Причини та аналіз побутових травм. Економічні наслідки побутових травм

      Отже, можна зробити висновок, що стан населення, в першу чергу, залежить не лише від самих людей, а й від навколишнього середовища. Промисловість і засоби виробництва не лише визначають, а й спрямовують діяльність людей в напрямку захисту себе. Якість побутових предметів і їх правильне застосування можуть зберегти здоровя кожного. Тому потрібно дотримуватись правил і не нехтувати ними. 

    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

34. Атрибути  та риси людини. 

    Під впливом змін умов навколишнього  середовища в організмі людини формується інформація про необхідність зміни організації життєвих процесів з метою запобігання ушкодженню та загибелі організму.

    Організм  людини – це сукупність тілесних (соматичних), біофізіологічних та психічних систем.

    Психіка – це властивість нервової системи, завдяки якій:

– здійснюється зв’язок із зовнішнім світом;

– координується  робота всього організму;

– організм діє у відповідь на подразнюючі  сигнали (рефлекси).

    Психіка – це здатність мозку відображати  об’єктивну дійсність у формі  відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.

    Психіка людини проявляється у таких трьох  видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

    Психічні  процеси – це короткочасні процеси  отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).

    Психічні  стани відображають порівняно тривалі  душевні переживання, що впливають  на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

    Психічні  властивості – сталі душевні  якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

    Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які  впливають на людину, не можна розцінювати  ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції  організму людини на неї. Вплив цих небезпек обумовлюється психофізіологічними якостями людини. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує дослід, залежать від безлічі різноманітних факторів та їх комбінацій.

    Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні  психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність  знань і досвіду) або фактори  зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

    Атрибути  людини

    До  атрибутів людини належать: стать, вік, темперамент, здоров’я.

    Стать – сукупність анатомо-фізіологічних  ознак організму, що забезпечує продовження  роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінність статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими ознаками:

    – дівчата переважають хлопців  щодо вербальних здібностей (від лат. verbalis – словесний);

    – хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здібностями;

    – міжпівкульні зв’язки у жінок  більш чисельні, і тому вони краще  синтезують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен жіночої  інтуїції;

    – жінки мають більш високі показники щодо лінгвістичних функцій, пам’яті, аналітичних здібностей, які пов’язують з більшою активністю лівої півкулі мозку;

    – перевага правої півкулі у чоловіків  вирізняє їхні творчі, художні здібності, дає можливість краще орієнтуватись у просторі;

    – “жіноче” має забезпечити незмінність  нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтовано на збереження вже існуючих ознак; саме це пояснює  більшу психічну стійкість жінок;

    – “чоловіче” пов’язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов, що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи;

    – жінки легко пристосовуються  на індивідуальному рівні до зовнішнього  світу;

    – у чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих умовах.

    Вік – поняття, що характеризує період (тривалість) життя людини, а також  стадії її життя. Відлік віку починають  від народження і до фізичної смерті. Можна виділити 4 підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

    Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік.

    Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так  само – інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція – люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старішими вони стають, тим більше “молодшають”, і лише біологічний вік нагадує про справжні роки. Головна особливість психологічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього – і на поведінку людини.

    Людина  сприймає сучасність через вплив  минулого. Зв’язок між майбутнім  і сучасним може змінювати поведінку  людини сьогодні. Так, молоді люди легше  задовольняються тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого орієнтуються на майбутнє: “ще встигнеться”.

    Дуже  важливо, щоб люди сприймали як минуле, так і майбутнє у певній гармонії. Наприклад, якщо людина зосередиться на минулому і безперервно обмірковуватиме, як склалося б її життя, якби вона обрала інший шлях (освіта, професія, сім’я), то це призведе до деформації її поведінки у сьогоденні. Людина-мрійник може повністю зосередитися на своїх планах на майбутнє, що провокує її до зниження відповідальності за сьогодення.

    Вікова  психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії).

    Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:

    – рання зрілість (25–35 років) – включення до всіх сфер людської діяльності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху;

    – середня зрілість (35–45 років) – пошуки відповіді на основні питання: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень, криза середини життя – усвідомлення, що не все реалізоване, цілі не досягнуті;

    – пізня зрілість (45–60 років) – занепокоєність, глибинне оновлення особистості, за умов заспокоєності відбувається концентрація інтересів на собі, з’являється надмірна турбота про себе; за умов активної праці – занепокоєності – спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості в 50–60 років;

    – похилий вік (60–70 років);

    – старість (70–90 років);

    – довгожитель (після 90 років).

    Знання  психологічних особливостей кожного  вікового періоду (нестійкість і  максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес  до спілкування, втомлюваність людей  старшого віку) – необхідна умова для забезпечення ефективної праці й результативної поведінки.

    Темперамент – це риса, яка визначає нашу індивідуальність. Якщо спостерігати за людьми, то можна  побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному  проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші в тих же обставинах нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточуючими людьми, життєрадісні, а інші – навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває й індивідуальний темп перебігу пси-хічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в їх розумовій та практичній діяльності. У деяких видах від типу темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального відбору за цими якостями.

    Отже, в нормальних умовах темперамент  має прояв лише в особливостях індивідуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними і необхідна додаткова мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами – подразниками.

    При організації робочих пар враховують, що найбільш ефективна робота у парах: холерик – сангвінік; сангвінік  – меланхолік; меланхолік – флегматик.

    Від типу темпераменту залежить, як сама людина реалізовує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам’ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо.

    “На базі темпераменту в людини формуються її якості і риси, і багато в чому – життя” (А.П. Чехов).

    Риси  людини

    Як  уже зазначалося, риси людини – це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво  впливають на життєдіяльність людини та її безпеку.

    У загальному розумінні інтелект (розсуд, розуміння) – це розумові здібності людини. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

    Інтелект  дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях.

    При розгляді структури інтелекту виділяють  три блоки: блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення); блок оцінки ситуації та прийняття рішення; блок регуляції поведінки, яка пов’язана з емоціями, мотивами та волею.

    Процес  інтелектуального розвитку людини безперервно  пов’язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.

    До  найважливіших характеристик інтелекту  належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.

    Життєдіяльність людини та будь-яка діяльність зокрема  неможлива без відповідальності її суб’єкта. Відповідальність – це поняття, що відбиває об’єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення пред’явлених взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов’язку і наслідків своєї поведінки.

    Тягар відповідальності нерідко зумовлює постійну тривогу і стурбованість  та навіть невропатичної виразності. Відповідальна поведінка проявляється у вчинках, діях, позиціях, рішеннях, намірах, планах людини. Є люди, які  більшою мірою беруть відповідальність на себе за події, що відбуваються в їх житті. Інші мають схильність приписувати відповідальність за все зовнішнім чин-никам, знаходячи причину в інших людях, своєму оточенні, своїй долі. Люди першого типу вважають себе відповідальними за свою безпеку, здоров’я, а якщо вони хворі, то звинувачують себе і вва-жають, що їх одужування багато в чому залежить від їх дії. Люди другого типу вважають, що здоров’я і хвороби – це резу-льтат випадковий і сподіваються, що одужання буде наслідком дій інших людей.