Интеллекуальнвя собствееность

В цей же час Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала для себе чинними Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію та Договір про патентну кооперацію. Проте, основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991р. Хоча в цілому Закон носить декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. В Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено про створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності проголошуються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат.

Треба відзначити Закон «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. Потім було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких: Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», - ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р. Цього ж дня було прийнято Закон про «Племінне тваринництво». Трохи раніше був прийнятий Закон «Про охорону прав на сорти рослин».

Наведені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті ряд інших, в яких в тій чи іншій мірі йшлося про інтелектуальну власність.

Зокрема, були прийняті Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесені відповідні

зміни до Цивільного кодексу України, в Кодекс законів про працю України, до Митного кодексу та інші. Відповідні зміни внесені також і до раніше прийнятих законів України.

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність України закінченим Безумовно, ні. Процес становлення продовжується. Зараз йдуть роботи по завершенню проекту Цивільного кодексу України, прийняття якого зумовить необхідність розробки ще ряду законодавчих проектів.

Проте, прийняття законів України про інтелектуальну власність - це надзвичайно велика громадсько-політична подія в житті нашої держави. Не дивлячись, на те, що прийняті закони в ряді випадків сирі, недосконалі, протирічать один одному, часто мають нечіткі формулювання тощо, все ж їх прийняття – явище надзвичайної ваги.

3. Авторські права на твори

Творча діяльність людей є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. В одному випадку це можуть бути літературні, музичні твори, а в іншому - винахід, раціоналізаторська пропозиція, корисні моделі тощо. Але у будь-якому випадку об'єкти творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктивну матеріальну форму.

Інша група об'єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування тощо) - охороняється патентним правом (правом промислової власності) [7]

Отже, у цивільному праві та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути - авторське право і право промислової власності (патентне право).

Поняття «авторське право» виділяють в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.

В об'єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва [7].

Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію України (ст.ст. 41, 54, 55) [1], Закон України «Про власність» (ст. ст. 13, 41) [5], Закон України «Про авторське право і суміжні права» [4], ЦК України (ст.ст. 433-448) [2].

Особливу групу джерел сучасного авторського права складають міжнародні договори (Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952) та ін.).

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С», обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [4], автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Під охорону закону підпадають усі передбачені твори (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Співавтори - дві або більше особи, творчою працею яких створено твір. Відносини між цими особами називають співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне.

Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, а в окремих випадках держава Україна.

Серед фізичних осіб слід першочергово виділити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Вони складають першу групу суб'єктів (первинні суб'єкти). Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Відповідно до статті 435 ЦК України [2], за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору. Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Створені ними об'єкти також можуть охоронятися авторським правом.

Суб'єктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Таких суб'єктів відносять до другої групи (похідні суб'єкти).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське право та суміжні права» [4], іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права за цим Законом.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське право на нього належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно (ст. 436 ЦК України) [2].

Авторські права поділяють на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав належать [7]:

а)  право на визнання людини творцем об'єкту авторського права;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

в)  право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

г) право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

д) право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

є) право на недоторканість твору.

До майнових прав автора належать:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

г) право на відтворення твору та ін. Такі права автора не є вичерпними.

Весь обсяг особистих немайнових та майнових прав належить лише первинному суб'єкту авторських прав - автору.

Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку уступки майнових прав на використання твору.

Майнові права автора можуть переходити до інших суб'єктів авторського права у силу закону чи договору, спадкування [7].

В силу статті 429 ЦК України, особисті немайнові права автора на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей твір. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права на такий твір можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник [2].

Майнові права автора на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Об'єктами авторського права є твори. Таке правило закріплене у статті 433 ЦК України [2].

За відсутності законодавчого визначення терміну «твір», більшість дослідників дотримуються позиції, відповідно до якої твором вважається результат творчої діяльності автора, виражений в об'єктивній формі. Цим самим встановлюються два критерії охороноспроможності об'єктів авторського права: по-перше, авторське право правопоширюється лише на ті результати наукової, літературної і мистецької діяльності людини, які виникли в результаті її творчої діяльності; по-друге, твір має існувати в об'єктивній формі. Така форма може бути письмовою, усною, звуковою, відеозаписом тощо.

Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так і його окрема частина, що відповідає критеріям охороно здатності і може використовуватися самостійно. При цьому, як попередньо відмічалося, для авторського права не мають значення сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність.

До об'єктів авторського права належать [7]:

1.  Літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

2.  Комп'ютерні програми.

3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

4.   Інші твори.

Важливо, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, оприлюднені вони чи не оприлюднені.

Законом встановлено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Разом з тим не всі твори отримують правову охорону. Відповідно до статті 434 ЦК України не є об'єктами авторського права [2]:

1)   акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2)   державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3)   повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4)   інші твори, встановлені законом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» відносить до таких об'єктів також твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіо-передач, телефонні довідники та ін. (ст. 10 Закону) [4]. Передбачена вищезазначеним Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.