Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень

    Виробляти чи купувати – це альтернатива відносно того, що вигідніше: самим виробляти  окремі компоненти продукції (виконувати роботи) чи купувати їх у зовнішніх  постачальників (підрядників).

    Аналіз  для вирішення цієї проблеми передбачає:

• визначення релевантної виробничої собівартості компонента (роботи, послуги);
• диференціальний аналіз витрат;
• урахування якісних факторів та не фінансової інформації про можливі наслідки такого рішення на перспективу.

    Утім, остаточне рішення з цього  питання треба приймати з урахуванням  як якісних так і кількісних факторів.

    Якісні  релевантні фактори для прийняття  рішення «виробляти чи купувати»  можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

    Прикладом зовнішніх якісних факторів є:

• надійність постачальника;
• гарантія якості продукції постачальника;
• стабільність цін;
• можливі використання вивільнених потужностей та робочої сили;
• можливі зміни у технології виробництва;
• час, необхідний для відновлення власного виробництва, і т. ін.

    Зваживши  ці чинники, компанія може відмовитися  від пропозиції постачальника навіть у разі наявності позитивних диференціальних  витрат, якщо вона не матиме гарантії своєчасного  отримання якісної продукції  за стабільними цінами.

    До  внутрішніх якісних факторів належать:

• наявні потужності;
• ноу-хау;
• завантаження персоналу;
• технологічні зміни.

    3. Продавати чи обробляти  далі?

    Це  рішення пов’язане з можливістю реалізації продукції на певній стадії її виробництва або продовження  обробки з метою одержання  додаткового прибутку.

    Додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може забезпечити  нові риси або функції продукції (або гнучкість чи якість послуг) й реалізацію її за більш високою  ціною.

    Наприклад, підприємство може розглядати альтернативу: реалізувати урожай помідорів чи направити частину врожаю на переробку  з метою виготовлення томатного  соку.

    Ще  одним варіантом рішення «продавати чи обробляти далі» є рішення  щодо дефектної продукції: продати  її зі знижкою чи усунути дефекти  й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною.

4. Розширення або скорочення сегмента

    Розширення  або скорочення сегмента – рішення  про розширення або скорочення послуг, виробів, підрозділів та інших сегментів  на підставі аналізу їх прибутковості.

    Аналіз  інформації для прийняття таких  рішень базується на калькулюванні  змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні маржинального доходу.

    3.3 Оптимальне використання  ресурсів за умов  обмежень

    Можливості  підприємства найчастіше обмежені. Обмеження – чинники, що обмежують виробництво або реалізацію продукції (послуг).

    Прикладами  обмежень є: попит на продукцію, робоча сила (чисельність, кваліфікація), матеріальні  ресурси, виробнича потужність, грошові  кошти тощо.

    Діючи за умов існуючих обмежень, підприємство змушене обирати ті види продукції  або послуг, виробництво яких найвигідніше.

    У зв’язку з цим менеджери мають  вирішити, які продукти або послуги  є найприбутковішими.

    Отже, оптимальне використання обмежених  ресурсів – це рішення спрямоване на складання виробничої програми, котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.

    Аналіз  для прийняття рішень залежить від  кількості обмежень.

1. Аналіз для прийняття рішення за наявності одного обмеження

    За  наявності лише одного обмеження  аналіз заради оптимального використання ресурсів підприємства базується на показнику маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.

    Маржинальний  дохід на одиницю обмежувального чинника – Маржинальний дохід  на одиницю продукції, що виражена в  одиницях обмежувального чинника (машино-годинах, людино-годинах тощо).

    При розподілі обмежених ресурсів слід зважати й на якісні чинники. Зокрема, якщо підприємство не забезпечить мінімальної  потреби своїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг, воно може втратити частину своїх постійних клієнтів, що, в свою чергу, призведе до скорочення обсягу продажу.

    2. Аналіз для прийняття рішення за умов кількох обмежень

    За  наявності кількох обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного  програмування.

    Лінійне програмування – математичний метод, використовуваний для оптимізації  виробничої діяльності шляхом розв’язання  серії лінійних рівнянь наявних  обмежень.

    Процес  лінійного програмування має  три стадії:

• побудова моделі;
• вирішення моделі;
• аналіз вирішення.

          Побудова  моделі лінійного  програмування передбачає:

• визначення змінних величин;
• визначення цільової функції та побудова її рівняння;
• визначення обмежень та побудову їх рівнянь.

    У моделі лінійного програмування  комбінації продукції кількість  кожного її виробу і є змінною  величиною.

    Цільова функція – мета, якої намагається  досягти менеджер.

    Рівняння  цільової функції – алгебраїчне  зображення мети, якої намагається  досягти менеджер у процесі лінійного  програмування.

    Рівняння  обмеження – алгебраїчне зображення одного з обмежувальних чинників.

    Вирішення моделі лінійного  програмування. На практиці моделі лінійного програмування розв’язують переважно за допомогою комп’ютера. При цьому, залежно від кількості змінних у рівнянні цільової функції можна застосовувати різні методи вирішення .

    Графічний підхід до вирішення моделі лінійного  програмування означає побудову графіка, в якому осі координат  відображають значення змінних величин, і вже за графіком – визначення зони можливих рішень.

    Зона  можливих рішень – площа графіка  лінійного програмування, окреслена  лініями рівнянь наявних обмежень.

    Для окреслення зони можливих рішень насамперед необхідно визначити координати ліній обмежень.

    Оптимальна  комбінація виробів – це завжди кут зони можливих рішень.

    Розв’язання шляхом спроб і помилок передбачає послідовне підставляння координат  кожного кута зони можливих рішень у рівняння цільової функції. Спроба, яка покаже найбільше значення показника  цільової функції, означає оптимальну комбінацію.

    Альтернативний  шлях знаходження оптимального кута передбачає використання рівно економічних  рішень. Для цього на графіку проводять  лінію цільової функції, яка перетинає  зону можливих рішень побудови і використання ліній рівно економічних рішень.

    Аналіз  вирішення. Метою аналізу вирішення є визначення чутливості моделі до зміни значень обмежувальних чинників. Для цього обчислюють тіньову ціну.

    Тіньова ціна – величина зниження значення цільової функції внаслідок зменшення  значення відповідного обмежувального чинника на одну одиницю.

    3.4 Рішення стосовно  запасів

    Виробничі і торгівельні підприємства зазвичай інвестують значні кошти відповідно у виробничі запаси. Це зумовлено  різними причинами, зокрема:

• віддаленістю постачальника і неможливістю доставки необхідних сировини, матеріалів або товару в момент, коли у них виникає потреба;
• нестабільними зв’язками з постачальниками і невпевненістю, що постачальник забезпечить необхідною сировиною чи матеріалами відповідної якості в потрібний момент;
• очікуваним підвищенням цін на сировину, матеріали або товари;
• ризиком нестачі ресурсів у разі раптового зростання попиту тощо.

    У зв’язку з цим система планування й контроль придбання, виробництва  та реалізації запасів значною мірою  визначають успіх підприємства, особливо за умов нестабільної економіки та жорсткої конкуренції.

    Виходячи  з цього, основною метою управління запасами є своєчасні поставки запасів  і мінімізація витрат, пов’язаних із замовленням і зберіганням  їх.

    Одним з найпоширеніших методів управління запасами є метод економічного розміру  замовлення.

    Економічний розмір замовлення – це кількість  замовлених запасів, що забезпечує оптимальну комбінацію витрат та на придбання  та зберігання їх.

    Для визначення оптимального рівня замовлення запасів треба враховувати релевантні витрати на придбання та зберігання їх.

    Релевантними  є лише ті витрати, що змінюватимуться  залежно від рівня запасів. Витрати, на які не будуть впливати зміни  рівня запасів, не є релевантними.

      Витрати, пов’язані з запасами, включають:

• витрати на закупку;
• витрат на замовлення;
• витрати на зберігання;
• можливі витрати внаслідок браку запасів.

    Витрати на закупку запасів, як правило, не є  релевантними, бо витрати на придбання  одиниці запасу не змінюються, за винятком випадків, коли при закупівлі великої  кількості матеріалів або товарів  покупцеві надають знижки.

    Витрат  на замовлення запасів охоплюють  витрати на оформлення документів і  здійснення розрахунків, пов’язаних із замовленням.

    Витрати на виконання замовлення, однакові для всіх варіантів створення  запасів, не є релевантними, тому при  визначенні оптимального розміру замовлення враховуються тільки додаткові витрати  на розміщення замовлення.

    Релевантними  витратами на замовлення запасів, виготовлених самим підприємством, звичайно є  витрати на переналагодження обладнання для випуску відповідної партії виробів.

    До  втрат на зберігання належать витрати, пов’язані зі зберіганням матеріалів, готової продукції або товарів  на складі. Частина витрат на зберігання запасів є релевантною. Наприклад, заробітна плата комірника, амортизація  обладнання й постійна орендна плата  за приміщення і обладнання не належать до релевантних витрат, оскільки на них впливає зміна обсягу запасів.

    Релевантні  витрати на зберігання запасів зазвичай включають:

• додаткові витрати на страхування запасів;
• додаткові витрати на утримання складських приміщень;
• додаткові витрати на обробку матеріалів;
• втрати внаслідок знецінення запасів;
• можливу втрату прибутковості інвестицій.

    Можливі втрати прибутковості інвестицій –  це альтернативні витрати, пов’язані  з інвестуванням коштів у запаси. Ці витрати відображають прибуток, втрачений через інвестування коштів у запаси, а не використання їх в  інших напрямах. До альтернативних витрат належать лише ті, що змінюються залежно від кількості куплених одиниць запасів. Релевантні витрати  на обробку матеріалів, витрати внаслідок  морального зносу та погіршення характеристик  запасів враховувати дуже важко. Тому такі витрати часто виражають  у відсотках до прямих витрат на зберігання одиниці запасів.