Основи конституційного право Канади

Тема: «Основи конституційного право Канади»

План

1. Конституція Канади 1982 р.

2. Основи правового  статусу особи і громадянських об’єднань

3. Система державних органів                                                                 мал. вис.

4. Канадський федералізм                                                                      

5. Місцеве управління і самоврядування

Список використано  літератури

1. Конституція Канади 1982 р.

Канада – це демократична держава, за формою правління - конституційна  монархія з двома офіційними мовами та двома правничими системами - Громадянським правом та Загальним правом. Глава держави — король або королева Великої Британії, зараз це Єлизавета ІІ, яка має титул королеви Канади і яку в країні представляє генерал-губернатор Девід Ллойд Джонстон.

Канада являє собою  федерацію, у складі якої виділяються десять провінцій, з системою майже повного самоврядування та дві особливі території, підвладні безпосередньо центральному уряду.

Конституція Канади —  правова основа країни і складається, як із записаного тексту, так і неписаних традицій та угод. У Конституції вміщено і Канадську Хартію Прав і Свобод, яка гарантує громадянам основні права і свободи. У Канаді під конституцією розуміється зведення актів, британських законів, судових рішень тощо. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 p., Конституційний закон 1791 p., Закон про об'єднання Канади 1840 p. Двома основними документами вважаються Закон про Британську Північну Америку 1867 р., що проголосив Канаду домініоном Великобританії та Конституційний закон 1982 p., що встановив, що всі закони, що приймаються в Канаді, не потребують формального підтвердження у парламенті Великої Британії.

Канадська писана Конституція - на відміну від американської - не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На додаток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів, з них чотирнадцять актів Британського парламенту, сім - парламенту Канади і чотири закони від імені англійського монарха і Таємної ради, всі ці акти закріплені у Конституційному акті 1982 p.

 Акт про Канаду 1982 р. ( англ. Canada Act 1982) – це Закон парламенту Сполученого королівства, що розірвав останні конституційні та законодавчі зв'язки між Сполученим королівством і Канадою, і ознаменував репатріацію канадської конституції. Він включає в себе Конституційний акт 1982 р. на двох офіційних мовах Канади: англійською та французькою. Це єдиний закон британського Парламенту, який виданий двома мовами.

Слід зазначити, що завдяки Канадському акту 1982 р., було скасувано владні повноваження Британського парламенту  щодо Канади і закріплено «патріацію» Конституції Канади. Характерно, й те що  Конституційний акт 1982 р. вніс до Конституції Канади певні зміни, такі як:

По-перше встановив чотири правових формули або процеси внесення поправок до Конституції, яких до 1982 р. взагалі не існувало. Перша формула охоплює поправки: щодо функції Королеви, генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, права провінції на кількість місць у Палаті громад, що, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті в 1982 p.; використання англійської та французької мов; структури Верховного суду Канади. Такого типу поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат не схвалив пропозицію протягом 180 днів після того, як це зробила Палата громад), а також законодавчі установи кожної провінції, що надає кожній провінції право накладати вето. Друга формула охоплює поправки: щодо скасування будь-яких прав, повноважень або привілеїв провінційних урядів або законодавчих установ; пропорційного представництва провінцій у Палаті громад; повноважень Сенату та способу відбору сенаторів; кількості сенаторів від кожної провінції; щодо визначеного Конституцією місця Верховного суду Канади у державній структурі; розширення існуючих провінцій і перетворення їх на території. Такі поправки мають приймати Сенат і Палата громад, а також законодавчі установи двох третин провінцій, в яких мешкає принаймні половина населення, від загальної кількості усіх провінцій. Це означає, що будь-які чотири провінції разом можуть накласти вето на будь-яку з поправок. Третя формула охоплює поправки щодо положень, які стосуються однієї або кількох провінцій: питання змін кордонів провінцій або нововведень, що стосуються використання англійської або французької мов у певних провінціях. Такі поправки мають приймати Сенат, Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів) та законодавчі установи відповідних провінцій. Четвертою формулою провадяться зміни у виконавчому уряді Канади або Сенаті чи у Палаті громад (крім тих, що передбачені першими двома формулами). Ці поправки можуть бути прийняті звичайними рішеннями парламенту Канади.

Другою докорінною зміною, яку вніс Конституційний акт 1982 p., є «закріплення» певних частин писаної Конституції першими трьома формулами внесення поправок, тобто, відповідні статті Конституції виявляються недосяжними з точки зору повноважень парламенту або будь-яких провінційних законодавчих установ. Наприклад, монархія тепер може підлягати будь-яким змінам тільки за умов одностайної згоди провінцій. Це саме стосується інституту влади генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, структури Верховного суду Канади (дев'ять суддів, троє з яких обов'язково мають бути представниками Квебека). Також це стосується права провінції мати таку кількість представників у Палаті громад, яка, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 p., а також внесення поправок до самих формул. На жодне з цих положень ніяка провінція окремо накласти вето не може. Положення, яких стосується друга формула, можуть бути змінені тільки за згодою семи провінцій, населення яких складає, принаймні, половину населення десяти провінцій. Гарантії щодо використання англійської і французької мов у Нью-Брансвіку, Квебеку і Манітобі можуть зазнати змін тільки за умови їх схвалення, як законодавчими установами відповідних провінцій, так і Сенатом і Палатою громад (або тільки Палатою громад - з урахуванням положення про 180 днів). Гарантії існування шкіл за віросповіданням у Ньюфаундленді можуть бути змінені лише за згодою законодавчих установ Ньюфаундленда, це саме стосується Лабрадорського кордону. Процес внесення поправок за першими трьома формулами можуть ініціювати Сенат, Палата громад або провінційні законодавчі установи. Звичайне рішення парламенту може бути ініційоване кожною з палат.

По-третє новим Конституційним актом стверджується Хартія прав і свобод, до якої не можуть внести зміни ні парламент, ні законодавчі установи будь-якої провінції. Такі зміни вносяться за другою формулою (або, якщо вони стосуються однієї чи кількох, а не всіх провінцій, - за третьою формулою).

По-четверте велика зміна, внесена Конституційним актом 1982 року, надає провінціям широкі повноваження щодо використання їхніх природних ресурсів. Кожна провінція матиме змогу контролювати вивезення до будь-якої частини Канади основної сировини, що добувається на шахтах, у нафтових та газових свердловинах, а також лісу, електроенергії за умови, що інші частини Канади не дискримінуються з огляду на ціни та постачання.

Конституційний акт 1982 р. вносить  інші зміни присвячені правам корінних народів Канади. Акт про Британську Північну Америку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повноваження, щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців». Суди постановили, щодо «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі - ще й метиси. До 1982 року у Конституції про корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція містить три статті, щодо правового статусу аборигенних народів.

Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням - Конституційним актом 1982 p., є тільки частиною всієї діючої Конституції - системи регулювань, завдяки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї Конституції, а є лише її основою. Відповідальний уряд, національний Кабінет, прем'єр-міністр, бюрократична система, політичні партії, федерально-провінційні наради - основні ознаки урядової системи Канади. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і провінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем'єр-міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, федерально-провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами.

Отже Конституція Канади є змішаною за типом і складається  як із писаної некодифікованої частини, так і з судових прецедентів, звичаїв і наукових доктрин. Більше того, вся правова система Канади (включаючи Канадське конституційне право), будучи наступницею Англійської правової системи, постійно відчуває вплив права країн, що входять до правової сім'ї загального права, і такий вплив взаємний.

2. Основи правового статусу особи і громадянських об’єднань

Основним  документом вміщеним в Конституцію  Канади вважається  Канадська Хартія прав і свобод, яка гарантує громадянам основні права і свободи , такі як: 1 - демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 - основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 - право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією «програми позитивних дій», спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 - юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 - рівноправність; 6 - право на офіційні мови; 7 - право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження.

Слід зазначити, деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм.

Щодо основних та юридичних прав, права на рівність, викладених у Хартії  прав та свобод, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Такий закон може діяти тільки п'ять років, але його дія може бути поновлена на подальші періоди у п'ять років. В Хартії прав і свобод визначено, що офіційними мовами Канади вважаються англійська і французька для будь-яких установ уряду та парламенту Канади і для уряду, і Законодавчих зборів Нью-Брансвіка. Кожен має право користуватися будь-якою мовою у парламенті та Законодавчих зборах Нью-Брансвіка. Акти парламенту та Законодавчих зборів Нью-Брансвіка, а також документи і протоколи засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами.

Також в пункті 2 Канадської Хартії прав і свобод зазначено, що кожен має право на такі засадничі свободи, як: свободу совісті і віровизнання; свободу думки, переконання, судження і висловлювань, включно зі свободою преси та інших засобів масової інформації; свободу мирних зібрань; свободу об’єднань. Тобто в Хартії визначено статус громадських об’єднань.

Особливий інтерес  становлять права меншин на освіту рідними мовами, які є двобічними. По-перше, у будь-якій провінції громадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває початкову або середню освіту англійською або французькою мовою, мають право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншин, фінансованих з громадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мовою, якщо вистачає дітей для створення класів. По-друге, у кожній провінції, крім Квебека, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповідною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поширене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або уряду Квебека. У Канадській Хартії прав та свобод передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод, «не повинні тлумачитися як відмова від будь-яких інших прав і свобод, якими користуються громадяни Канади», вона буде тлумачитись «у такий спосіб, що відповідає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщини Канади». Тут також стверджується, що будь-яка стаття Хартії прав та свобод «не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи нетрадиційних навчальних закладів» (пункти 26,27, 29 Конституції Канади 1982 року). Конституційне положення затверджує, що гарантії використання англійської та французької мов не заперечують або не принижують юридичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов.

Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7-14). Наприклад, кожен має право на захист від необґрунтованих обшуків і накладення арешту на майно. Дуже важливою рисою Хартії прав та свобод є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Щодо поправок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи провінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо використання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).

Характеристика  правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Конституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод «не розглядатиметься як заперечення чи приниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади», включаючи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 p., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 «Хартії прав і свобод»). По-друге: «Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Канади визнаються та підтверджуються цим актом», при цьому визначається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 «Права корінних народів Канади» до Акта було вперше внесено поправку (набула чинності 21 червня 1984 p.), що роз'яснює зміст терміну «права, що випливають з договорів». До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам.

Слід зазначити, що в конституційному акті 1982 р. міститься також частина 3« Зрівняння можливостей та регіональні розбіжності». У ній стверджується: 1 - національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи «зобов'язані забезпечувати рівні можливості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадських послуг належної якості усім канадцям»; 2 - уряд і парламент Канади «зобов'язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування».

Отже, основним документом Канадської Конституції, який гарантує громадянам основні права і свободи є Хартія прав і свобод Це відносно короткий документ, написаний простою мовою для забезпечення його доступності для пересічного громадянина. Вважається, що ця частина конституції має найбільший вплив на повсякденне життя канадців і є формою конституційного права, розширення якої впродовж декількох років найбільш стрімко.