Iсторiя розвитку бухгалтерського облiку

      Роль  матеріально відповідальних осіб виконували виборні цілувальники. У Статутній  грамоті часів І. Мазепи є досить цікавий матеріал про особливості  обліку при будівництві Троїцької  надбрамної церкви Києво-Печерського  монастиря: інвентаризація і утримання недостач з попереднього будівничого; солідарна матеріальна відповідальність за всі матеріальні цінності разом з казначеєм; казначей зберігав ключі від комор, а будівничий опечатував комори; грошові надходження обліковувались в спеціальній книзі, яку вели казначей і будівничий, при цьому зазначалась кожна стаття, вказувалась дата і джерело надходження; аналогічна книга відкривалась для видачі і виплати грошових коштів; облік борошна, одягу та іншого інвентаря вівся в двох окремих книгах, в в одній по надходженню, в другій – по витрачанню.

      Висока  відповідальність при княжому дворі  та в монастирському господарстві призвела до створення певної техніки ведення  обліку, яка поділяла облікові регістри, призначені для відображення в них надходження і відпуску грошових та матеріальних цінностей, послідовного проведення інвентаризації.

      Свої  корективи в економічні відносини  того часу, і, відповідно, в облік  вніс період татаро-монгольської навали, який призвів до занепаду Київської  держави і перенесення центру східнослов'янської культури до Галицько-Волинського князівства. Татари нав'язали свої облікові правила, докорінно змінили податкову політику, запровадили подушне оподаткування. У 1257 р. китайські чиновники-баскаки провели перепис населення, під яким розуміли не статистичний облік населення, а бухгалтерську інвентаризацію людей, покладену в систему подушного оподаткування.

      В цей період в державі формувався принцип: кожна людина - об'єкт обліку, вона є підзвітною владі. В умовах України-Русі подушний податок довго не протримався і був замінений “сохою”. Нова система оподаткування була заснована на принципі кругової поруки: платіж був громадським, а недоїмка будь-кого з членів громади погашалась іншими членами.

      Важливими центрами торгівлі на той час були міста Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. В створюваних купецьких куріях запроваджувалась оригінальна система обліку касових операцій. Вже на той час касову книгу складали з двох половин: у першій половині відображали надходження, а в другій – витрачання грошей. Надходження мало такі реквізити: дату, суму, від кого надійшли гроші, підставу платежу. Видаткова частина містила: дату, посилання на розпорядчий документ, відомості про одержувача грошей, суму, цільове призначення платежу, спосіб оплати.

Книги на надходження або витрачання коштів з каси велися в двох примірниках, один з яких знаходиться у купця  або касира, другий - в особи, яка  вела облік. Вільного місця між записами залишати не дозволялось. Особа, яка  вела облік грошей в касовій книзі, повинна була складати присягу. Для виправлення запису слід було мати спеціальну постанову. При перерахунку грошей різницю записували на витрачання або надходження, неправильний запис закреслювали не дозволялось, його підкреслювали і над ним писали правильний. Виправлення в книгах мав виконувати лише один спеціальний нотаріус.

      Необхідно зазначити, що комерційний облік  купців, який поєднував облікову реєстрацію господарських явищ з сімейними  розповідями, даними про війни та епідемії, був значно відсталішим від обліку. який вели при князівському дворі, в поміщицькому і монастирському господарствах.

      В кінці XIV ст. торговельні міста, зокрема, Львів, отримали значні пільги від польського короля. Король Казимир у 1460 р. надав  львівським купцям пільги по сплаті мита на території Польського королівства, а Львову - виняткове право оптової  торгівлі та дорожнього примусу. Всіх купців, шлях яких проходив через Львів, "складське" право зобов'язувало протягом двох тижнів торгувати в місті своїми товарами, за винятком солі. Міське населення у той же час сплачувало податок із всього майна - як рухомого, так і нерухомого - в розмірі 4 % від його вартості. Оподатковувались копальні, млини, корчми. В середині XV ст.  був введений непрямий податок - акциз. яким оподатковувались тільки алкогольні напої. Складна податкова система того часу, торгівля, банки, ремесла - все це вимагало подальшого розвитку та удосконалення, яке в ті часи було повністю зорієнтоване на Західну Європу.

      В економічному розвитку України значну роль відіграло козацтво, яке виникло в кінці XV ст. Торгівля та облік фінансів Запорізької Січі зумовлювались особливостями ведення господарства, способом життя та суспільним ладом. Запорізька Січ торгувала в основному з Росією, Польщею та Кримом.

      Джерелами доходів Війська Запорозького були: військова здобич, зовнішня та внутрішня  торгівля. продаж вина, платня від перевезень, "подимний" податок, а також  королівська(пізніше царська та гетьманська) платня грошима і натурою  та регалії (розподіл між куренями рибних і звіриних ловів, сіножатей). Все це вимагало добре організованого обліку.

      Облік майна, доходів і витрат у Запорозькій  Січі вів скарбник січового скарбу (шафар) та його апарат, до якого входили: два шафари, два підшафарії та кантражей (хранитель мір і ваг). Облік доходів і видатків вели скарбник і його підлеглі у спеціальних книгах.  Окремо велась книга обліку касових операції матеріальних цінностей. В ужинних та обмолотних книгах відображався вихід урожаю, списання продуктів відображалось записами в спеціальній "столовій книзі". Завершувались облікові роботи складанням звіту, який подавався кошовому отаманові та Козацькій Раді.

        Історичні події XVI ст. віддалили  Україну від візантійського впливу  і остаточно зблизили з Західною  Європою тоді, коли за Люблінською унією 1569 р. українські землі відійшли до Польського королівства.

      З початку XVI і до середини XVII ст. в  Україні панували ідеї італійської  бухгалтерської школи. Запрошення польськими королями французьких вчених та спеціалістів поширило їх вплив і на облік. В Україні в ті часи уже були добре відомі праці Л. Пачолі "Трактат про рахунки і записи", В. Котрулі "Про торгівлю і досконалого купця", які широко використовувались особами, що вели облік.

      У XVII ст. на всій території Польського королівства була запроваджена єдина метрична система. Розвиток торгівлі та грошового обігу в Україні сприяв об'єктивному поширенню кредитних операцій через банківсько-торговельні установи, вексельної форми розрахунків, видачі кредиту, а також лихварства. Все це мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків. З'явилось розмежування кредиту на короткостроковий, споживчий і довгостроковий (комерційний на великі суми). Проценти по кредитах встановлювались від 8 до 20 % - на короткий строк і до 100 % - на рік. Лихварством займалися майже всі версти населення, особливо вірменські та єврейські купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали).

      Під час колоніального панування  на заході України Австро-Угорської імперії та Російської імперії на сході визначним був вплив німецької бухгалтерської школи, яка об'єднувала Німеччину, Австро-Угорщину та німецькомовну частину Швейцарії, на становлення молодої російської бухгалтерської школи.

      У Російській імперії широкого розповсюдження бухгалтерія набула в Новгороді, Пскові - містах, які мали постійні торговельні зв'язки з Заходом.

      Систему бухгалтерського обліку, зокрема  в торгівлі, регламентував Банкрутський статут від 1800 р. За ним торгівля розподілялась  на три види: оптову, роздрібну та дрібну. Обов'язковими обліковими регістрами за статутом були: товарна, касова та розрахункова книги. Операції з оптової торгівлі обов'язково велись за подвійною бухгалтерією, роздрібною - за простою. тому в оптовій торгівлі додатково застосовувались: журнал хронологічних записів, книга вихідної кореспонденції, книга вихідних фактур і Головна книга.

    Коріння розвитку бухгалтерського обліку в  Україні тісно пов’язані та переплітаються з його розвитком у державах, до складу яких входили українські землі. Оскільки територія України входила свого часу до складу Російської держави, то і розвиток науки про облік на цих землях наклав свій відбиток. Аналогічний процес відбувався і на Західній Україні, яка перебувала у складі Польщі і пізніше Австрії.

    Вивчення  розвитку бухгалтерського обліку доцільно розпочати з поділу даного проміжку часу на періоди, для яких будуть характерними більш – менш усталені умови розвитку економіки в межах однієї державної  структури. У першій половині XX століття доцільно виділити два основних періоди:

• І період (від 1900 року до початку першої світової війни);
• ІІ період (від 1920 року до початку другої світової війни).

    Виокремлення  часу воєнних дій цілком аргументоване, оскільки на час війни розвиток і  вдосконалення облікового процесу припиняється, регулярність та форми звітності порушуються, господарське життя згортається до рівня, необхідного для того, щоб вижити. Отже, перший період розвитку бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях, які входили до складу Австро – Угорської імперії, знайшов свій відбиток від німецької бухгалтерської школи. У зв’язку із бурхливим розвитком кооперації на початку XX ст. виникла потреба в забезпеченні українських кооператорів підручниками і довідниками рідною мовою. Спочатку це були перекладні видання, наприклад, Ф. Стефчин. «Підручник для спілок ощадності і позичкової системи Ф. Райфайзена», який побачив світ у 1900 році. Підвищена увага до кредитних кооперативів цілком зрозуміла, адже їх число на той час було найбільшим з посеред інших спілок.

    Вагомий вклад у розвиток української  версії бухгалтерського обліку внесло товариство «Просвіта», яке пропагувало, зокрема, впровадження української  мови у діловодстві та ведення  різного виду документів поміж іншими національними атрибутами.

    Особлива  роль у розвитку бухгалтерського  обліку на західноукраїнських землях належать Ревізійному Союзу Українських  Кооператив (РСУК). Дану структуру було створено у Львові у 1904 р. після прийняття  закону про обов’язкову ревізію  для кооперативних спілок.

    Отже, розвиток бухгалтерського обліку на західноукраїнських землях у першій половині XX ст. проходив за головною участю РСУК шляхом перекладу видань німецької  школи; періодичними фаховими друкованими  органами, а згодом виданням підручників  українських вчених економістів як теоретиків, так і практиків.

    На  початку 90-х років XX ст. в Україні  відбулися серйозні перетворення в  економіко – правовому забезпеченні підприємницької діяльності, реформування власності та перехід до ринкової економіки.

    Вперше  Україна самостійно здійснила формування цілісної національної системи бухгалтерського обліку.

    У зв’язку з цими перетвореннями бухгалтерський облік об’єктивно знаходиться на стадії реорганізації і потребує методологічного удосконалення  відповідно до нових вимог, що висуваються до національної системи обліку.

    Перший  етап реформування обліку полягав у  використанні діючих методик, заснованих на таких загальноприйнятих позиціях, як методи подвійного запису і документування, безперервності і балансу, рахунків та інвентаризації.

    Створення нової системи бухгалтерського  обліку нерозривно пов’язано з регулюванням його принципів, методів та функцій. За радянських часів регулювання  бухгалтерського обліку здійснювалося  шляхом затвердження державними органами жорстких правил, положень, порядків та інструкцій з бухгалтерського обліку та звітності.

    На  сучасному етапі здійснення регулювання  бухгалтерського обліку в нашій  країні доцільно залишити за державними управляючими структурами, але проводити  це необхідно, забезпечуючи активність об’єднань фахівців.

    При «м’якому» регулюванні обліку, коли видаються і діють багатоваріантні  методики його організації та ведення, суб’єкти підприємництва отримують  значну самостійність у формуванні власної облікової політики, застосуванні нових методик та форм ведення бухгалтерського обліку, способів списання вартості активів на витрати виробництва та результати фінансово-господарських результатів діяльності.

    Про необхідність реформування бухгалтерського  обліку в Україні говорилося ще з  самого початку набуття Україною незалежності. Але постанова КМУ України від 20.10.98 р. №1706 «Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів» була першим практичним кроком по втіленню цієї ідеї в життя. Постановою було затверджено програму реформування системи бухгалтерського обліку, а також передбачено її фінансування в 1999-2001 роках.

    Програма  реформування системи бухгалтерського  обліку із застосуванням міжнародних  стандартів виступила складовою  частиною заходів, орієнтованих на ведення економічних відносин ринкового спрямування. Головним завданням трансформації національної системи бухгалтерського обліку було прискорення процесу її приведення відповідно до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Прийняття 16 липня 1999 р. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі Закон) стало важливою подією в економічному житті країни. Закон декларує існування бухгалтерського обліку як джерела інформації про результати діяльності підприємства, користувачами якої є передусім власники підприємства і потенційні інвестори. Відповідно до даного Закону бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.