іншими дебіторами. Розрахунки в порядку планових платежів 
Розрахунки в порядку планових платежів у бюджетних установах застосовуються за наявності постійних господарських зв’язків з різними установами та організаціями за поставками матеріальних цінностей і наданням послуг, наприклад, при розрахунках з продовольчими базами за продукти харчування, з госпрозрахунковими аптеками за медикаменти, з організаціями громадського харчування за отримані талони на харчування учнів, з автопідприємствами за послуги автотранспорту. 
Розрахунки з постачальниками в порядку планових платежів здійснюються не за кожною окремою угодою, пов’язаною з відвантаженням товару чи наданням послуг, а шляхом періодичного перерахування постачальнику коштів з поточних чи реєстраційних рахунків шляхом виписування платіжних доручень у строки і в розмірах, наперед обумовлених сторонами. 
Сума кожного планового платежу і строки перерахування встановлюються сторонами на поточний місяць (квартал) виходячи з періодичності платежів і з обсягів поставок, закупок чи надання послуг за договорами чи угодами або фактичної поставки за минулий місяць. 
Щомісячно постачальник і бухгалтерія платника уточнюють стан розрахунків відповідно до вартості фактично отриманих матеріальних цінностей чи наданих послуг і здійснюють перерахунок і відповідний платіж в порядку, обумовленому в договорі чи угоді. Звірка розрахунків оформляється актом і забезпечує відповідність перерахованих плановими платежами сум вартості отриманих товарів чи наданих послуг, запобігає порушенням платіжної і фінансової дисципліни. 
Для обліку розрахунків з постачальниками в порядку планових платежів передбачено субрахунок 361 “Розрахунки в порядку планових платежів”. За дебетом цього субрахунка записуються суми перерахованих планових платежів, за кредитом – записується вартість отриманих матеріальних цінностей, прийнятих робіт і послуг. 
Аналітичний облік розрахунків за субрахунком 361 “Розрахунки в порядку планових платежів” ведеться в меморіальному ордері № 7, в якому для кожного постачальника відводиться необхідна кількість рядків для відображення операцій протягом місяця. Записи у відомість здійснюються за кожним документом (платіжне доручення, накладна, рахунок) в міру здійснення операцій, але не пізніше наступного дня після надходження документів до бухгалтерії. 
Облік розрахунків з постачальниками в порядку планових платежів може також вестись на картках ф. № 292-а або у книгах ф. № 292.Розрахунки за відшкодування завданих збитків 
У практичній діяльності бюджетних установ мають місце випадки, коли в результаті перевірок, ревізій, інвентаризацій виявляються суми нестач, розкрадання матеріальних цінностей, грошових коштів, а також суми від псування матеріальних цінностей, які повинні бути відшкодовані за рахунок винних осіб. 
Облік розрахунків за зазначеними сумами ведеться на субрахунку 363 “Розрахунки за відшкодування завданих збитків”. У дебет цього субрахунка на підставі оформлених належним чином документів (актів перевірки, ревізії, інвентаризаційних описів, порівняльних відомостей) записується сума завданих збитків; за кредитом – записуються суми, що надійшли в касу або утримані із заробітної плати, стипендій на відшкодування завданих установі збитків. 
Розмір збитків від розкрадання, нестач, псування матеріальних цінностей, включаючи м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молочні продукти, визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням зносу), але не нижче 50 % балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Держкомстат, відповідного розміру податку на додану вартість і розміру акцизного збору за формулою: 
Рз = [ (Бв – А) * Іінф + Азб + ПДВ] * 2 
де, Рз – розмір збитків, грн.; 
Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, псування матеріальних цінностей, грн.; 
А – амортизаційні відрахування (знос), грн.; 
Іінф – загальний індекс інфляції, що розраховується на підставі визначених Держкомстатом індексів інфляції; 
Азб – розмір акцизного збору, грн.; 
ПДВ – розмір податку на додану вартість, грн. 
Сума збитків від нестачі іноземної валюти визначається в трикратному розмірі в перерахунку на грошову одиницю України за курсом НБУ. 
Виявлені нестачі відносяться на винних осіб у сумі, яка вказана в акті перевірки чи ревізії. Протягом п’яти днів після встановлення нестач і розкрадання матеріали повинні бути подані в слідчі органи для пред’явлення цивільного позову. При отриманні рішення суду суми збитків, віднесені на матеріально відповідальних осіб, мають бути уточнені відповідно до виконавчого листа судового органу. 
Операції з обліку дебіторської заборгованості за розрахунками з відшкодування завданих збитків відображаються в різних меморіальних ордерах. Аналітичний облік ведеться на картках ф. № 292-а (у книзі ф. № 292) за кожною винною особою. У заголовку картки вказується заборгованість, прізвище, ім’я, по батькові винної особи, дата виникнення заборгованості та сума збитків.Розрахунки з іншими дебіторами 
Інші дебітори – це установи, організації, особи, крім тих з них, розрахунки з якими обліковують на решті субрахунків класу 3 “Кошти, розрахунки та інші активи”. 
Для обліку розрахунків з іншими дебіторами призначено субрахунок 364 “Розрахунки з іншими дебіторами”. За дебетом цього субрахунка записується збільшення дебіторської заборгованості, а за кредитом – її погашення. 
На субрахунку 364 “Розрахунки з іншими дебіторами” обліковуються розрахунки з іншими дебіторами установи, а саме розрахунки за матеріальні цінності, за виконані роботи та надані послуги, за пред’явленими рахунками, розрахунки за претензіями і боргами, а також розрахунки із студентами та учнями навчальних закладів за користування гуртожитком і постільними речами. 
Облік розрахунків із дебіторами ведуть позиційним способом у меморіальному ордері № 4.

Облік резерву  сумнівних боргів. Наприкінці звітного періоду дебіторська заборгованість аналізується і групується за даними аналітичного обліку на звичайну, сумнівну і безнадійну. Нормальна дебіторська заборгованість повинна бути сплачена в строк, передбачений договором. Сумнівна — це прострочена дебіторська заборгованість, щодо якої існує ймовірність непогашення боржником. На фактичну суму цієї заборгованості пропонується в бухгалтерському обліку створювати резерв сумнівних боргів. Створення та використання цього резерву ведеться на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів». Цей рахунок використовується для корегування оцінки дебіторської заборгованості покупців і замовників за товарних операціями та інших дебіторів за нетоварними операціями.и За кредитом рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів» обліковується створення резерву: Д-т 944 «Сумнівні та безнадійні борги» К-т 38 «Резерв сумнівних боргів». Сума резерву, що створюється визначається одним з двох методів: прямим або за коефіцієнтом сумнівності. Перший метод застосовується на невеликих підприємствах, де можна з даних аналітичного обліку визначити тих дебіторів, відносно яких існує ймовірність непогашення. На підприємствах з великою кількістю дебіторів резерв сумнівних боргів визначається на основі класифікації заборгованості за товари і послуги за строками її непогашення. Коефіцієнт сумнівності встановлюється за даними попереднього періоду. Якщо резерв створено, прострочена сумнівна дебіторська заборгованість списується на дебет рахунка 38 «Резерв сумнівних боргів»: Д-т 38 «Резерв сумнівних боргів» К-т 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» К-т 37 «Розрахунки з різними дебіторами». Безнадійна дебіторська заборгованість в кінці звітного періоду відноситься на дебет рахунка 944 «Сумнівні та безнадійні борги» і врешті-решт впливає на зменшення доходів.

Облік розрахунків  з підзвітними особами Значна частина готівкових коштів у бюджетних установах видається через підзвітних осіб. Підзвітні особи — це працівники установи, що отримують грошові кошти під звіт на майбутні витрати. Підзвітні суми в бюджетних установах видаються у вигляді авансу на такі цілі: господарські витрати, службові відрядження й наукові експедиції, на виплату заробітної плати та стипендій уповноваженим особам, якщо через віддаленість обслуговуваної установи платіжна чи розрахунково-платіжна відомість не може бути повернута довіреною особою до каси по закінченні трьох робочих днів. Готівкові кошти видаються під звіт лише за дозволом керівника установи й попереднього звітування за раніше отримані  
аванси. Аванс — це розрахункова сума коштів на передбачені витрати. Аванс може бути виданий готівкою з каси установи, чеком з рахунків у банківських установах, а також грошовим переказом через органи зв’язку, якщо відрядженій особі продовжується термін відрядження. Видача авансу на господарські потреби розраховується на основі даних інформації щодо вартості відповідних матеріальних цінностей. Порядок витрачання коштів на господарські потреби регулюється кошторисними призначеннями бюджетної установи, а також Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19.02.2001 № 72. Готівка з каси на господарські потреби установи видається за відсутності заборгованості за авансовими сумами конкретної підзвітної особи, отриманими раніше. На заяві працівника на видачу готівки під звіт ставиться дозвільний підпис керівника установи. Підзвітна особа зобов’язана подати до бухгалтерії установи звіт про витрачання одержаних у касі сум, а також залишок невикористаної готівки в такі строки: на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сировини — протягом десяти робочих днів від дня видачі готівки під звіт; на всі інші господарські потреби — наступного робочого дня після видачі готівки під звіт. Якщо працівник установи придбав за власні готівкові кошти товари (продукцію, послуги) або використав ці кошти у відрядженні для потреб установи, він звітує за витрачені кошти в зазначеному щойно порядку. Якщо установа порушує зазначену норму Положення і видає працівникові готівку, не отримавши від нього звіту про раніше видані суми, то незалежно від того, закінчився чи ні термін, на який було видано грошові кошти, установа штрафується в розмірі 25 % виданої під звіт суми. Крім того, на посадових осіб, відповідальних за ведення касових операцій, накладається адміністративний штраф від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі перевищення встановлених термінів подання авансових звітів про використання виданої під звіт готівки до установи застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу в розмірі 25 % виданих під звіт сум, а також до працівника — сума його заборгованості з підзвітних коштів включається до складу сукупного доходу, отриманого за основним місцем роботи, і обкладається прибутковим податком. Основна маса авансових сум у бюджетних установах видається під звіт на службові відрядження. Службове відрядження — це поїздка працівника установи за розпорядженням керівника на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його основної роботи. Порядок оплати службових відряджень установлено Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 із подальшими змінами. Витрати на відрядження бюджетної установи мають плановий характер і включаються до видатків за загальним та спеціальним фондами лише за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з основною діяльністю установи. Установа, відправляючи працівника у службове відрядження, видає наказ про його відрядження, в якому зазначається мета поїздки, пункт призначення, тривалість відрядження. У разі відрядження за кордон зазначаються умови перебування за кордоном (коли йдеться про поїздку за запрошенням, додається копія останнього з перекладом), складається кошторис витрат. Далі працівникові оформлюється посвідчення про відрядження (табл. 3.13), форму якого затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 28.07.97 № 260, в яке вносяться позначки про вибуття і прибуття до місць призначення. Це посвідчення реєструється в журналі реєстрації посвідчень про відрядження (форму журналу встановлено інструкцією про відрядження). Позначки про відрядження в межах України (дати прибуття й вибуття), що їх проставляє посадова особа, призначена наказом керівника, скріплюються підписом і печаткою. Фактичний час перебування у відрядженні визначається за позначками в посвідченні. При цьому днем вибуття відрядженого вважається день відправлення, а днем прибуття — день прибуття транспортного засобу до постійного місця роботи. У разі відрядження за кордон з повним прикордонним контролем день прибуття й вибуття визначається за позначками в закордонному паспорті (або документі, що його замінює), проставленими в контрольно-пропускних пунктах прикордонних військ.

Бухгалтерский учет операций по возмещению ущерба

Чаще всего потери материальных ценностей выявляются при проведении их инвентаризации. Но если в момент обнаружения недостачи виновное лицо не выявлено, то стоимость недостающих материальных ценностей на счетах расчетов по возмещению ущерба не учитывается, а списывается на расходы текущего периода в дебет счета 947 "Недостачи и потери от порчи ценностей".

Для отражения в учете  операций по возмещению ущерба в Плане  счетов предусмотрен счет 375 "Расчеты  по возмещению нанесенного ущерба". По дебету этого счета отражается задолженность работников в размере убытка, связанного с нанесенным ущербом, который рассчитывается согласно действующему законодательству (см. таблицу 1). При этом начисленная сумма возмещения ущерба, нанесенного потерями оборотных активов, считается доходом от прочей операционной деятельности, который учитывается по кредиту счета 716 "Возмещение ранее списанных активов". Сумма возмещения ущерба, которую предстоит получить от лиц, виновных в недостаче или порче необоротных активов, учитывается в составе прочих доходов по кредиту счета 746 "Прочие доходы от обычной деятельности".

Погашение задолженности  по возмещению ущерба отражается следующими записями: Дт 30, 31, 20 и т.д. Кт 375. А если такая задолженность погашается путем удержания из заработной платы, составляется поводка Дт 66 Кт 375. Но при таком способе погашения следует помнить, что согласно статье 128 КЗоТ "при каждой выплате заработной платы общий размер всех отчислений не может превышать двадцати процентов".

Начисление суммы рассчитанного  размера убытка, которая осталась после полного погашения ущерба и подлежит перечислению в бюджет, в учете отражается как Дт 716, 746 Кт 642.

Бухгалтерский учет расчетов по возмещению ущерба трудностей вызвать  не должен. Но если они есть, то это  связано не с самим учетом, а  с порядком отражения налоговых последствий возмещения ущерба в регистрах учета.

Економічний зміст  матеріальних оборотних активів. Оборотні активи як натурально-речовинна категорія — це сукупність матеріально-речовинних цінностей і грошових коштів, які беруть участь у створенні продукту, цілком споживаються у виробничому процесі і повністю переносять свою вартість на виробничий продукт упродовж операційного циклу або дванадцяти місяців з дати балансу (сировина, матеріали, готова продукція, грошові кошти тощо). Разом з тим в умовах існування товарно-грошових відносин матеріальні засоби підприємств виражаються не лише в натуральній, а й у вартісній формі.  Економічною категорією, що об'єктивно існує, є оборотні активи. Для з'ясування економічного змісту оборотних активів необхідно розмежувати їх функціональні форми, яких вони постійно набирають і змінюють, проходячи через сфери виробництва та обігу, пов'язувати рух (зміну) цих функціональних форм з рухом їх речових носіїв, а також розглядати оборотні активи як категорію в русі. Справді, якщо процес виробництва на кожному підприємстві неперервний, то оборотні активи, що обслуговують його, у кожний момент перебувають одночасно як у сфері виробництва у вигляді виробничих  запасів, незавершеного виробництва, так і у сфері обігу у вигляді готових виробів та грошових коштів. Крім того, зі сфери виробництва вони переходять у сферу обігу і навпаки, тобто постійно перебувають у русі, проходячи три стадії кругообігу — грошову, товарну та виробничу. В умовах товарно-грошових відносин рух, кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення і змінює лише форми свого руху. У цьому зв'язку К. Маркс писав: "вартість взагалі авансується, а не витрачається, оскільки ця вартість, проходячи різні фази свого кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту". Отже, оборотні активи не витрачаються, не споживаються, а авансуються та повертаються підприємству у процесі реалізації продукції. Отже, оборотні активи як вартісна категорія — це вартість, авансована у кругообіг виробничих оборотних фондів та фондів обігу для забезпечення неперервності процесу виробництва та обігу.  В економічній літературі існують інші погляди на сутність оборотних активів. Одні економісти трактують їх як "грошові кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди та фонди обігу", інші вважають, що оборотні активи — це частина капіталу підприємства, вкладена в його поточні активи, або це кошти, авансовані для створення оборотних виробничих активів та активів обігу. Але оборотні активи включають як матеріальні, так і грошові ресурси. Тому ототожнювати їх тільки з грошовими коштами економічно не обґрунтовано. В організації оборотних активів слід розрізняти їх склад і структуру.  Під складом оборотних активів розуміють сукупність їх елементів (статей).  Структура оборотних активів — це співвідношення окремих елементів оборотних активів у їх загальному обсязі. У народному господарстві склад і структура оборотних активів різняться й залежать від галузі, складу витрат, виду продукції, що випускається, особливостей матеріально-технічного постачання тощо. У виробничій сфері, а також у торгівлі найбільшу питому вагу в оборотних активах мають запаси. Запаси — це активи, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу отриманого продукту виробництва, утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, а також для споживання у процесі виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг. У господарській діяльності запаси поділяються на такі види:  • сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва тощо;  контроль за зберіганням та ефективністю їх використання називається організацією оборотних активів.  Організація оборотних активів повинна будуватися на таких принципах: • створенні мінімального обсягу оборотних активів, що забезпечує неперервність процесу виробництва та обігу, а також їх ефективне використання; • раціональному розміщенні наявних оборотних ак• вироби незавершеного виробництва у вигляді не до кінця оброблених деталей, вузлів, виробів та незавершених технологічних процесів; • готову продукцію, виготовлену на підприємстві та призначену для продажу; • товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються на підприємстві з метою подальшого продажу; • малоцінні та швидкозношувані предмети; Склад і структура оборотних активів не є сталими. Вони змінюються як за роками, так і протягом року залежно від зміни характеру виробничої діяльності підприємства, особливостей формування запасів і витрат. Оборотні активи, що є основним елементом матеріальної бази процесу виробництва, істотно впливають на нього. Якщо виробництво забезпечене достатньою кількістю необхідних елементів оборотних активів, воно працює, як правило, ефективно. Ефективно в цьому разі використовуються й оборотні активи. Діяльність субєктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів ,оборотніх фондів і праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення їх розширеного відтворення.  На відміну від основних виробничих активів вони споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленної продукції. Пори цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втоачаючи свою споживну вартіцсть, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад паливо). Відповідно до МСФЗ 2 запаси це активи, які: -         утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності (готова продукція, товари); -         знаходяться у процесі виробництва з метою продажу після його завершення (незавершена продукція); -         існують у формі сировини, матеріалів, призначених для споживання у виробничому процесі, при виконанні робіт або наданні послуг. Конкретний склад запасів залежить від галузі народного господарства і характеру діяльності підприємства. У бухгалтерському обліку запаси слід відображати за найменшою з двох оцінок: - собівартістю; - чистою вартістю реалізації. Склад собівартості (первісної вартості) запасів залежить від характеру операцій у наслідок яких вони прибуткуються. До собівартості запасів придбаних фірмою включають всі витрати на їх придбання, та інші витрати, що виникли під час доставки запасів та приведення їх у стан готовності до використання. Конкретно елементами собівартості придбаних запасів є : -         ціна закупівлі; -         податки пов’язані  з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; -         транспортні витрати; -         витрати на вантажно-розвантажувальні роботи; -         інші витрати пов’язані з придбанням запасів. При цьому торговельні знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні собівартості.т В окремих випадках передбачених альтернативним підходом у МСФЗ 21 «Вплив змін валютних курсів» на собівартість запасів можуть впливати курсові різниці, що безпосередньо виникають при попередньому придбанні запасів, на які був виданий рахунок у іноземній валюті. Витрати на переробку запасів включають ті, які безпосередньо пов’язані з одиницею виробництва, так звані, прямі витрати, наприклад витрати на оплату праці виробничого персоналу. Крім того до їх складу також включають систематичне розподілення постійних та змінних виробничих накладних витрат, що  виникають при переробці сировини та матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати – це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються відносно незмінними, незалежно від обсягів виробництва, а саме: -         витрати на утримання основних засобів; -         витрати на управління виробничим процесом; -         амортизація тощо. Змінні виробничі накладні витрати – це такі непрямі витрати на виробництво, які змінюються прямо або майже прямо пропорційно обсягу виробництва. До них відносять: -         витрати на непрямі матеріали; -         непрямі витрати на оплату праці тощо. Виробничі накладні витрати розподіляються між одиницями потужності відносно показників виробничої потужності. Базою розподілу накладних виробничих витрат відповідно до п 11 МСФЗ 2 визначається: -         нормальна потужність, то б то очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом певної кількості періодів або сезонів за звичайних обставин з урахуванням падіння потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування виробничого устаткування; -         фактична потужність – це рівень виробництва фактично досягнутий у звітному періоді. Змінні накладні виробничі витрати розподіляються пропорційно фактичній потужності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються пропорційно нормальній потужності. Пунктом 11 МСФЗ 2 дозволяється для розподілу постійних накладних виробничих витрат використовувати і фактичну потужність, якщо вона наближається до нормальної потужності. Якщо у процесі виробництва виготовляється декілька видів продукції і витрати на виготовлення кожного виду продукції визначити неможливо їх необхідно розподіляти між видами продукції на основі економічно обґрунтованих показників, наприклад відповідній ціні продажу кожного продукту. У випадку отримання основної і побічної продукції доцільно останню оцінювати за чистою вартістю реалізації. В літературі розглядаються також види виробничої потужності , які можна використовувати для розподілу накладних  виробничих витрат: - запланована потужність – це очікуваний рівень виробничої потужності у наступному році; - практична потужність – максимальний рівень виробничої потужності , який може бути досягнутий. Компаніям надано право самостійно обирати базу розподілу накладних виробничих витрат, і тим самим впливати на виробничу собівартість продукції.

Класифікація  запасів. Запаси підрозділяються на товарні й виробничі. Виробничі запаси — частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання. До виробничих запасів відносять сировина, матеріали, що надійшли до споживачів, але ще не використані й не піддані переробці. Товарні запаси — частина сукупних запасів, що перебуває на підприємствах-виробниках у вигляді готової продукції й у каналах сфери обігу (запаси у дорозі та запаси на підприємствах торгівлі). Товарні запаси підрозділяються на запаси засобів виробництва й запаси предметів споживання. За функціями запаси підрозділяють на такі види: поточні (циклічні) запаси, створюються протягом середньостатистичного виробничого періоду, або запаси обсягом в одну партію; резервні (страхові, буферні) запаси — запаси для компенсації випадкових коливань попиту або пропозиції, а також спекулятивні запаси, створені на випадок очікуваних змін попиту або пропозиції; автономні запаси, створені для здійснення діяльності в кожному зі сполучних пунктів процесу з відносною незалежністю друг від друга. За місцем розміщення поділяють на такі види: складські запаси — запаси розміщені на складах перехідні (технологічні, транзитні) запаси: рухаються з однієї частини логістичної системи в іншу

Проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей регулюється рядом нормативно-правових документів держави, де затверджено документальне оформлення інвентаризації, визначено ряд проблем, що виникають під час її проведення та ін. Інвентаризація виробничих запасів, готової продукції, продукції сільськогосподарського виробництва та товарів проводиться у терміни, передбачені календарним планом інвентаризаційної роботи на поточний рік. Інвентаризація проводиться за місцями зберігання матеріальних цінностей і за окремими матеріально-відповідальними особами. Всі товарно-матеріальні цінності обов'язково повинні бути проінвентаризовані комісією і перевірені в натурі шляхом перерахунку, обміру, зважування в залежності від виду цінностей, в присутності матеріально-відповідальних осіб. Не можна без перевірки заносити в інвентаризаційні описи дані про залишки цінностей зі слів матеріально-відповідальних осіб або за даними обліку. Товарно-матеріальні цінності заносяться до інвентаризаційних описів окремо за кожним найменуванням, із зазначенням виду, групи, номенклатурного номера, сорту, одиниці виміру і кількості. При зберіганні матеріальних цінностей в окремих ізольованих приміщеннях у однієї матеріально-відповідальної особи інвентаризація проводиться послідовно за місцями зберігання. Після перевірки цінностей вхід до приміщення пломбується (опечатується) і комісія переходить для роботи в наступне приміщення. Не можна допускати під час інвентаризації безконтрольного переходу інвентаризаційної комісії від одного приміщення до іншого. Якщо інвентаризація на складах чи інших закритих приміщеннях не закінчена в той самий день, то приміщення в кінці робочого дня слід опечатати інвентаризаційною комісією. На виявлені при інвентаризації непридатні і зіпсовані матеріальні цінності комісія складає відповідні акти. В кінці акта даються висновки комісії про можливі причини і винних осіб у псуванні товарно-матеріальних цінностей. Маса грубих і соковитих кормів (коренеплодів, силосу, сінажу, сіна, соломи і ін.) визначається за даними обміру скирт, буртів (кагатів) траншей, силосних, сінажних і інших споруд і порівнюється з актами приймання скирд, буртів та ін. Зерно і концентровані корми повинні обов'язково зважуватись. При інвентаризації насіннєвого зерна перевіряються також якісні показники (вологість, сорт, репродукція і інші). У випадку зараженості зерна кліщем і іншими шкідниками в інвентаризаційних описах робиться про це помітка і ставиться до відома керівників (власників) підприємств. Нафтопродукти, які зберігаються в резервуарах, перевіряють шляхом заміру їх рівня і переведення в літри при допомозі калібровочних таблиць. Кількість нафтопродуктів в одиницях маси (кілограми, центнери, тонни) визначається по середньозваженій щільності їх залишку на час інвентаризації. При відсутності калібровочних таблиць об'єм нафтопродуктів в резервуарі визначається розрахунковим шляхом. Кількість нафтопродуктів в бочках, каністрах і іншій дрібній тарі визначається шляхом зважування, доливу до повної місткості, зливу в мірні ємкості або з допомогою калібровочних таблиць. При інвентаризації нафтопродуктів обов'язково перевіряють заправні засоби, погрішність яких визначають шляхом контрольного відбору нафтопродуктів в мірні ємкості. Для того, щоб перевірити правильність списання нафтопродуктів, виявлення їх економії чи перевитрати, одночасно з інвентаризацією їх на складі і у заправників необхідно провести інвентаризацію наявності нафтопродуктів в паливних баках машин. Тут інвентаризацію можна проводити шляхом заміру нафтопродуктів мірною лінійкою або способом доливу до повного об'єму паливного баку. Матеріальні цінності, що зберігаються насипом (міндобрива, вугілля і ін.) перевіряють шляхом обміру і зважування взятих проб, а у випадках значного розходження фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку -- шляхом переважування. Інвентаризація лісоматеріалів проводиться шляхом поштучного обміру в куб. метрах або у складометрах в залежності від одиниць виміру їх в обліку. Кількість матеріальних цінностей, що зберігаються в неушкодженій упаковці постачальника може визначатись на підставі документів при обов'язковій перевірці в натурі частини вказаних цінностей. Матеріальні цінності, що поступають під час проведення інвентаризації, приймаються матеріально-відповідальними особами в присутності членів інвентаризаційної комісії і оприбутковуються на підставі відповідних документів після інвентаризації. Ці матеріальні цінності заносяться в окремий інвентаризаційний опис, на якому робиться напис «Матеріальні цінності, що надійшли під час інвентаризації». Одночасно на прибутковому документі за підписом голови інвентаризаційної комісії робиться відмітка «після інвентаризації» з посиланням на дату інвентаризаційного опису, в якому записано ці цінності. В окремих випадках, коли інвентаризація на великих складах проводиться тривалий час, з письмового дозволу керівника і головного бухгалтера підприємства під час інвентаризації матеріальні цінності можуть відпускатись матеріально-відповідальним особам у присутності членів інвентаризаційної комісії. Видані під час інвентаризації цінності заносяться в окремий інвентаризаційний опис під назвою «Матеріальні цінності, відпущені під час інвентаризації». Оформлятись повинні такі описи в такому ж порядку, як і на ті матеріальні цінності, що надійшли під час інвентаризації. У видаткових документах робиться за підписом голови інвентаризаційної комісії відмітка «Під час інвентаризації». Якщо на складах підприємства зберігаються матеріальні цінності, що належать іншим підприємствам, то вони інвентаризуються одночасно з власними матеріальними цінностями. На такі цінності складається окремий інвентаризаційний опис, в якому робиться посилання на відповідні документи, які підтверджують прийняття цих цінностей на відповідальне зберігання. Матеріальні цінності, здані на відповідальне зберігання іншим підприємствам заносяться інвентаризаційною комісією до окремого інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання, в якому окремо за кожним одержувачем вказується назва цінностей, кількість, сорт, вартість, дата здачі на відповідальне зберігання, місце зберігання, назва, номери і дата підтверджуючих документів. Інвентаризація матеріальних цінностей, що знаходяться в дорозі, відвантажених, але не оплачених у встановлений термін покупцями, а також тих, що знаходяться на складах інших підприємств і організацій, проводиться шляхом перевірки відповідних документів (платіжних вимог, рахунків фактур, банківських документів, розписок про прийняття на відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей). Матеріальні цінності, що знаходяться в дорозі, заносяться інвентаризаційною комісією до акта інвентаризації матеріалів та товарів, які знаходяться в дорозі . В актах інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться в дорозі, по кожній окремій відправці приводяться наступні дані: назва (згідно з документами), кількість і вартість (за даними обліку), дата відвантаження, а також перелік і номери документів, на підставі яких цінності облічені на відповідних рахунках, та які міри прийнято щодо розшуку цінностей, що не прибули у строк. Товарно-матеріальні цінності відвантажені і не оплачені в строк покупцями заносяться інвентаризаційною комісією до акта інвентаризації товарів відвантажених, в якому по кожному окремому відвантаженню приводиться назва покупця, назва матеріальних цінностей, дата відвантаження і сума за даними товарно-транспортних або розрахунково-платіжних документів. При значній затримці в оплаті покупцями чи замовниками відвантажених їм матеріальних цінностей виясняються причини цієї затримки, які фіксуються в протоколі інвентаризаційної комісії. При одержанні від підприємства, на відповідальному зберіганні якого знаходяться цінності, копій інвентаризаційних описів інвентаризаційна комісія порівнює фактичну наявність цих цінностей (за даними копій інвентаризаційних описів) з кількістю встановленого на підставі документів. Товарно-матеріальні цінності, що передані на переробку іншим підприємствам, заносяться інвентаризаційною комісією до інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання, в якому вказується назва підприємства, що здійснює переробку, назва цінностей, кількість, сорт, фактична вартість за даними обліку, дата передачі на переробку, місце зберігання, назва, дата і номер документа, який підтверджує передачу цінностей на переробку. Інвентаризаційна комісія повніша отримати від переробних підприємств письмові підтвердження про назву та кількість цінностей, що прийняті на переробку, і порівняти фактичну наявність цих цінностей (за даними письмового підтвердження) з кількістю, встановленою на підставі документів.