Статутний капітал банку, його суть та порядок формування

Згідно з чинним законодавством термін відкритої підписки на акції  не може перевищувати шести місяців. Якщо до закінчення цього строку не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерний банк уважається незаснованим. До дня установчих зборів засновники, що підписалися на акції, повинні оплатити не менше 30 % (для закритих акціонерних товариств — 50 %) номінальної вартості акцій, але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Акціонери у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше одного року після реєстрації акціонерного банку, повинні оплатити повну вартість акцій. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10 % статутного капіталу банку. Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника.

Пайові банки  формують свій статутний капітал  за рахунок вкладів (внесків) учасників, при цьому за кожним з них зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 % вкладу, а повністю внесення вкладу повинно відбутися не пізніше одного року після реєстрації пайового банку.

Зазначимо, що Законом України «Про банки і  банківську діяльність» не визначено специфіку діяльності кооперативних банків. Зокрема, не визначено відмінність місцевих кооперативних банків від звичайних обласних комерційних банків (за винятком розміру статутного капіталу і кількості учасників). Потребує законодавчого врегулювання й питання щодо переліку чи обмежень здійснюваних операцій і послуг, а також визначення кола клієнтів, що обслуговуються кооперативними банками.

Убачається  доцільним і законодавче врегулювання підстав, на яких НБУ має право  встановлювати для окремих спеціалізованих банків диференційований мінімальний статутний капітал. Зауважимо, що Законом не визначено саме поняття «спеціалізований банк», коло операцій і послуг таких банків. У ньому не дається й визначення «активів одного типу», які суттєво впливають на віднесення банку до спеціалізованого: банк набуває такого статусу в разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу. Таке нечітке формулювання може призвести до того, що банк, основною діяльністю якого є кредитування, та загальний обсяг кредитів якого становить понад 50 % суми активів, буде визнаний спеціалізованим банком. Тоді такий банк підпадає під дію ст. 48 Закону, якою передбачено, що спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % капіталу банку. В Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» НБУ це обмеження взагалі пов’язане з регулятивним капіталом, чим ще більше звужено можливості банків: банки будуть змушені обмежити залучення вкладів фізичних осіб, що негативно вплине на ресурсну базу банків, не сприятиме залученню до банківської системи коштів, які знаходяться у позабанківському обігу. Слід урахувати також наведене у Законі трактування банківського кредиту: це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що процедура створення  банків у формі акціонерних товариств  складніша за процедуру створення  товариств з обмеженою відповідальністю, проте умови подальшого функціонування акціонерного товариства є сприятливішими, оскільки не залежать від особистих відносин між засновниками. Тому коли у формуванні статутного капіталу бере участь відносно велика кількість осіб, безумовно привабливішою формою є акціонерне товариство.

Коли ж з метою  здійснення банківської діяльності свої кошти об’єднує невелика кількість  осіб, — більш ефективне використання форми товариства з обмеженою  відповідальністю. Відносна простота створення і подальшого функціонування такого товариства інколи може мати суттєві переваги порівняно з акціонерним товариством. Тому до вибору організаційно-правової форми банку слід підходити виважено, враховуючи її переваги і вади кожної, особливості створюваного банку, його спеціалізацію. Створення спеціалізованих банків може сприяти вирішенню питання інвестицій через поєднання державних ресурсів з ринковими методами управління, пошуками об’єктів кредитування, залучення коштів не лише традиційними методами (вклади, депозитні сертифікати тощо), а й з допомогою емісії цільових облігацій, використання інших фінансових інструментів. Розвиток спеціалізованих банків сприятиме поєднанню у часі залучення банківських ресурсів з їх розміщенням, що потрібно за визначення розміру інвестиційних витрат.

Оскільки банківська діяльність пов’язана переважно з операціями з високоліквідними активами, то виникає питання щодо форми інвестування у статутний капітал. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Фактично це означає, що резидентам заборонено розрахуватися, зокрема за акції банку, вільно конвертованою валютою навіть за умови її наявності на законних підставах. Такі учасники банку повинні продати ВКВ на валютному ринку, а отримані гривні спрямувати на формування або збільшення статутного капіталу. Зазначений підхід ставить резидентів і нерезидентів у нерівні умови, причому нерезиденти мають можливість вибору того, в якій валюті (гривнях чи ВКВ) їм вигідніше здійснити внески до статутного капіталу банку. Тому логічною є пропозиція щодо надання резидентам можливості (за умови наявності дозволу НБУ) здійснювати внески до статутного капіталу також у ВКВ.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку визначається в євро. Водночас згідно з валютним законодавством України гривня виступає єдиним законним засобом платежу. У разі курсових коливань створюються додаткові перешкоди в плануванні банками своєї діяльності, зокрема у формуванні банківського капіталу, здійсненні інвестиційних операцій, а також у відносинах банку з регулювальними та наглядовими органами. Так, у разі девальвації національної валюти може скластися ситуація, коли власний капітал банку знеціниться і стане меншим за мінімальний розмір статутного капіталу, оскільки останній визначено в євро. Отже, з незалежних від банку обставин ним буде допущено порушення ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що може потягнути за собою застосування до банку заходів впливу аж до відкликання ліцензії за відсутності фактичної вини з боку банку.

Прив’язка мінімального розміру статутного капіталу до євро слугує основою для пропозиції щодо деномінування його в іноземній валюті. На наш погляд, з такою пропозицією погодитися не можна. Зростання валютного курсу призведе до необхідності переоцінки власного капіталу, оскільки банківська звітність і фінансовий облік (зокрема синтетичний) складається (ведеться) у гривнях. Статутний капітал (як і весь власний капітал) обліковується на пасивних рахунках. Позаяк збільшення статутного капіталу за кредитом має відбуватися одночасно з дебетуванням іншого рахунка — пасивного або активного. Дебетувати пасивний рахунок в даному разі неможливо, оскільки відбувається збільшення пасиву балансу. Активні рахунки призначені для обліку розміщення коштів і господарських засобів, включаючи витрати банку. Дебетувати рахунки витрат неможливо, оскільки це зменшує, а не збільшує розмір власного капіталу.

Потребує  законодавчого врегулювання питання щодо джерел формування статутного капіталу. Відповідно до Законів України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери і фондову біржу» він формується за рахунок власних коштів учасників банку, тобто коштів, що знаходяться у їх розпорядженні після сплати податків і процентів за банківський кредит. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу. Однак у Законі України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 32) зазначається, що статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел; прописується й заборона використовувати для його формування бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення. Разом з тим, у Законі не визначено поняття «непідтверджені джерела». Така невизначеність може призвести до використання для формування статутного капіталу банку не призначених для цього коштів учасників.

Знецінення власного і статутного капіталів вплинуло на те, що банки з метою їх захисту  почали вкладати свої ресурси в активи, які зазнають найменшого інфляційного впливу. До таких активів належить, зокрема, вільно конвертована валюта і нерухомість. Оскільки зберігання банківського капіталу у ВКВ законодавством суттєво обмежено, то частина банків спрямовувала його з метою захисту від інфляції на придбання, будівництво або реконструкцію офісних приміщень. Йдеться фактично про намагання банків розмістити значну частку свого капіталу в активи у вигляді основних засобів, передусім будівель і приміщень. Дійшло до того, що банки розміщували у нерухомість не лише власні, а й залучені кошти. Реакцією НБУ на це стало врахування в алгоритмі розрахунку нормативного капіталу перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу. Фактично це означає встановлення НБУ спеціального обмеження, спрямованого на підтримку необхідного розміру високоліквідних активів банку, а також формування ним основних засобів за рахунок відповідних джерел.

В Росії встановлено  норматив, який обмежує максимальну частку негрошової форми статутного капіталу створюваної кредитної організації розміром 20 % статутного капіталу. Крім того, учасники (акціонери) кредитної організації можуть збільшувати статутний капітал як частково, так і повністю матеріальними активами у вигляді банківської будівлі (приміщення), в якому знаходиться (знаходитиметься) кредитна організація, за винятком незавершеного будівництва. За умови наявності дозволу Ради директорів Банку Росії учасники (акціонери) можуть формувати статутний капітал іншими належними їм активами, що не є грошовими коштами або банківськими будівлями (приміщеннями). Максимальний розмір і склад таких активів визначаються Радою директорів Банку Росії.

Як показує  російська практика, формування статутного капіталу у негрошовій формі створює низку проблем. Зокрема, це пов’язано з положенням про те, що частка статутного капіталу акціонерного банку, сформована шляхом капіталізації приросту вартості майна за переоцінки, не враховується у розрахунку основного капіталу. Слід враховувати також обґрунтованість процедури оцінювання майна, зокрема завищення (заниження) вартості майна, яке спрямовується на формування статутного капіталу.

Ці та інші зауваги, досвід українських банків дають змогу  зробити висновок про недоцільність (на даному етапі розвитку банківської системи) формування статутного капіталу у негрошовій формі. Проте, на наш погляд, варто дозволити банкам формувати статутні капітали шляхом оплати акцій (паїв) дорогоцінними металами.

У банківській літературі для характеристики захищеності власного капіталу використовується коефіцієнт його захищеності, розраховуваний за формулою

де ОЗ — основні  засоби;

ВК — власний капітал  банку.

Однак таке однобічне  використання капітальних ресурсів може призвести до погіршання ліквідності та платоспроможності банку. Приклади з банківської практики свідчать, що перед тими банками, які захоплювалися придбанням основних засобів, будівництвом власних офісів тощо, поставали серйозні проблеми. Власний капітал окремих банків дорівнює або значно менший від такого виду активів, як основні фонди (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ РОЗМІРОМ ОСНОВНИХ ФОНДІВ  
І СУМОЮ БАЛАНСОВОГО ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

Як видно з наведених  даних, співвідношення між розміром основних фондів і сумою балансового  власного капіталу банків не зросло як у цілому по банках, так і по групі малих банків. Найсуттєвіше зростання у групи найбільших і великих банків, причому у найбільших банків воно відбулося в основному за рахунок Ощадбанку, Укрексімбанку та банку «Україна» (у 2001 р. його ліквідовано).

Слід ураховувати чинні  законодавчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», щоб зберегти від знецінення статутний капітал банківської системи, банки зобов’язані за підсумками року на основі фінансової звітності коригувати його розмір на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку за методикою НБУ.

Із цієї законодавчої норми не зрозуміло, навіщо і яким чином здійснювати коригування  статутного капіталу на індекс ревальвації гривні. Таке коригування призведе до зменшення статутного капіталу в гривні, а отже, з незалежних від банку обставин ним буде порушено чинне законодавство, що може потягнути за собою застосування до банку заходів впливу з боку регулювальних і наглядових органів. Окрім того, викликає сумнів доцільність зменшення розміру статутного капіталу таким чином, не зрозуміло й те, як практично це здійснити, зокрема, коли акції визначеної номінальної вартості придбані акціонерами банку. І нарешті, в умовах значної девальвації гривні завдання захисту власного капіталу і статутного капіталу від знецінення навряд чи буде вирішене. Це пояснюється тим, що нерозподілений і поточний прибутки входять до складу власного капіталу банку. Коригування за рахунок валових витрат (за відсутності достатнього обсягу валових доходів) не приведе до номінального збільшення власного капіталу, оскільки збитки від здійснення цієї операції зменшують розмір власного капіталу банку.

Логічнішим шляхом захисту  статутних капіталів від знецінення є надання можливості банкам хеджувати свій статутний капітал через зберігання його в іноземній валюті. Зазначимо, що ведення валютної позиції у вигляді залишків за депозитними рахунками у значних обсягах є недоцільним для банку, оскільки ці кошти відволікаються від активних операцій. Крім того, сьогодні банки мають змогу вести довгу відкриту валютну позицію, аби хеджувати статутний капітал у доларах США чи євро. Однак якщо статутний капітал сплачено не в цих валютах, ситуація залишається неврегульованою. За умови ведення банками класичної структурної валютної позиції немає значення, в якій валюті таку позицію вести, головним фактором має бути її стабільність. Якщо банки прагнуть захистити лише абсолютний рівень статутного капіталу в конкретній валюті, вони повинні додержуватися довгої валютної позиції саме в цій валюті.