Основи конституційного право Канади

У Канаді федеральний уряд та всі провінції свою діяльність будують на затвердженій системі оцінки результативності. Провінція Онтаріо є лідируючою в цій сфері. Починаючи з 2001 року муніципалітети Онтаріо були залучені до реалізації нової програми оцінки результатів діяльності - першої повномасштабної програми такого виду в Північній Америці. Від муніципалітетів вимагалось надання Міністерству муніципальних справ інформації, щодо результатів діяльності відповідно до нових критеріїв її оцінки, а також звітувати перед платниками податків. Ця програма з оцінки результативності вміщує 35 оціночних критеріїв в дев'яти сферах діяльності муніципалітету з надання послуг. Зазначена програма враховує ефективність та продуктивність муніципальних послуг. Вона відображає: більшість затрат по муніципалітетах[11].

Крім законодавчого  регулювання, безпосереднє управління муніципальною діяльністю в кожній провінції здійснює відповідний  департамент, зазвичай департамент муніципальних справ.

Організація місцевого  самоврядування в Канаді настільки різноманітна і не піддається детальній систематизації, що навіть в межах одного регіону, що утворюється завдяки відносно однаковим природним, економічним і історичним умовам, частенько неможливо уловити загальну закономірність.

У провінції Альберта відсутній єдиний закон, що регламентує діяльність органів місцевого самоврядування. Найбільш важливі повноваження муніципальних органів відповідно до провінційного законодавства зводяться до управління поліцією, пожежною безпекою, публічним транспортом, очищенням сміття і стічних вод, водопостачанням, підтримкою доріг, парковою і розважальними службами. У Канаді значного поширення набули спеціальні округи. На відміну від розглянутих вище органів місцевого самоврядування, що мають загальну (універсальною) компетенцію, спеціальні округи здійснюють керівництво в конкретних вузьких напрямах: шкільні округи, спеціальні округи по управлінню поліцією, охороною здоров'я, водопостачанням і так далі. Крім того, спеціальні округи не мають самостійних джерел фінансування, і засоби на виконання своїх повноважень отримують у вигляді субсидій від провінційних і муніципальних органів загальної компетенції і, таким чином, потрапляють під суворий адміністративний контроль останніх.

Іноді джерелом фінансування виступають добровільні пожертвування громадян і організацій або ж збори, що стягуються в обслуговуваній зоні. Це дозволяє дещо зменшити тягар контролю, проте не може служити постійним джерелом засобів зважаючи на нерегулярність пожертвувань і непопулярності зборів як таких. Найбільш важливим і поширеним видом спеціальних округів є шкільні округи, які існують в тій або іншій формі в усіх провінціях.

В той же час створення  спеціальних округів несе в собі і певні недоліки. Зокрема, їх створення  ускладнює систему управління місцевими справами, робить її громіздкішою і менш скоординированной, утрудняє проведення на місцях єдиної, узгодженої політики[13].

Як правило, вибори проводяться  на непартійній основі, тобто не допускаються які-небудь партійні платформи  або заклики. Члени муніципальних рад обираються завдяки своїм особистим якостям і популярності, як "незалежні", строком на один рік. У деяких провінціях в незначному числі муніципалітетів встановлений дворічний термін повноважень. Такий незначний термін повноважень у виборчій практиці інших держав не дуже часто зустрічається і має як свої плюси, так і мінуси. До достоїнств слід віднести те, що якщо виборці помилилися у своєму виборі, то рік досить скоро закінчується, а якщо не помилилися, то вподобаного радника завжди можна переобрати на черговий термін. До недоліків слід віднести те, що обранець-новачок не устигає як слід вникнути в проблеми свого округу, а йому необхідно вже готуватися до нових виборів.

Члени міських рад  найчастіше обираються від певних міських  округів. При цьому певний адміністративний район міста виступає одномандатним виборчим округом, хоча досить поширеними є і загальні вибори усіма виборцями цього міста. Вибори рад графства, сільського муніципалітету або сільського округу, за винятком провінцій Онтаріо і Квебек, будуються в основному по однотипній моделі. Провідне місце серед сільських органів займає рада графства, він обирається шляхом прямих виборів; іноді вибори проводяться по багатомандатних округах, коли графство представляє єдиний виборчий округ; іноді - по одномандатних виборчих округах, коли в раду графства обирається по одному членові від конкретного приходу або округу. У провінціях Онтаріо і Квебек прямі вибори членів ради не проводяться. Він формується з виборних представників дрібніших муніципальних органів, що здійснюють свою діяльність на території графства.

Для формування своїх  бюджетів за місцевими органами влади  закріплені власні джерела фінансових надходжень : місцеві податки, неподаткові  платежі за різного роду послуги (ліцензії, патенти і так далі), субсидії федерального і провінційних урядів. Основний вид місцевих податків - податок на нерухоме майно, земельні ділянки, що знаходяться в особистій власності, житлові будинки, будівлі і споруди, а також використовуване для отримання доходу устаткування. По тій меті, на яку він використовується, цей податок називається шкільним податком.

Основною формою роботи органів місцевого самоврядування є сесії. Періодичність їх скликання  зростає в низових одиницях. У  вищестоящих одиницях сесії скликаються рідше. У разі потреби можуть скликатися позачергові або надзвичайні сесії на вимогу уповноваженого на те посадовця, певного числа членів показного органу або за ініціативою виконавчого органу. На позачергових сесіях, як правило, розглядаються лише ті питання, з приводу яких депутатів скликали[15].

Основною особливістю  цього типу самоврядування є професійне управління (менеджмент). Розпорядник  здійснює наймання і звільнення керівників департаментів, розробку кадрової політики, підготовку пропозицій для ради з бюджету, контроль за наданням послуг і так далі. Розпорядник є поважною особою в міському самоврядуванні. Його значення зростає, оскільки він має право вносити на розгляд ради конкретні пропозиції законодавчого характеру[16].

Федерація канадських муніципалітетів, що представляє більш ніж тисячу муніципальних органів влади, керується у своїй політиці чотирма ключовими принципами, заявленими у Всесвітній декларації про місцеве самоврядування. Це такі принципи:

Принцип Місцевого самоврядування має бути визнано в Конституції чи в основному законодавстві щодо урядових структур країни;

Місцеве самоврядування наділене правом і зобов’язаннями місцевої влади регулювати й керувати суспільними справами за власною  відповідальністю та потребами місцевого населення;

Суспільні зобов'язання мають виконуватися базовими одиницям, місцевого самоврядування, що є найближчими  для громадян. Вони можуть бути здійснені  також територіальними одиницями  на проміжному чи регіональному рівнях, відповідно до практики кожної країни.

Місцева влада повинна  мати загальне право діяти відповідно до власної ініціативи у будь-якому  питанні, що не віднесене виключно до компетенції іншої влади, або  не виключене з компетенції місцевого врядування[17].

Отже, очевидним є прагнення  канадських муніципалітетів до активізації своєї ролі в процесах державного управління до конституційного визнання, законодавчого затвердження нових принципів взаємовідносин між органами влади різного рівня, прийняття цінностей, закріплених у Всесвітній декларації про місцеве самоврядування, Стамбульській декларації з проблем населених пунктів, Європейській хартії з питань місцевого самоврядування.

Список використаної літератури:

1. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
2. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 496 с. – Бібліогр.: С. 361-363.
3. Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. В.О.Ріяка, К.О.Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.
4. Тимашова Т.Н. Современные проблемы канадского федерализма. – М.: Б. и., 2001. – 25 c.
5. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира. – Х.: ХНУ им. В.Н.Каразина, 2005. – 592 c.
6. Марисюк К.Б. Формування федерального парламенту на території  нинішньої Канади. – Луцьк: Терен, 2004. – 116 c.