Аудит затрат на ремонт основних засобів

Взаємовідносини орендаря з орендодавцем регулюються  до-говором оренди В ньому обговорюються  склад і вартість переда-них в  оренду об’єктів основних засобів, розмір орендної плати, тривалість оренди, обов’язки сторін по виконанню договірних умов. 

Умови, на які  слід звернути увагу при укладанні  договору оренди, такі: орендодавець має  бути суб’єктом підприємниць-кої  діяльності; повинен бути оформлений договір оренди та акт приймання-передачі орендованих об’єктів; договір оренди 

повинен обов’язково  укладатися на платній основі, тобто  пе-редбачати орендну плату; об’єктом оренди мають бути матері-альні цінності, які належать до основних засобів, крім тих, ва-ртість яких повністю погашається  протягом одною вироб-ничого циклу; основні засоби, які орендуються, повинні бути виробничого призначення. 

Залежно від  умов, на яких власність передається  в користу-вання орендареві орендодавцем, оренда поділяється на оператив-ну та фінансову. Оперативна оренда —  це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендаре-ві права користування основними засобами на строк, що не пере-вищує строку їхньої повної амортизації, з обов’язковим повер-ненням таких основних засобів їх власникові після закінчення строку орендної угоди. При цьому право власності на орендовані основні засоби залишається в орендодавця протягом усього стро-ку дії договору оренди. 

Фінансова оренда — г о с п о д а р  с ь к а операція фізичної чи юри-дичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замов-ленням орендаря основних засобів з подальшою їх передачею в користування орендареві на строк, що не перевищує строку по-вної амортизації таких основних засобів з обов’язковою подаль-шою передачею права власності на такі основні засоби орендарю. Розмір орендної плати за користування цілісними майновими комплексами визначається за формулою 

Опл = Взал •  Ворц, 

де Опл —  розмір річної орендної плати; 

Взал — залишкова  вартість орендованих основних засобів  на момент оцінки об’єкта оренди; 

Ворц — орендна  ставка за використання цілісних майнових комплексів. 

Розмір орендної ставки залежить від цільового викорис-тання  цілісних майнових комплексів. У міжнародній  банків-ській практиці широкого розповсюдження набув лізинг. Лі-зинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів та по-лягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачеві майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лі-зингових платежів. 

Об’єктом лізингу  є будь-яке рухоме й нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних засобів відповідно до законо-давства (в тому числі продукція, вироблена державними підпри-ємствами), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльно-сті, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу; лізиногоодержу-вач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в кори-стування об’єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізин-гового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу. 

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює  правовідносини між суб’єктами лізингу  і залежно від особли-востей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий або оперативний. 

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отри-мує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 відсот-ків вартості об’єкта лізингу, визначеної на день укладання до-говору. 

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укла-дання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в пла-тне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менше від строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної на день укладання договору. Відо-браження лізингових операцій у бухгалтерському обліку показа-но в табл. 5.8. 
 

4. Організація і методика аудиту необоротних активів  
 

До методів  аудиту відносять: фактичну перевірку, докумен­тальну перевірку, підтвердження, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку, зустрічну перевірку.  

Під фактичною  перевіркою розуміють перевірку  кількісного і якісного стану  об'єктів, який встановлюється шляхом обстежен­ня, огляду, обчислення, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.  

Документальна перевірка - це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та по суті.  

Формальна перевірка  полягає у візуальній перевірці  правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально відповідальних осіб.  

Арифметична перевірка  документів полягає в перевірці  правильності розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.  

Перевірка документів по суті дозволяє встановити законність і доцільність господарських  операцій, правильність відображення операцій на рахунках бухгалтерського  обліку та включення до статей затрат та доходів  

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб з метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).  

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.  

Обстеження —  ие особисте ознайомлення з предметом  дослідження. Наприклад, обстеження місць  зберігання продукції, запасів тощо.  

Опитування —  це одержання письмової або усної  інформації від клієнта або про  клієнта.  

Перевірка механічної точності передбачає перевірку підрахунків і передачі інформації.  

Аналітичні тести  методи порівняння як в абсолютних одиницях, так і відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).  

Сканування —  безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів по руху грошей у касі з метою встановлення незвичного факту).  

Спеціальна перевірка  здійснюється із залученням спеціалістів з вузькою спеціалізацією (спеціаліст з шляхового будівництва, технологи  тощо). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доказів фактів порушень та відхилень.  

При зустрічних перевірках відображення господарських  операцій, що здійснюються між клієнтом і третіми особами, перевіряється  в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах по нарахуванню заробітної плати і в документах по прийому продукції, робіт та послуг.  

Перевірка може бути організована по-різному Так, у  практиці аудиторської роботи виділяють  чотири основні методи організації перевірки: суцільна перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична, комбінована.  

При суцільній  перевірці перевіряються всі  масиви інформації без виключення стосовно господарських процесів, що відбулись  у клієнта за період, що перевіряється. На підставі суцільної перевірки аудитор робить висновок щодо достовірності, доцільності та законності відображення в бухгалтерському обліку і звітності дій і подій, здійснених економічним суб'єктом за весь період, що перевіряється. Такі перевірки є найбільш точними, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімального. Проте вони вимагають дуже великих трудових і матеріальних затрат. Тому при проведенні традиційних перевірок (обов'язковий аудит або аудит на замовлення клієнта) суцільна перевірка є недоцільною. Такі пе­ревірки застосовуються для встановлення доказів та визначення заподіяної шкоди в результаті різного роду правопорушень. Як правило, суцільні перевірки проводяться на замовлення правоохоронних органів.  

Вибіркова перевірка передбачає застосування аудиторських процедур менше ніж до 100 % масивів інформації, які дозволяють аудитору отримати аудиторські докази і, оцінивши окремі характеристики вибраних даних, розповсюдити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Ризик невиявлення збільшується, оскільки за межами вибірки можуть залишатися факти порушень та помилок. Тому аудитор повинен уважно формувати вибірку з урахуванням мети аудиту, сукупності даних (генеральної сукупності) і обсягу вибірки. Вибірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати всі основні властивості генеральної сукупності. Вибірковий метод перевірки дозволяє аудитору з найменшими витратами отримати результат щодо довіри до системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання та скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.  

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або помилки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена суцільним методом. Так, наприклад, вибірковою перевіркою були встановлені помилки в утриманні прибуткового податку з робітників і службовців. У такому випадку виникає необхідність суцільним методом перевірити цю ділянку бухгалтерського обліку і відповідні показники звітності.  

Аналітична перевірка - це оцінка фінансових показників за допомогою  вивчення вірогідних залежностей між ними.  

Комбінована перевірка - це поєднання суцільної, вибіркової і аналітичної перевірки.  

Аудиторська перевірка - це складний і тривалий процес. Аудитори постійно працюють над тим, щоб максимально  скоротити час перевірок, не знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторський підприємницький ризик. Вирішення даної проблеми можливе лише за умови формування чіткої методики аудиту, під якою розуміють послідовність та порядок застосування окремих методів аудиторської перевірки та її організації з метою встановлення об'єктивної істини щодо аудованої інформації і доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності та аудиту.  

Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аудиторські процедури - це відповідний-порядок і послідовність дій аудитора для одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту. 
 

5. Організація  і методика аудиту нарахування  амортизації нематеріальних активів. 

Аудит амортизації  основних засобів, інших матеріальних і нематеріальних необоротних активів проводиться за бухгалтерським і податковим обліком, що обумовлено відмінностями у відображенні цих операцій.

Аудит амортизації  необоротних активів за бухгалтерським обліком

Мета аудиту — встановити дотримання підприємством вимог П(С)БО 7 «Основні засоби» та 8 «Нематеріальні активи» щодо нарахування та відображення в обліку амортизації необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

Завдання аудиту — перевірити правильність:

визначення вартості, що амортизується;

встановлення  підприємством строку корисного  використання (експлуатації) об’єктів необоротних активів;

розрахунку річної та місячної суми амортизації необоротних  матеріальних активів за обраним  підприємством методом;

розрахунку амортизації  інших необоротних матеріальних активів за прямолінійним чи спрощеним методом;

початку та закінчення нарахування амортизації необоротних  матеріальних і нематеріальних активів;

відображення  у складі витрат підприємства амортизації  необоротних матеріальних і нематеріальних активів через систему бухгалтерських рахунків.

Джерела інформації для аудиторської перевірки амортизації: наказ про облікову політику підприємства, регістри інвентарного обліку необоротних  активів (картки, відомості та ін.), розрахунок сум амортизації, регістри синтетичного обліку витрат підприємства.