Контрольна работа по "Управлінському обліку"

                                                                                                                                       ЗМІСТ:

 

1. Принципи, системи і методи калькулювання. Система калькулювання повної

собівартості – позамовний метод………………………………………………..….3

 

2. Традиційні методи оцінки проектів капітальних вкладень без урахування вартості грошей у часі……………………………………………………………...13

 

3. Складання бюджетів і аналіз результативності й ефективності діяльності виробничої компанії на основі бюджетів…………………………………………17

 

4.Практичне завдання …………..…………………………………………….........25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                       2

1. Принципи, системи і методи калькулювання. Система калькулювання повної собівартості – позамовний метод

      Поява калькуляції пов'язане із зародженням мануфактурного виробництва. Формування продуктивних сил суспільства, самого способу виробництва вдосконалювали прийоми і методи калькулювання. Найбільш стрімкий розвиток калькулювання як інструмент оцінки рентабельності товарів, як спосіб подолання конкуренції отримало в умовах промислового виробництва.  
У сучасній літературі калькулювання визначається як система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції. Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій.

      Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначеної для реалізації, а також для внутрішнього споживання.

      У залежності від цілей калькулювання розрізняють планову, кошторисну і фактичну калькуляції. Всі вони відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.  
      1. Планова калькуляція складається на плановий період на основі діючих на початок цього періоду норм і кошторисів.

      2. Кошторисна калькуляція розраховується при проектуванні нових виробництв і конструюванні знову освоюваних виробів при відсутності норм витрат.

      3. Фактична (звітна) калькуляція відображає сукупність всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції. Вона використовується для контролю за виконанням планових завдань по зниженню собівартості різних видів продукції, а також для аналізу та динаміки собівартості.

      Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.

      Передумовою калькулювання є облік виробничих витрат (виробничий облік). Виробничий облік передбачає збір інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, так чи інакше пов'язаних з виробничими витратами. У системі виробничого обліку така інформація узагальнюється, групується за різними ознаками і аналізується. Лише на базі інформації, підготовленої певним чином в системі виробничого обліку, можливо калькулювання. Іншими словами, мова йде про калькуляційний облік, що забезпечує угрупування витрат у такому аналітичному аспекті, який робить можливим процес калькулювання.  
Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність.

3

     Так, базою для розрахунку собівартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виробничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту зумовлюється системою і організацією виробничого обліку. З іншого боку, ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, що стоять перед підприємством в області калькулювання.

      Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна підрозділити на три етапи. На першому етапі обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, випущеної роботи або наданої послуги. Насправді процес калькулювання є більш складним і чергується з процесом обліку витрат. Після розподілу первинних витрат калькулюється собівартість продукції допоміжних виробництв. На цьому етапі калькулювання ускладнюється, тому що необхідно врахувати надання взаємних послуг.

     Сучасні системи калькулювання більш збалансовані. Інформація, що міститься в них інформація дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але і прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій, як:  
1. доцільність подальшого випуску продукції;

2. встановлення оптимальної  ціни на продукцію; 

3. оптимізація асортименту  продукції, що випускається;

4. доцільність оновлення  діючої технології і верстатного  парку;

5. оцінка якості роботи управлінського персоналу.

     Одним з найважливіших завдань управлінського обліку є калькулюваннясобівартості продукції. Собівартість продукції - це виражені вгрошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Собівартістьпродукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних звикористанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природнихресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудовихресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

   Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

     1. Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, повязані з процесом виробництва: прямі матеріали; пряма заробітна платня; інші прямі затрати; накладні загально виробничі затрати.

     Основу системи обліку повних витрат складає «Положення про склад витрат повиробництва та реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються всобівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок»  від 5 серпня 1992 N 552. Крім того, в окремих міністерствах і відомствах діють галузеві інструкції з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, які враховують

4

 окремі специфічні  тільки дляпродукції даної галузі  особливості. Ці інструкції, будучи продовженням і розвитком положення № 552, уточнюють і найбільше адаптують методику розрахунку собівартості продукції кожної окремої галузі.

     Витрати, що утворюють собівартість продукції (робіт, послуг),групуються відповідно до їх економічного змісту за наступнимиелементам: матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів);витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизаціяосновних фондів; інші витрати.

     Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт,послуг), при плануванні, обліку і калькулювання собівартості продукції  
(робіт, послуг) групуються за статтями витрат.

     Перелік статей витрат, їх склад і методи розподілу за видами продукції (робіт, послуг), а також порядок оцінки залишків незавершеноговиробництва і готової продукції визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулюваннясобівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва.

     Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) включаються до собівартість продукції (робіт, послуг) того звітного періоду, до якоговони відносяться, незалежно від часу оплати - попередньої або подальшої (орендна плата, плата за абонентське обслуговування, плата запідписку на періодичні видання нормативно - технічного характеру татощо). Непродуктивні витрати відображаються в обліку в тому звітному місяці, вякому вони виявлені.

     2. Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається - тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

     Постійні загально виробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

     На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

     Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.                       5

     Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу «виготовляти чи купувати?» та ін.

     Із системою обліку і калькулювання змінних витрат повязаний показник маржинального доход. Маржннальний дохід - це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.

     Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат - в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

      Сучасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або центром відповідальності плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань по собівартості. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обгрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищення якості продукції, перевірки проектів будівництва реконструкції підприємств. За результатами калькулювання можна прийняти рішення про проведення ремонту самостійно або з використанням послуг сторонніх організацій.  
Нарешті, калькулювання є основою ціноутворення. Трансферна (внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами одного і того ж підприємства. Найбільшу актуальність питання формування трансферних цін мають при наявності права у підрозділу підприємства самостійно виходити на зовнішніх покупців. У цьому випадку від правильного формування трансферної ціни буде залежати загальний фінансовий стан компанії. Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається всередині підприємства, то трансферна ціна є, лише облікової категорією, необхідної для забезпечення господарських зв'язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьому вона не впливає на кінцеві результати організації.

     Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартістю продукції, але і виробництвом в цілому.

     Звичайно, постійне калькулювання - більш дороге, ніж проведене час від часу, і рішення про те, наскільки деталізовані дані повинні надходити з системи виробничого обліку на регулярній основі, приймається виходячи із зіставлення витрат і доходів.

6

     Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується у відповідності з певними принципами:  
1. Науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво.

2. Встановлення об'єктів  обліку витрат, об'єктів калькулювання  і калькуляційних одиниць. У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються. Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів. Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається первісне споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо).

 3. Вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він проводиться підприємством самостійно, записується в обліковій політиці та є незмінним протягом усього фінансового року.

4. Розмежування витрат  за періодами. При цьому необхідно  керуватися принципом нарахування.  Його суть полягає в тому, що  операції відображаються в бухгалтерському  обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються доходами та витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або виплати) грошових коштів. Доходи і витрати, не пов'язані до звітного періоду, не визнаються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо гроші по них надійшли або перераховані в даному періоді.

5. Роздільний облік  за поточними витратами на  виробництво продукції і по  капітальних вкладеннях.

6. Вибір методу обліку витрат і калькулювання. Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Існують різні методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Їх застосування визначається особливостями виробничого процесу, характером виробленої продукції (послуг, послуг), її складом, способом обробки.  
Загальноприйнятої класифікації методів обліку витрат і калькулювання поки не існує. Тим не менше їх можна згрупувати за трьома ознаками: за об'єктами обліку витрат, за повнотою врахованих витрат і по оперативності обліку і контролю за витратами.