Провадження за зверненнями громадян

Вступ

Розділ 1. Нормативно-правові засади права  звернення громадян

1.1. Право громадян на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій

1.2. Порядок звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємст, установ та організацій

Розділ 2. Провадження за зверненнями громадян

2.1. Теоретичний аналіз поняття провадження за зверненнми громадян

2.2. Загльні підстави та порядок провадження за зверненнями громадян

Розділ 3. Особливості провадження за окремими видами звернень (пропозиціями, заявами, скаргами)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного Закону України. Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції України.

По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

По-друге, вона зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у встановлений законом строк розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

У  процесі  становлення  України  як  демократичної,  соціальної,  правової держави  визначальним  інструментом  організаційного  впливу  на  суспільні відносини  постає  державне  управління.  Вдосконалення  управління  в демократичних країнах має на меті створення рівних можливостей громадян щодо розв’язання питань державного та місцевого  значення. Особливу роль відіграє інститут провадження за заявами і пропозиціями громадян до органів державної  виконавчої  влади,  наближеного  до  потреб  і  запитів  людей  і побудованого на наукових принципах.

Підвищення  ефективності  функціонування  означеного  інституту становить  не  тільки  практичний,  а  й  теоретичний  інтерес,  оскільки  йдеться про  вдосконалення  механізму  реалізації  конституційних  прав  і  свобод громадян.

У  спеціальній  літературі  питання  безпосереднього  управління державними  справами  висвітлено  доволі  широко,  водночас  питання звернення  громадян (за  заявами,  пропозиціями)  до  органів  державної виконавчої  влади  залишається  недостатньо  дослідженим. Щоправда,  певні аспекти  означеної  проблематики  досліджували  у  своїх  працях  науковці різних  часів,  серед  них:  В.Б.  Авер’янов,   C.C.   Алексєєв,  О.М.  Бандурка, Ю.П. Битяк,   М.О.   Баймуратов, О.В. Батанов,  І.Л. Бородін,  А.І.  Берлач,  І.П. Голосніченко, Є.В. Додін,   Р.О. Калюжний,  М.В. Коваль, В.К. Колпаков,  В.М.  Кампо,  О.В.  Негодченко,  М.П.  Орзіх,  В.І.  Олефір, Ф.В. Опришко, П.М. Рабінович, В.М. Селеванов, О.Ф. Скакун, В.В. Цветков, В.М. Шаповал, В.К.  Шкарупа,  В.Ф. Погорілко,  М.О.  Пухтинський,  Ю.М.  Тодика, О.Ф. Фрицький, В.Л.Федоренко  та  інші  автори. Усе ж дослідження питання не можна вважати завершеним.

Метою роботи є дослідження механізму провадження за зверненнями громадян, визначення змісту й особливостей провадження і  реагування  посадових  осіб  на  заяви  та  пропозиції  громадян.

Об’єкт дослідження – правові відносини, які виникають при зверненні громадян до органів виконавчої влади.

Предметом дослідження є провадження за зверненнями громадян.

Для досягнення визначеної мети підлягали необхідно проаналізувати  наявні  наукові  розробки  і  стан  чинного  законодавства  у  контексті досліджуваної тематики.

Структура роботи зумовлена поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформулювало мету та завдання роботи, визначено предмет та об’єкт дослідження.

У першому розділі розглянуто нормативно-правове регулювання права громадян на звернення.

Другий розділ присвячено дослідженню особливостей провадження за зверненнями громадян.

У третьому розділі охарактеризовано особливості провадження за окремими видами звернень.

Розділ 1. Нормативно-правові засади права  звернення громадян

1.1. Право громадян на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій

Безпосередньо шляхи здійснення прав громадян на звернення визначаються в Законі України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.[1], в Указі Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 7 лютого 2008 року №109/2008[2], а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» від 14 квітня 1997 р.[3]

За статистичними даними громадяни прагнуть вирішувати свої різноманітні проблеми, в тому числі і захищати свої порушені права, насамперед на місцях. До вищих інстанцій вони змушені звертатися, очевидно, в тих випадках, коли неможливо вирішити питання на рівні місцевих органів влади.

Водночас, як свідчить аналіз, переважна більшість питань, які містяться у зверненнях громадян, є компетенцією саме місцевих органів державного управління. Відсутність достатньої уваги та належного реагування щодо порушених питань, недовіра людей до службових осіб на місцях породжує велику кількість звернень у державні органи, особливо правоохоронні.[4]

Аналіз звернень громадян України, що надійшли до органів державної влади, а також до органів місцевого самоврядування за минулий рік дають можливість зробити деякі висновки про реальний стан здійснення конституційних прав громадян на звернення та про стан розв’язання питань, порушених у цих зверненнях.

Зростання кількості звернень громадян до різних державних інституцій, звичайно, може свідчити про піднесення їх політичної активності за рік до президентських виборів, як це пояснюють, наприклад, в Адміністрації Президента України. Однак аналіз порушених питань і конкретні адресати, до яких зверталися громадяни, показує, що це зумовлено насамперед загальним соціально-економічним кризовим станом країни, численними порушеннями соціально-економічних, громадянських, особистих і політичних прав громадян України. Звернення підтверджують статистичні і соціологічні дані про незадовільний життєвий рівень значної частини громадян країни, порушення їх конституційних прав на працю, на своєчасне отримання заробітної плати, соціальних і пенсійних виплат, охорону здоров’я, освіту, справедливий і своєчасний захист прав громадян судами та правоохоронними органами.[5]

У переважній більшості наданих аналітично-інформаційних матеріалах є відомості про позитивне вирішення порушених громадянами питань, про причини повторних звернень (а це майже кожне четверте звернення), зазначається, в чому полягає суть необґрунтованості звернень, присутні також пропозиції щодо поліпшення роботи зі зверненнями громадян. Все це є яскравим свідченням того, що в державі поступово налагоджується чітка система обробки та аналізу звернень громадян. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування все більше зацікавлені надавати ґрунтовну інформацію з цих проблем.

Значна кількість звернень громадян свідчить про негаразди щодо стану дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх службовими особами, про неуважне їх ставлення до звернень громадян та вирішення порушених питань по суті. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» керівники та інші службові особи органів державної влади, установ і організацій «зобов’язані проводити особистий прийом громадян».[6] Саме тому в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» вимагається «забезпечити створення необхідних умов для реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення або особистий прийом та обов’язкове одержання обґрунтованої відповіді на нього».[7]

Враховуючи, що останнім часом зросла кількість звернень громадян до Президента України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, передусім скарг на відсутність належного реагування на них з боку службових осіб, значна частина цих звернень своєчасно не розглядається або взагалі залишається без розгляду, окремі службові особи формально і бездушно ставляться до вирішення життєво важливих питань громадян, у т.ч. і найменш соціально захищених, що викликає їх справедливе обурення, недовіру до органів влади, компрометує їх. З метою наведення порядку в цій справі та відповідно до статті 102 Конституції України було перед органами державної влади та місцевого самоврядування стоїть ряд завдань, зокрема:

· кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв’язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, реального поновлення порушених конституційних прав та запобігання в подальшому таких порушень, повною мірою реалізовуючи при цьому визначені законодавством повноваження; надання у встановлені законом строки письмових відповідей авторам звернень за наслідками їх розгляду;

· ретельну перевірку усіх звернень громадян, у яких йдеться про недоліки у роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскаржуються рішення службових осіб цих органів, невідкладне вживання заходів для припинення неправомірних дій та скасування незаконних рішень;

· особливо уважне ставлення до розв’язання проблем, з якими звертаються ветерани війни та праці, інваліди та інші непрацездатні особи, а також особи, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, багатодітні сім'ї, одинокі матері та інші громадяни, які потребують соціального захисту та підтримки;

· систематичний аналіз та узагальнення звернень для виявлення причин, що їх породжують, а також найбільш гострих суспільно значущих проблем, які потребують негайного розв’язання, своєчасна розробка пропозицій щодо поліпшення законодавчого регулювання у відповідних сферах, з урахуванням потреб щодо фінансування необхідних загальнодержавних, регіональних та місцевих заходів під час формування бюджетів різних рівнів;

· здійснення безперешкодного і регулярного, не рідше одного разу на місяць, особистого прийому громадян службовими особами, в тому числі у поза робочий час за місцем роботи та проживання громадян, неухильне дотримання затверджених графіків їх особистого прийому, виділення спеціальних приміщень для прийому громадян та їх належне обладнання;

· розгляд не рідше, ніж двічі на рік стану роботи зі зверненнями громадян на колегіях, засіданнях президій із запрошенням представників судів, органів прокуратури, інших державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації;

· щорічну підготовку та опублікування аналітичних доповідей відповідних органів про стан роботи зі зверненнями громадян, систематичне оприлюднення через засоби масової інформації відомостей про роботу зі зверненнями та вирішення порушених у них питань;

· розробку та реалізацію додаткових заходів, спрямованих на підвищення рівня правової освіти населення, роз'яснення конституційних прав і свобод людини і громадянина та засобів їх захисту, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також розширення мережі юридичних консультацій на громадських засадах для надання безоплатної правової допомоги, насамперед сільським жителям та громадянам, які потребують соціального захисту та підтримки.[8]

Слід зауважити, що рівень роботи службових осіб із зверненнями громадян має розглядатися як важливий критерій оцінки їх професійного рівня, відповідності займаній посаді, а також можливості просування таких осіб по службі. Кожний факт невирішення порушених у зверненні громадянина обґрунтованих питань, які належать до компетенції відповідного органу чи службової особи, що призвело до повторного звернення чи звернення до органу вищого рівня, має глибоко аналізуватись і, в разі виявлення ознак тяганини, формалізму та бюрократизму, слід невідворотно притягувати відповідних осіб до встановленої законом відповідальності.

Саме тому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності несуть персональну відповідальність за стан розгляду звернень громадян та організацію їх особистого прийому, обов'язкове і своєчасне повідомлення заявників про результати перевірки їх заяв і скарг. Крім того, вони зобов’язані систематично роз'яснювати конституційні права і обов'язки громадян, законодавства щодо розгляду пропозицій, заяв і скарг, повноважень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у розв'язанні питань, що порушують громадяни у зверненнях, порядку оскарження прийнятих по них рішень.

1.2. Порядок звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії службових осіб, державних і громадських органів регулює в першу чергу Закон України «Про звернення громадян».[9] Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, службових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.