Етнографічні особливості українського народу

Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є кращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління. Нерідко в українських сімях, гостей зустрічають з хлібом-сіллю. Тож традиції наших батьків продовжують жити й сьогодні. Народне харчування — важливий елемент матеріальної культури. Його склад, якісні характеристики залежать від багатьох чинників. Це передусім історичні, соціально-економічні, культурно-побутові, географічні умови проживання етносу, традиції, напрями і ступінь розвитку сільського господарства. У зв'язку з тим, що їжу необхідно готувати систематично і цей процес нерозривно пов'язаний із сімейним побутом, народне харчування залишається найстійкішим компонентом матеріальної культури. Страви та способи їх приготування виступають специфічними ознаками національних особливостей кожного народу. Традиційне харчування українців пройшло тривалий шлях становлення і розвитку. Деякі способи зберігання продуктів, приготування страв, що дійшли до нас, застосовувалися ще в часи Трипілля, ранніх слов'ян та Київської Русі.

Основу народного харчування українців становили різні страви з борошна і круп. Це відображало землеробський, головним чином зерновий, характер господарювання. Особливу роль у харчовому раціоні відігравав хліб, який супроводив українця від народження до смерті, в буденному житті та в свято, у праці та відпочинку, в горі й радощах. Із покоління в покоління передавалось шанобливе ставлення до нього: «Усяке добро, за хлібом», «Хліб— усьому голова», «Хліб та вода — козацька їда», «Без хліба — суха біда», «Хліб та вода, та й нема голода». Вважалось за гріх недоїсти або викинути його шматок. Навіть крихти збирали зі столу та з'їдали, коли кусень хліба випадково падав на землю, його піднімали і цілували.

Самостійна робота з

Цей комплекс обрядовості поділяють в етнографії на чотири групи: дородові звичаї і обряди; власне народини; післяродові; обрядові дії, що знаменують "приєднання" дитини до сім'ї, роду, громади.

Дородові охоплюють низку ритуальних, магічних дій і звичаїв, що виконувалися вже під час весілля і спрямовувались на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів (розплітання коси молодої хлопчиком, влаштування першої постелі молодих на необмолочених снопах та ін.).

Період вагітності був обставлений низкою оберег, пересторог і вірувань. Старалися якнайдовше приховувати вагітність від посторонніх. Жінці, яка чекала дитину, радили уникати зустрічей з каліками, хворими, негарними на вигляд людьми і, взагалі, поганих вражень, щоб це не передалося, не вплинуло на фізичний розвиток плоду. Вона не повинна була дивитися на вогонь і померлого, бити тварин, взяти щось чуже, сердитися, сваритися, гніватися та ін. Вважалося, що поведінка матері, її психологічний стан безпосередньо впливають на здоров'я, розвиток, формування характеру і зовнішності дитини ще до її народження.

Вагомим ритуалом після народження дитини була перша купіль. Вона супроводжувалася певними діями і словесними формулами, в яких зберігся відгомін давніх вірувань у магічну силу води, слова і першого (ініціального) стикання дитини з різними життєво необхідними предметами. Перша купіль розглядалася не лише як очищення, а й як охорона дитини від злих духів. До першої купелі додавали свяченої води, вкладали лікарські трави, шматок хліба чи трохи зерна, кидали срібні або золоті монети. Подекуди до першої купелі дівчаток доливали меду, молока, клали голку (Гуцульщина), хлопчикам клали свердло, щоб умів майструвати (Бойківщина). В новіший час до цих та інших предметів додалися ручка і олівець, аби дитина була розумною, добре вчилася. Коли хтось заходив до хати під час першої купелі, повинен був укинути якусь монету. Воду з першої купелі годилося вилити вранці в якийсь куток, куди ніхто не заходив.

Народне дитинознавство – це система психолого-педагогічних знань про дітей, нагромаджена народом протягом віків у процесі навчально-виховної практики батьків. Виховання дитини має починатися з перших днів її життя. Дитину треба не лише годувати й одягати, але й постійно розмовляти з нею – саме так засвоюється рідна мова з уст матері, дбати про її емоційний комфорт – дитина не повинна почувати себе зневаженою або покинутою. Велике значення має колискова пісня як коріння духовності дитини. В українській сім’ї старші діти завжди піклувалися про молодших, доглядали їх. Дітей рано залучали до праці по господарству, особливо в середньому й старшому віці.

Піклування про дітей завжди мало в Україні всенародний характер. Дітей-сиріт не кидали напризволяще, їх усиновлювали родини, сусіди або громада.

Про дбайливе, любовне ставлення до дітей свідчить багатий український фольклор – колискові пісні, дитячі співанки, казки, байки, загадки, велика кількість дитячих ігор, зроблених дорослими й самими дітьми іграшок.

Свято - це особливий стан душі, радісний емоційний підйом, викликаний переживаннями будь-якого урочистогоподії .. У житті людини тісно переплітається особисте і суспільне.  
Свята, пов'язані з історією країни, з її віковими традиціями,обрядами, звичаями дозволяють людині усвідомити свою єдність з усімнародом.  
Свято завжди виконував важливі суспільні функції, мав глибокийсенс, у ньому чоловік відчував себе особистістю членом колективу. Свята можуть бать великими і малими. Річні, традиційнісвята ізвестеи всім, це національні свята. В останні рокив багатьох сім'ях і навіть школах відзначаються християнські свята - Великдень, Різдво, Масляни.

 

Самостійна робота 4

Забавлянки

***

Сів шпак на шпаківницю, 
Заспівав шпак півню: 
- Ти не вмієш так, як я, 
Так, як ти, не вмію я!

***

Летів горобець через безверхий хлівець, 
Вхопив гороху без червотоку.

***

На дворі трава, на траві дрова, 
Не рубай дрова на траві двора.

***

Женчик, женчик невеличкий, 
На женчику черевички, 
І шапочка чорненька, 
І латочка червоненька.

***

Босий хлопець сіно косить – 
Роса росить ноги босі.

 

 Їде, їде пан, пан

Їде, їде пан, пан 
На конику сам, сам, 
А за паном хлоп, хлоп 
На конику гоп, гоп.

 

Ой чук, чук, чук

Ой чук, чук, чук, 
Наловив дід щук! 
А бабуся пліточок — 
Годувати діточок, 
А бабуся карасиків — 
Годувати Тарасиків, 
А бабуся окунців — 
Годувати молодців

Був собі рак

Був собі рак, 
Та мав сімсот гармат 
Та пішов на пруса воювать, 
А злякався та в воду сховався, 
А з води та в вершу. 
Почну я ту казочку спершу.

Скоромовки

***

Сів шпак на шпаківницю, 
Заспівав шпак півню: 
- Ти не вмієш так, як я, 
Так, як ти, не вмію я!

***

Летів горобець через безверхий хлівець, 
Вхопив гороху без червотоку.

***

На дворі трава, на траві дрова, 
Не рубай дрова на траві двора.

***

Женчик, женчик невеличкий, 
На женчику черевички, 
І шапочка чорненька, 
І латочка червоненька.

***

Босий хлопець сіно косить – 
Роса росить ноги босі.

Лічилки

***

Коза

Раз, два, три, чотири 
Козі дзвоника вчепили, 
Коза бігає, кричить, 
Просить дзвоник відчепить.

***

Аза, дваза

Аза, дваза, 
Триза, риза, 
Чопик, бучик, 
Жута, рита. 
Девир, пастер, 
Ф’ю.

***

Іван – капітан

Іван – капітан, 
Чом ти коні попутав? 
- Сріблом-злотом 
Під копитом 
Ворожбитом. 
Дінь! 
Брязь! 
Вийшов перший руський князь.

***

Бігла лялька по току

Бігла лялька по току 
У червонім ковпаку, 
Їла цукор і медок, 
Вийшов зайчих-корольок.

 

Українські народні пісеньки

***

ГУ-ТУ-ТУ! ГУ-ТУ-ТУ!

Гу-ту-ту! Гу-ту-ту! 
Вари кашку круту, 
Підсипай молочка, 
Погодуй козачка!

***

ПТАШКА МАЛЕНЬКА

- Пташка маленька! 
Де твоя ненька?

- На маківці сиділа, 
Дрібен мачок дзюбала. 
- Дзюб, дзюб, дзюбанець! 
Ходи, пташко, у танець!

***

ЛЕТІВ ГОРОБЧИК

Летів горобчик: 
Жив-жив, жив! 
- А де жмені сісти? 
- На печі. 
- А що ж мені їсти? 
- Калачі. 
- Гам!

***

ГОП-ГОП, КОЗУНЮ

Гоп-гоп, козуню, 
Гоп-гоп, сіренька, 
Гоп-гоп, біленька! 
У нашої кізоньки 
Чотири ніженьки.

 

Пісня-гра

Гра в сніжки

В сніжки граємо охоче, 
Грає хто і з ким захоче, 
А морозець он який, 
Грає з нами в піддавки.

Приспів: 
Хлоп, хлоп, постривай, 
Та від сніжки не тікай, 
Хлоп, хлоп, не зівай, 
Сміливіше наступай.

Хоч і сердиться зима, 
Нас морозити – дарма. 
Бо ми руки гріємо, 
Тупотіти вміємо.

Приспів