Отчет по практике в суде

Зміст

Вступ

1.Місцеві суди в судовій системі України

1.1 Об’єктивна реальність у судочинстві України

1.2 Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів

1.3 Розподіл форм праці

1.4 Нормування праці в суді

1.5 Раціональна організація використання робочого часу і досягнень сучасної техніки

1.6 Покращення умов праці і підвищення культури організації праці

2. Обов᾽язки секретаря судового засідання

3. Концепція  вдосконалення судівництва

Висновки

Список використаної літератури

Додатки 

     ВСТУП

Вирушаючи на базу практики, я мав набуті теоретичні знання про роботу міськрайонних судів першої інстанції. Я визначив питання, які слід вирішити під час проходження практики. Застосувати на практиці теоретичні знання пов'язані з діловодством та набути навичок із судового діловодства та номенклатури, навчитися заповнювати типові процесуальні документи, ознайомитися з діяльністю суду та його відділів. Виявляти інтерес та бути присутнім при здійсненні процесуальних дій та виконанні судовими службовцями своїх обов'язків, проявляти активність та надавати компетентну допомогу. Не порушувати норм внутрішнього розпорядку, та сповіщати про такі порушення. Бути присутнім на судових засіданнях із розгляду цивільних та кримінальних, справ. Дізнатися порядок формування справи та підшивки документів що надходять до суду у відповідну канцелярію. Ознайомитися із діяльністю архіву, процес передачі справи до архіву, терміни та умови її зберігання, надання копії документів та знищення справ. Зібрати всю необхідну інформацію та матеріали для підготовки та написання звіту про проходження практики. Дотримуватися правил пожежної безпеки та трудової дисципліни. Ознайомитися із законодавством яке регулює діяльність районних судів першої інстанції, та внутрішнім розпорядком. Узгоджувати свої дії із керівником бази практики, та у випадку запитань звертатися до нього. Для виконання зазначених завдань необхідно провести грунтовний аналіз діючого законодавства України у сфері організації та функціонування правосуддя, розглянути внутрішні правові акти бази практики, ділові та процесуальні папери, ознайомитись з порядком її створення, структурою, організацією управління та діяльністю. Конституція закріплює, що в Україні функціонує розподіл державної влади на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу та судову, який покликаний максимально забезпечувати стабільність і розвиток держави, нормальну діяльність її апарату. 
 
 
 
 
 

1. Місцеві суди в  судовій системі  України

Місцевий суд  є основною ланкою в системі судів  загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього  рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні  справи, за винятком тих, які віднесено  законодавством до компетенції інших  судів. 
Засади організації та діяльності місцевих судів закріплено в Конституції, Законах України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів” і деяких інших нормативних актах. 
Суд цього рівня утворюють у районі, місті та районах міста. В назві місцевого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться. До місцевих загальних судів належать і військові суди гарнізонів. 
Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, які утворюють у округах відповідно до Указу Президента України. 
До складу місцевого суду входять: судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. В місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду. 
За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. 
Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду визначено Конституцією України (статті 126 і 128) та Законом України “Про статус суддів” (ст. 9). 
Голову місцевого суду та його заступника призначає на посаду строком на п'ять років із числа суддів і звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендації відповідної ради суддів). 
Обов'язки голови місцевого суду досить широкі. Він, зокрема, здійснює організаційне керівництво діяльністю суду; визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду; на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстроково або припинення повноважень судді видає відповідний наказ; приймає на роботу й звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення; здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів; організовує ведення судової статистики; проводить роботу щодо підвищення кваліфікації працівників апарату суду; представляє суд у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями; здійснює інші передбачені законом повноваження. 
Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази й розпорядження. 
Як суддя голова суду здійснює правосуддя у судових справах. 
Належна організація роботи місцевого суду має велике значення для забезпечення виконання покладених на нього функцій. Завдання організувати роботу суду покладено на голову суду. 
Голова суду розподіляє обов'язки між суддями. Для забезпечення ефективної роботи місцевих судів щодо здійснення правосуддя діє апарат суду, структуру й штатну чисельність яких затверджує Міністерство юстиції в установленому порядку за поданням голови суду. 
Голова суду добирає, приймає на роботу й звільняє з посади працівників, яких не обирають: консультантів, секретарів суду та судового засідання, завідувача канцелярії, діловода, архіваріуса тощо. Він здійснює загальне керівництво роботою канцелярії суду, своєчасно вживає заходів щодо усунення недоліків і упущень у її роботі. 
Завідувач канцелярії організовує роботу канцелярії, керує роботою секретарів, діловода, архіваріуса. На завідувача канцелярії покладають: розподіл роботи між працівниками канцелярії суду й контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції, що надійшла до суду; контроль за веденням документів первинного обліку, нарядів, обліку й реєстрації звернень громадян і юридичних осіб; організацію обліку й зберігання судових справ, речових доказів; контроль за своєчасним відправленням справ зі скаргами, поданнями, протестами до вищої ланки суду; забезпечення збереження та правильного заповнення трудових книжок працівників суду, особових справ і карток обліку тощо. 
На секретарів суду покладають ведення діловодства з судових справ, зокрема: реєстрацію, облік і зберігання справ (кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших); ведення картотек, журналів, нарядів; оформлення документів щодо повернення вироків до виконання, рішень, ухвал, постанов суду і контроль за одержанням повідомлень про виконання; підготовку й передачу до архіву закінчених провадженням справ, картотек, журналів, нарядів та ін. 
Крім того, секретар судового засідання виконує необхідну роботу під час прийому суддею громадян; викликає учасників процесу й свідків; перевіряє явку осіб, викликаних у судове засідання, й зазначає час перебування їх у суді; веде протоколи судових засідань, оформляє справи після їх розгляду; веде журнал судових засідань; виписує виконавчі листи у справах, щодо яких судом допущено негайне виконання рішень, тощо. 
Консультант суду веде облік законодавства й узагальнення судової практики; інформує працівників суду про чинне законодавство та судову практику судів вищої інстанції; обліковує окремі ухвали й контролює їхнє виконання. 
На архіваріуса суду покладають: ведення архіву; видачу копій судових документів у справах, що є в архіві; облік і зберігання архівних справ та ін. 

     Визначення  питань організації роботи суду вимагає  насамперед з’ясування первинного понятійного  апарату. Що являє собою судова влада  як окрема гілка влади у правовій демократичній державі? Досягненню яких завдань вона має сприяти? Актуальним також є окреслення основних напрямків правового регулювання наукової організації праці в органах судової влади.

     Судова  влада – це система утворених  відповідно до закону органів, які наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом процесуальної форми, яка  містить гарантії законності й справедливості рішень, що приймаються.

     Основним  завданням судової влади у  правовій державі є захист гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини (1950 р.) та іншими міжнародними договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також  прав юридичних осіб і держави  на засадах верховенства права. Це витікає із положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124). 

1. Об’єктивна реальність у судочинстві  України

     Основні засади організації та діяльності судової  влади регламентовано Конституцією України (Розділ VІІІ) та Законом “Про судоустрій України” (далі – Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 КУ судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18 Закону “Про судоустрій України” чітко визначена структура судів загальної юрисдикції України, яку складають:

     (1) місцеві суди;

     (2) апеляційні суди, Апеляційний суд  України;

     (3) вищі спеціалізовані суди;

     (4) Верховний Суд України.

     Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також  військові суди гарнізонів; місцевими  господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими  адміністративними судами є окружні  суди, що утворюються в округах  відповідно до указу Президента України.

     Апеляційними  загальними судами згідно із Законом  є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний  суд Автономної Республіки Крим, військові  апеляційні суди регіонів та апеляційний  суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів  області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України (ст. 25). Створення Апеляційного Суду України передбачено Законом і відповідним Указом Президента України, однак до сьогодні цей суд не створено. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом (ст. 38). Очолює судову систему Верховний Суд України.

     Згідно  зі статтею 125 Конституції України  система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. У цій статті визначено інші засадові положення організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність, внутрішньо системна і територіальна розгалуженість, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми спеціалізованих судів.

     Конституцією  України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про недопущення  делегування функцій судів, а  також привласнення цих функцій  іншими органами чи посадовими особами (частина 1 ст. 124 КУ) та про недопущення  створення надзвичайних чи особливих  судів (частина 5 ст. 125 КУ).

     Об’єктивна  реальність у судочинстві України  є такою. Навантаження на судову влади  за минуле десятиліття збільшилося  і ця тенденція у найближчі  роки не зміниться. Велика кількість  і складність справ, що надходять  до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх розгляду і  на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих  судами, згідно даних судової статистики, постійно зростає, що свідчить про зростання ролі суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об’єктивний розгляд справ тільки за рахунок збільшення кількості суддів у судах всіх рівнів.

     Реформування  судової влади, введення у штатний  розпис судів посад помічників суддів та утворення нових спеціалізованих  судів (зокрема, адміністративних) істотно  ситуації не змінюють, оскільки лише суддя  є незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає завдання створення умов для плідної, творчої  роботи існуючого суддівського корпусу  України (за короткий проміжок часу неможливо  підготувати велику кількість суддів необхідної кваліфікації).

     У Концепції вдосконалення судівництва  для утвердження справедливого  суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. проаналізовано головні причини повільного просування судової реформи, серед них суто організаційні, а саме: перевантаженість судів та недостатня прозорість їх діяльності, недостатнє фінансування судової влади, неефективність виконання  судових рішень. Завданням подальшого розвитку правосуддя в Україні визначено  реальне утвердження верховенства права у суспільстві та забезпечення кожному права на справедливий судовий  розгляд у незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права  полягає у тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і  спрямованість діяльності держави. Подальший розвиток правосуддя в  Україні має бути спрямований  на утвердження верховенства права  через забезпечення: доступності  правосуддя; справедливої судової процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму  суддів; юридичної визначеності, однаковості  судової практики і відкритості  судових рішень; ефективності судового захисту.

     Процес  вирішення юридично значущих справ  суддею пов'язаний із здійсненням процесуальних  та не процесуальних (підготовчих, організаційних) дій як судді, так працівників апарату суду (помічників суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників, консультантів суду тощо). Слід розподілити обов’язки суддів і працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені не процесуальні функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді при виконанні ним функцій із підготовки і виконанню процесуальних дій. Такий підхід втілено у чинному законодавств і закладено у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 г. Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів. У принципі ІІІ запропоновано поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, передаючи ці завдання іншим особам або органам.