Отчет по практике в ВАТ „Троттола”

 

Аналіз собівартості продукції з метою пошуку резервів економії усіх витрат на виробництво  і реалізацію продукції являє  собою один з обов’язкових напрямків  фінансово-економічного аналізу діяльності підприємтсв.

Аналіз собівартості виконується на основі таких форм статистичної звітності : “Звіт про  витрати виробництва, робіт, послуг”, “Звіт про фінансові результати”, “Рентабельність окремих видів  продукції”.

Для проведення поглибленого внутрішнього аналізу використовуються планові і нормативні документи, калькуляції окремих видів продукції, матеріали синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку.

На першому етапі  аналізу собівартості продукції  необхідно дати загальну оцінку роботи підприємства щодо зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції за аналізований період. Така найбільше відображається через систему показників, серед яких першочергове значення має показник витрат підприємства на одну гривню виробленої товарної продукції.

Таблиця 3

Динаміка витрат на 1 грн., товарної продукції за 2010 – 2011 роки (тис. грн.).

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+,-)
Вартість виробленої продукції	24637,19	21136,65	-3500,54
Повна собіварстість виробленої продукції	16761,41	18327,43	1566,02
Витрати на 1 грн., виробленої продукції, коп.	68,03	86,71	18,68

 

Дані, що наведені у таблиці 3 свідчать про те, що Товариство у 2010 році мало значно нижчий показник витрат на 1 грн., виготовленої продукції – 68,03 коп., ніж у 2011 – 86,71 , витрати на 1 грн., збільшилися на 18,68 коп. Ця обставина орієнтує керівництво підприємства на розв’язання аналітичних задач, які пов’язані з розкриттям причин становища, що склалося, з пошуком резервів зменшення витрат на виробництво і оптимізацію асортименту продукції . Витрати підприємства від збільшення у 2011 році витрат на 1 грн., виробленої продукції проти 2010 року становили:

(86,71-68,03) * 24637,19 : 100 = 4602,23 тис.грн

і відповідно на цю суму скоротився дохід підприємтсва.

Для вивчення змін у структурі витрат на виробництво потрібно провести аналіз собівартості за елементами витрат.

Таблиця 4

Аналіз витрат на виробництво товарної продукції за 2010, 2011 рр.(тис.грн.)

 

Показники	2010 рік	2011 рік	В % до 2010 року	Відхилення  від 2010 року
				абсолютне	В % до рядка	В % до повної собівартості
1	2	3	4	5	6	7
1. Матеріальні витрати  (за вирахуванням вартості відходів , що повертаються)	14111,74	13799,79	97,79	-311,95	2,21	1,70
2. Амортизація основних  засобів і нематеріальних активів	285,2	255,3	89,52	-29,9	10,48	0,16
3. Витрати на оплату  праці	1608,47	2980,77	185,32	1372,3	85,32	7,49
4. Відрахування на  соціальні заходи	621,04	1160,43	186,85	539,39	86,85	2,94
5. Інші витрати	134,96	131,14	97,17	-3,82	2,83	0,02
6. Всього витрат (собівартість продукції)	16761,41	18327,43	109,34	1566,02	9,34
7. Товарна продукція  в оптових цінах	24637,19	21136,65	85,79	-3500,54	14,21
8. Витрати на 1 грн., товарної  продукції	68,03	86,71	127,45	18,68	27,45

 

Аналіз витрат на виробництво з таблиці 4 свідчить про те, що витрати на виробництво у 2011 році в порівнанні з 2010 роком збільшились на 1566,02 тис.грн., або на 9,34%. Не всі види витрат в однаковій мірі вплинули на абсолютне відхилення від минулого року .

При зменшенні випуску товарної продукції в оптових цінах на 14,21%, і збільшенні витрат на 9,34% зумовило збільшення витрат на 1 грн. товарної продукції на 18,68 коп., або на 27,45% . Збільшення собівартості в більшій мірі залежить від збільшення витрат на оплату праці , які порівняно з 2010 роком зросли на 185,32%, що призвело до збільшення собівартості на 109,3% або на 1566,02 тис.грн.

Підвищення витрат на оплату праці призвело відповідно і  до збільшення витрат на соціальні  заходи. Так ця стаття витрат у 2011 році збільшилась в порівнянні з 2010 роком на 186,85%.

Не суттєво знизились інші витрати – на 2,83% або на 3,82 тис. грн, але їх зниження не вплинуло на ріст витрат на виробництво продукції.

Отже, собівартість продукції порівняно з 2010 роком збільшилась на 9,43% або 1566,02 тис.грн., що призвело до збільшення витрат на 1 грн., на 27,45% або 18,68 коп.

Керівництво Товариства за 2011 рік збільшило виплати на заробітню плату, виплати на соціальні заходи, одночасно зменшуючи витрати по інших статтях витрат не змогло стримати росту собівартості продукції. Проблема в тому що в швейній промисловості найбільшу частину роботи виконують люди, тому у собівартості виробництва заробітня плата складає близько 85%.

 

 

5. Матеріальне стимулювання праці на підприємстві.

 

Ефективність праці певною мірою  визначається системою оплати праці. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Залежність заробітку від виконаного обсягу роботи створює умови для  підвищення продуктивності праці, матеріально зацікавлює працівників у результатах як індивідуальної, так і загальної праці.

Визначаючи розмір оплати праці  як ціни робочої сили, необхідно  враховувати єдину міру праці, критерієм  якої є реальна вартість життя  працівника та його сім`ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

Як елемент ціни виробництва  оплата праці має визначатися  часткою у створеній підприємством  вартості. При формуванні цієї частки важливо не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв`язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективним використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

Заробітна плата є найбільш дійовим  інструментом активізації людського фактору. Ефективність використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників значною мірою залежить від наукової обґрунтованості застосованих на підприємстві форм і методів оплати праці, відповідності заробітку працівників, їх кваліфікації, змісту виконуваної роботи, в умовах, в яких вона здійснюється.

Перехід від екстенсивних методів  господарювання до інтенсивних означає  підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягів виробництва  із залученням додаткових ресурсів. Матеріальне стимулювання в цих умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов`язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.

 

В основі організації заробітної плати  лежить тарифна система, що являє  собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється її диференціація та регулювання. Основними елементами тарифної системи є:

1) тарифні ставки;

2) тарифні сітки;

3) тарифно-кваліфікаційні довідники.

 

Тарифна ставка визначає абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників за одиницю робочого часу, який виражається у вартісній формі.

 

Погодинна оплата праці на підприємстві має погодинно-преміальну форму, яка  дає змогу винагороджувати працівників  з допомогою премій та доплат за досягнення певних кількісних або якісних показників. Так форма оплати праці застосовується для працівників адмінуправління.

 

Відрядна оплата праці залежно  від застосування видів відрядних  розцінок на підприємстві спочатку була колективною, а з 2004 року індивідуальною. Відмінність полягає в тому, що при колективній формі оплати праці застосовувалися колективні розцінки, які розраховувалися здебільшого на весь обсяг робіт або на весь колектив працівників (бригаду), які беруть участь у виготовленні продукції, а при індивідуальній формі оплати праці застосовуються індивідуальні відрядні розцінки на окремого працівника певного розряду.

 

В таблиці 5 наведено систему преміювань виробничого персоналу яка діяла на підприємстві з 2000 року до липня 2004 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 5

Преміювання для працівників швейних цехів та обслуговуючого персоналу.

 

Процент виконання планових нормо/годин	1	2	3	4	5	6	7	8
	мод.	мод.	мод.	мод.	мод.	мод.	мод.	мод.
86								19
87								20
88							17	21
89							18	22
90						15	19	23
91						16	20	24
92					13	17	21	25
93					14	18	22	26
94				11	15	19	23	27
95				12	16	20	24	28
96			9	13	17	21	25	29
97			10	14	18	22	26	30
98		7	11	15	і т.д.	і т.д.	і т.д.	і т.д.
99		8	12	16
100	5	9	13	17
101	6	10	14	і т.д.
102	7	11	15
103	8	12	і т.д.
104	9	13
105	10	і т.д.
	і т.д.

 

Преміювання бригад проводилось за таких умов:

а) виконання бригадою норм виробітку в розмірах згідно таблиці 5.

б) повернення швейного браку не більше 5%.

Преміювання обслуговуючого персоналу (майстрів, технологів, механікв) проводиться  при відсутності порушень покладених на них функціональних обовязків.

Преміювання майстрів проводилось  за таких умов:

а) виконання бригадою завдань в  нормо-годинах з розрахунку 28 середньоспискових  чоловік, згідно таблиці 5 (за винятком поважних причин підтверджених документально);

б) повернення швейного браку не більше 5%

Процент премії механіків відповідає проценту премій бригад. Процент премії технологів відповідає середньому проценту премії двох бригад за умов повернення швейного браку не більше 5% в кожній бригаді.

Майстер і бригада несе відповідальність за невиконання виробничих показників. У цих випадках оплата проводиться за виконану роботу, премії та інші заохочувальні виплати не нараховуються.

Така система нарахування  премій була досить ефективною. Але  зважаючи на специфіку праці і менталітет україського народу керівництво вирішило перейти на іншу систуму преміювання – індивідуальних норм виробітку.

Таблиця 6

Преміювання робочих  – відрядників за виконання індивідуальних норм виробітку

 

№ п/п	Основні показники доплати	Розмір доплати	Додаткові умови
1.	За виконання норм виробітку  на 100%	10%	Відсутність зауважень
2.	За кожний процент перевиконання  завдання розмір доплати збільшується	0,5 %	Відсутність зауважень

 

В таблиці 6 наведено систему нарахування премій всіх робочих – відрядників за виконання вже індивідуальних норм воробітку. Така система стала себе оправдовувати. При такій системі кожна швачка працює на збільшення своєї зарплати, і кожна з них шиє стільки на скільки більшу заробітню плату вона хоче отримати. Це стало надзвичайно ефективним чинником росту виробітку.

 

 

6. Аналіз фінансових результатів виробничої діяльності.

 

Процес виробництва на будь-якому  пiдприємствi здійснюється за належної взаємодiї трьох визначальних його чинникiв: персоналу, засобiв працi та предметiв працi. Використовуючи наявнi засоби виробництва, персонал пiдприємства продукує суспiльно корисну продукцiю або надає виробничi та побутовi послуги. Це означає, що з одного боку мають мiсце затрати живої та уречевленої працi, а з iншого - такi фінансово-економічні результати виробництва. Останнi залежать вiд масштабiв застосованих засобiв виробництва, кадрового потенцiалу та рiвня його використання. Фінансово-економічні результати використання засобів виробництва і робочої сили визначаються ефективністю виробництва. Кiнцевим результатом процесу виробництва за певний перiод часу є чиста продукцiя, тобто новостворена вартiсть, а фінансовим результатом комерцiйної дiяльностi - прибуток.