Укриття населення в захисних спорудах

Укриття населення  в захисних спорудах  
 

Укриття в захисних спорудах – основний і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих факторів. Цей спосіб передбачає застосування системи захисних споруд, які відповідають можливому характеру  обстановки і вимогам захисту  категорій населення.

     Систему захисних споруд становлять сховища  в категорійованих містах і на найважливіших об‘єктах господарювання, протирадіаційні укриття (ПРУ) у некатегорійованих містах і сільській місцевості, а також пристосовані для цієї мети метрополітен, підземні гірничі виробки, природні пустоти, найпростіші укриття у вигляді відкритих і перекритих укриттів у вигляді щілин. Найважливішими напрямками у підвищенні надійності захисту є завчасне розгортання будівництва захисних споруд з метою забезпечення ними всього населення.

     Комплекс  заходів щодо укриття населення  включає будівництво захисних споруд, підтримку їх у готовності в мирний час і організацію використання цих споруд для захисту населення. Крім того, передбачається організація  прискореного будівництва частини  споруд для укриття всього населення  при загрозі нападу супротивника.

     Будівництво і нагромадження фонду захисних споруд, а також пристосування  і використання для укриття населення  різних будинків і споруд, підвальних й інших заглиблених приміщень, метрополітенів, гірничих виробок і  природних пустот є найважливішими інженерно-технічними заходами Цивільної  оборони (ІТЗ ЦО) й створення матеріальної бази для організації захисту  населення в НС мирного і воєнного часу.  

Фонд захисних споруд створюється і підтримується  в стані необхідної готовності в  мирний час.

Для ефективного  використання захисних споруд у воєнний  час плануються і підготовлюються  заходи щодо приведення їх у повну  готовність, щодо організації заповнення споруд людьми та їх життєзабезпеченню. Особливе значення при організації  укриття має швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд людьми.  

Відповідно до вимог “Норм проектування ІТЗ  ЦО” усі захисні споруди повинні  використовуватися в мирний час  для потреб народного господарства й обслуговування населення, що істотно  підвищує ефективність капітальних  вкладень. Вони можуть використовуватися  під приміщення:

культурного і  санітарно-побутового обслуговування населення (навчальні кабінети, гардероби, душові);

виробничі –  у тих випадках, якщо технологічні процеси не супроводжуються виділенням шкідливих для людей парів  і газів і не вимагають природного освітлення;

торгівлі і  суспільного харчування;

об‘єктів спортивного  призначення;

складів різного  призначення;

гаражів для  автомобілів тощо. 

В усіх випадках повинні передбачатися заходи, які  забезпечують своєчасне приведення захисних споруд у готовність до надійного  укриття людей. Потреба в захисних спорудах визначається, виходячи з  необхідності укриття всіх робітників та службовців за місцем їх роботи і  за місцем проживання, усього непрацюючого населення – за місцем проживання, а також забезпечення укриття  населення категорійних міст у місцях можливого скупчення людей при  евакуації і захисті особового  складу формувань ЦО під час ведення  рятувальних робіт.  

Призначення і  класифікація сховищ.  

Сховищами називають  захисні споруди герметичного типу, які забезпечують колективний захист від дії вражаючих факторів сучасної зброї, від впливу високих температур і продуктів горіння при пожежах, від ОР і СДОР, від радіоактивних  речовин і біологічних засобів. Вони повинні забезпечувати надійне  укриття людей щонайменше протягом двох діб. Захист людей від впливу ударної хвилі забезпечується міцними  загороджувальними конструкціями  і установкою противибухових пристроїв у системі вентиляції; захист від отруйних речовин, радіоактивного пилу і біологічних засобів досягається шляхом оснащення системи фільтровентиляції спеціальним устаткуванням (протипиловими фільтрами, фільтрами - поглиначами).  

Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості (сумі місця для сидіння та лежання), за місцем розташування, забезпеченням  фільтровентиляційним обладнанням, термінами  будівництва.  

За ступенем захисту ударної хвилі й у  залежності від коефіцієнтів захисту (Кзах) від γ- і нейтронного випромінювання їх поділяють на 4 класи.  

Сховища 1-го класу  розраховані на надлишковий тиск у фронті ударної хвилі не менше 5 кгс/см2 (500 кПа) і мають Кзах не менше 5000; сховища 2-го класу повинні витримувати надлишковий тиск не менше 3 кгс/см2 (300 кПа) і послаблювати зовнішні γ- і нейтронне випромінювання не менше, ніж в 3000 разів; сховища 3-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 2 кгс/см2 (200 кПа) і Кзах  2000; сховища 4-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 1 кгс/см2 (100 кПа) і мають Кзах = 1000.

За місткістю  сховища можуть будуватися на 150, 300, 600, 900, 1200, 1500, 1800, 2100, 2500, 300 чоловік і  більше.

     Будівництво сховищ меншої місткості допускається у виняткових випадках при малій  кількості працюючих. На підприємствах, в установах і організаціях, які  мають чисельність працюючої  зміни 50 чол. і менше, можуть будуватися сховища, що забезпечують колективний  захист групи людей.

     За  місцем розташування сховища можуть бути вбудовані і окремі. Вбудовані  створюються в підвальних поверхах і заглиблених приміщеннях виробничих та допоміжних промислових підприємств, громадських і житлових будівель. Однак можуть створюватися і сховища, вбудовані в перші поверхи  будівель і споруд. Окремі сховища будуються тільки в тих випадках, коли нема можливості мати вбудовані, наприклад, на об‘єктах, які не ведуть нового будівництва.  

Для забезпечення фільтровентиляційним обладнанням  сховища можуть бути з фільтровентиляційним обладнанням промислового виготовлення або зі спрощеним обладнанням  з підручних матеріалів.  

За часом будівництва  сховища бувають: збудовані завчасно в мирний час і такі, що будуються  швидко при загрозі нападу.  

Вимоги до сховищ.  

Сховища повинні  забезпечувати захист людей від  усіх вражаючих факторів; будуватися на ділянках місцевості, які не затоплюються; мати входи і виходи з таким  же ступенем захисту, що й основні  приміщення, а на випадок обвалу – аварійні виходи; мати вільні підходи, де не повинно бути вибухонебезпечних  матеріалів або матеріалів, які сильно димлять; мати основні приміщення висотою  не менше 2,2 м і рівень підлоги, який лежить вище рівня грунтових вод не менше ніж на 20 см.  

Фільтровентиляційне обладнання сховища повинно очищувати  повітря від усіх шкідливих домішок  і забезпечувати подачу чистого  повітря в межах установлених норм.  

Використання  сховищ у мирний час для потреб народного господарства не повинно  порушувати їх захисних властивостей. Переведення приміщень на режим  укриттів у НС необхідно здійснюватися  в мінімально короткі терміни.  

Сховища повинні  забезпечувати створення необхідних санітарно-гігієнічних умов для  людей. Основними показниками цих  умов є вміст вуглекислого газу, температура і вологість повітря. Повітря має містити не більше 1% вуглекислого газу (гранично допустима  концентрація дорівнює 3%), мати відносну вологість не більше 70% (гранично допустима  – 80%) і температуру повітря не вище 23оС (гранично допустима – + 31оС).  

Будова сховища.  

Приміщення сховищ поділяються на основні та допоміжні. До основних належать відсіки (приміщення для людей і тамбур – шлюзи, до допоміжних – фільтровентиляційні  камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції (ДЕС), захищені входи і виходи).  

Кількість входів у сховище визначається з розрахунку один вхід розміром 80 х 180 см на 200 чоловік; але й для сховищ малої місткості  бажано мати 2 входи. Вони мають розташовуватися  на протилежних сторонах. Захист від  потрапляння у сховище через  вхід радіоактивних і ОР забезпечується обладнанням тамбурів. Двері повинні  мати гумові прокладки і клинові  затвори, які забезпечують щільне притискання полотна дверей до коробки. Аварійний вихід робиться у вигляді підземної галереї розміром у поперечнику 90 х 130 см з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту, що закінчується оголів‘ям (оголів‘я – верхня частина шахти аварійного виходу або системи повітропостачання; для запобігання потрапляння в шахту атмосферних опадів і сторонніх предметів обладнується козирком). Вихід у галерею закривається захисно-герметичними ставнями, які встановлюються із зовнішнього і внутрішнього боків стіни.  

Оголів‘я аварівного виходу повинне бути віддалене від оточуючих будинків на відстань, що становить не менше половини висоти будинку плюс 3 м, виступати над поверхнею землі на 1,2 – 1,5 м; в кожній його стіні повинен бути отвір розміром 0,6 х 0,8 м; обладнаний жалюзійними гратами, які відчиняються всередину.  

Постачання сховищ зовнішнім повітрям повинно забезпечуватися  у двох режимах: у режимі чистої вентиляції та у режимі фільтровентиляції. У  сховищах, розташованих у пожежонебезпечних районах, у зонах катастрофічного затоплення, на радіаційно та хімічно небезпечних об‘єктах, передбачений третій режим – режим регенерації повітря, яке міститься усередині сховища, по замкнутому циклу.  

Кількість зовнішнього  повітря, яке подається в сховище  у режимі чистої вентиляції, встановлюється в залежності від температури  цього повітря в межах 8 – 13 м3/год на людину, в режимі фільтровентиляції – 2м3/год на одну людину і 5 м3/год на одного працюючого в приміщенні пункту управління.  

Переключення  системи вентиляції з одного режиму на інший здійснюється за допомогою  герметичних клапанів і вентиляторів.  

У режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря очищається від пилу, в тому числі і від  радіоактивного, а в режимі фільтровентиляції  — від радіоактивного пилу, ОР і  біологічних засобів.  

Для очищення повітря  від радіоактивного пилу використовуються протипилові фільтри різної конструкції, зокрема масляний сітчастий. Він  являє собою набір металевих  сіток, зібраних у пакет розміром 520х520х80 мм. Сітки просочуються веретенним маслом. При проходженні повітря  через фільтр пил, що міститься в  повітрі, прилипає до масляної плівки на сітці. Продуктивність однієї комірки  масляного фільтра 1000-1300 м 3/год при аеродинамічному опорі від 3 до 8 мм водяного стовпчика.  

Протипилові фільтри  встановлюють у приміщенні (камері) відділеному від основних приміщень  сховища капітальною стіною. Це забезпечує захист людей, які укриваються від  впливу випромінювань радіоактивних  речовин, що накопичуються у фільтрах.  

Очищення повітря  від ОР і бактеріальних засобів  здійснюється у фільтрах-поглиначах типу ФП-100, ФП-200, ФП-300 та ін., встановлюваних у фільтровентиляційній камері. Працює фільтр-поглинач за принципом фільтруючого протигаза. Зовнішнє повітря надходить у фільтр через один з центральних отворів, проходить через картонний фільтр і шар вугілля-каталізатора, де очищається від ОР і бактеріальних засобів, та виходить через бічний отвір. Продуктивність фільтра-поглинача залежить від його розміру.  

Третій режим  вентиляції — регенерація внутрішнього повітря в сховищі по замкнутому циклу — може здійснюватись за допомогою регенеративних патронів типу РП-100 або регенеративних установок  РУ-150/б.  

Відпрацьоване повітря-видаляється зі сховища  через витяжні канали, у яких, крім противибухових пристроїв, встановлюються ще й клапани надлишкового тиску. Для боротьби з надлишком тепла в сховищах (у необхідних випадках) передбачаються додаткові заходи, наприклад, застосування повітроохолоджувальних установок або кондиціонерів, збільшення поверхні загороджувальних конструкцій (стін, перекриттів) з можливим збільшенням площі підлоги на одну людину 0,75 м2, збільшення обсягу повітро-подачі в режимі-фільтровентиляції до 5 м/год на одну людину.  

У тепловому  балансі враховуються тепловиділення від людей, електричного освітлення, пристроїв регенерації повітря  і поглинання тепла загороджувальними  конструкціями.  

Кількість тепла  і вологи при розрахунках слід приймати:

від однієї людини: тепловиділення — 420 кДж/год, волого-виділення—80 г/год;

від регенеративних патронів РП-100: тепловиділення — 63 кДж/год. вологовиділення — 14 г/год (на одну людину).