Статутний капітал банку, його суть та порядок формування

Отже, доцільною видається  пропозиція поставити в рівні  умови банки з іноземним капіталом і вітчизняні банки, дозволивши останнім мати довгу відкриту валютну позицію на рівні всього (або частини) статутного капіталу з метою захисту його абсолютного рівня від знецінення. Доцільно також дозволити банкам здійснювати емісію власних акцій у вільно конвертованій валюті, а також підвищити нормативне значення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у ВКВ до 45 %.

Характеризуючи статутний  капітал банку, слід ураховувати особливості алгоритму його обчислення, зокрема емісійний дохід та акції, викуплені банком у своїх акціонерів.

Емісійний дохід —  це сума перевищення доходів, отриманих  банком від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Одержаний емісійний дохід використовується як власний капітал банку і не включається до складу його валового доходу з метою оподаткування. Для банків одержання емісійного доходу є вигідним, оскільки в такому разі його власний капітал збільшується значною мірою за рахунок складової, на яку не потрібно нараховувати дивіденди. Проте високий курс емісії акцій може призвести до ускладнення розміщення всієї емісії, ускладнює використання дрібними акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх до продажу таких прав. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій, оскільки в них є фінансові можливості збільшити свій пакет акцій та мати вплив (чи посилити його) на діяльність банку. Отже, великі акціонери можуть схилятися до високого курсу емісії, враховуючи при цьому можливість ускладнення розміщення всієї емісії.

У фінансовому  обліку банку для відображення емісійного доходу використовується пасивний рахунок 5010 «Емісійні різниці». За цим рахунком (до квітня 2002 р.) відображалася також сума позитивної різниці між вартістю акцій за офіційним валютним курсом на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) при формуванні статутного капіталу за участю іноземних інвесторів (а в разі збільшення статутного капіталу — на дату прийняття рішення про це) та вартістю акцій за офіційним валютним курсом на дату фактичного внесення (одержання) коштів. З квітня 2002 р. різниця (додатна чи від’ємна) відображається за рахунком 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

Використання коштів з рахунка 5010 відбувається шляхом списання різниці між ціною викупу та номінальною  вартістю акцій у разі викупу банком власних акцій у межах залишку. Згідно з чинним законодавством банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п’яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється таке придбання, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень. Якщо банк має намір придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 % і більше від загальної емісії, то він повинен повідомити НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. У той же час НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршання фінансового стану банку. В Законі України «Про банки і банківську діяльність» конкретно не визначено, у чому проявляється це погіршання, що може призвести до невиправданої заборони банкам з боку НБУ здійснювати придбання власних акцій або паїв. Зауважимо, що в деяких випадках викуплення банком власних акцій пов’язане з метою реінвестування дивідендів. Суть полягає в тому, що, викупивши частину акцій, банк набуває можливості збільшити розмір прибутку на одну акцію, оскільки викуплені акції не враховуються за розподілу прибутку банку.

Підсумовуючи, зазначимо, що чинне законодавство передбачає право, а не обов’язок банків здійснювати викуп власних акцій або паїв. З метою вдосконалення операцій банків з купівлі-продажу власних акцій або паїв убачається за доцільне включення до складу емісійного доходу банку-емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення власних акцій або паїв над ціною їх викупу.

Специфіка банківської  діяльності проявляється в необхідності постійного збільшення розмірів статутного капіталу. Основні цілі збільшення статутного капіталу банку можна  звести до таких:

• мобілізація банківського капіталу для розширення, диверсифікації, подальшого розвитку та вдосконалення банківської діяльності;
• збільшення частки власного капіталу, у межах якої власники банку відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, спрямоване на зменшення банківських ризиків, підвищення платоспроможності та фінансової стійкості банку;
• виконання вимог до власного капіталу банку з боку органів, що здійснюють регулювання банківської діяльності та нагляд.

Взаємозв’язки між основними  методами та джерелами збільшення статутного капіталу банку унаочнює рис. 2.2.

Рис. 2.2. Джерела та методи збільшення  
статутного капіталу банку

Збільшення статутного капіталу банку здійснюється шляхом випуску нових акцій (паїв), збільшення номінальної вартості акцій (паїв) або обміну облігацій на них. В останньому випадку статутний капітал збільшується на загальну вартість облігацій, що обмінюються на акції (паї). Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти учасників (акціонерів, засновників), які сформувалися переважно за рахунок нагромадження ними прибутку, а також реінвестиція банківського прибутку (дивіденди). В останньому випадку можуть бути використані цільові фонди, створені за рахунок прибутку після оподаткування або сам нерозподілений прибуток. Ідеться фактично про те, що джерелами формування та збільшення статутного капіталу банку виступають внутрішні джерела як самих учасників (акціонерів), так і банку. Використання внутрішніх джерел банку для збільшення його статутного капіталу фактично означає, що у такому разі розмір власного капіталу банку залишається незмінним. Зміни відбуваються лише всередині, між різними складовими власного капіталу. Змінюється частка власного капіталу, яка приносить дивіденди (статутний капітал), і капіталу, який їх не приносить (нерозподілений прибуток тощо). По суті, збільшення статутного капіталу за рахунок внутрішніх джерел банку є не чим іншим, як фінансування цього збільшення за рахунок дивідендів, невиплачених учасникам (акціонерам). Тому вимоги Національного банку України до власного капіталу банків фактично означають, що останні, вирішуючи питання щодо збільшення статутного капіталу, повинні віддавати (і фактично віддають) перевагу такому джерелу, як додаткові внески (вклади) учасників (акціонерів). Однак це не применшує ролі внутрішніх джерел у формуванні як статутного капіталу, так і (особливо) інших складових власного капіталу банку.

Зменшення розміру статутного капіталу здійснюється зниженням номінальної  вартості акцій (паїв) або скороченням  кількості акцій (паїв) шляхом викупу їх у власників з метою анулювання. За наявності заперечень кредиторів банку зменшення розміру статутного капіталу не допускається. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути менше мінімального розміру, встановленого чинним законодавством. Отже, для українських банків на сучасному етапі розвитку банківської системи зменшення розміру статутного капіталу не є актуальним і фактично ними не практикується.

Висновки

Однією з найгостріших у розвитку банківської системи  є проблема захисту власного та статутного капіталів від знецінення. В економічній літературі дискутується питання доцільності формування статутного капіталу в негрошовій формі. До такої пропозиції одні науковці і практики ставляться позитивно, інші — негативно.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що удосконаленню механізму формування статутного капіталу, зростанню рівня капіталізації і захисту статутного капіталу від знецінення, на наш погляд, сприятиме таке:

1. Можливість створення  банків у формі товариств з  додатковою відповідальністю. Це підвищить відповідальність учасників (засновників, акціонерів) банків.

2. Урівнення в правах  резидентів і нерезидентів з  питання виду валюти, у якій здійснюються вклади до статутного капіталу, шляхом надання резидентам можливості здійснювати такі внески як у гривнях, так і у ВКВ (за умови наявності дозволу НБУ).

3. Розширення  можливостей формування і збільшення  статутного капіталу за рахунок  оплати акцій (паїв) дорогоцінними  металами.

4. Надання всім банкам  дозволу мати довгу відкриту  валютну позицію на рівні всього (або частини) статутного капіталу — з метою збереження від знецінення статутних капіталів. Підвищення нормативного значення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у ВКВ до 45 %.

Література:

1. Алексеєнко М. Д. Банківський капітал: види та їх характеристика // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. (далі — Стратегія екон. розвитку…). — Вип. 7. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 522—533.
2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібник. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 311 с.
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ // Урядовий кур’єр. — 2001. — 17 січня. — С. 5—13.
4. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ // Там само. — 2001. — 25 квітня. — С. 1—13.
5. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV // Урядовий кур’єр. — 1999. — 1 липня. — С. 1—9.
6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Затв. постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р.
7. Алексеєнко М. Д. Вплив посередницьких, консультаційних та інформаційних послуг на формування банківських ресурсів // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць — Вип. 4. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 165—170.
8. Алексеєнко М. Д. Економічна суть банківського капіталу // Вчені зап.: Наук. зб. (далі — Вчені зап.) — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 110—114.
9. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384 с.
10. Банковское дело: стратегическое руководство / Ред. В. Платонов. — 2-е изд. — М.: Консалтбанкир, 2001. — 356 с.
11. Економічна енциклопедія. Т. 2 / Редкол.: … С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 848 с.
12. Ринок фінансових послуг і теорія і практика: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. – 616 с.