Адміністративні стягнення

     4) районними (міськими) судами (суддями);

     5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

     Наведений перелік не є вичерпним, оскільки і сам Кодекс, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення і здійснювати правозастосування шляхом прийняття індивідуальних актів.

     Майже для всіх цих органів виконавчої влади характерно, що кожен з них  вирішує тільки конкретно визначене  коло питань. Так, наприклад, прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті.

     Взагалі ж то, адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більша кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні проступки на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом.

     До іншої групи відносяться органи, що контролюють дотримання правових норм в сфері фінансових відносин: це і органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 164-2), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та ухиленням від подання декларації про доходи (статті 155-1, 164-1 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України, що недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.

     Крім того, адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділені також: Національний банк України - щодо порушень банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ; військові комісаріати; органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби; органи державного ветеринарного контролю; органи державної служби з карантину рослин України; органи державного контролю у насінництві; органи рибоохорони; органи лісового господарства; органи мисливського господарства; органи державної статистики; органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів; органи Міністерства праці та соціальної політики України.

     Одним із органів, наділених правом розгляду справ про адміністративні проступки є суди районної або міської ланки. Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені справи найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного проступку лише за рішення суду.

     Водночас немає виключного переліку справ, які мають розглядати лише суди, а це і неможливо. Однак оскільки санкції порушеної правової норми нерідко містить основне та обов’язкове додаткове стягнення, одне з яких має застосовуватися органом виконавчої влади а інше судом, виникає зрозуміле питання до компетенції якого органу належить вирішення цієї справи.

     Суд розглядаючи питання про застосування другого стягнення обов’язково передбаченого правовою нормою може дійти висновку про невинність особи і звільнення її від відповідальності взагалі, однак повноваження суду вданому випадку поширюються тільки на певне стягнення, тож вирішення щодо правомірності застосування основного стягнення можливо тільки під час оскарження.

     Такі випадки на сьогодні не носять системного характеру, однак при збільшенні складів адміністративних проступків в новому кодексі про адміністративні проступки та в інших законах, збільшиться і кількість санкцій правових норм, що передбачатимуть застосування основного та додаткового стягнення (які мають накладатись виключно у судовому порядку) або альтернативність стягнень.

     Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що система органів, наділених адміністративно-юрисдикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України передбачає існування двох незалежних ланок – органи правозастосування (органи виконавчої влади) та органи правосуддя (на сьогоднішньому етапі правової системи це суди загальної юрисдикції). 
 
 

              2.2. Порядок застосування адміністративних стягнень

     Існує два види порядку застосування адміністративних стягнень. По-перше, це стягнення, які  застосовуються до громадян – фізичних осіб за правилами, передбаченими КпАП. По-друге, це порядок застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб. Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, не дивлячись на існування певних правових прогалин, все ж таки детально регламентовано, то застосування стягнень до юридичних осіб має несистематизований характер, більше того застосування стягнень за порушення різних правових норм, відповідно, має деякі відмінності у порядку застосування. Однак для двох груп суб’єктів адміністративного правопорушення є спільні моменти.

     Початком  адміністративно-юрисдикційних правовідносин  завжди є виявлення факту вчинення адміністративного проступку, його фіксація у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким документом виступає протокол про адміністративне правопорушення. Протокол є первинним процесуальним документом, в якому мають бути відображені всі обставини справи. Законодавство України містить перелік реквізитів, які мають бути обов’язково зазначені в протоколі, а саме: дата, місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол; данні щодо особи правопорушника, місце та час вчинення адміністративного проступку, класифікація відповідно закону, що передбачає відповідальність за його вчинення; дані щодо свідків, потерпілих; пояснення правопорушника та інші відомості, що мають значення для справи (докази, та будь-які інші фактичні дані, які встановлюють наявність або відсутність адміністративного правопорушення). При складанні протоколу особі мають бути пояснено його процесуальні права та обов’язки. Він може відмовитися від підписання, про що робиться відповідний запис.

     Відносно  юридичної особи, при виявленні  вчиненого правопорушення, як і у  випадку з фізичними особами, може бути складено протокол. Так, Закон  України “Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів  через державний кордон України  без належних документів для в’їзду в Україну” від 10.01.2002 передбачено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол²¹. Зміст цього протоколу та вимоги форми майже ідентичні тим, які закріплені КпАП, за виключенням того, що в ньому зазначаються назва повітряного перевізника, його юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце реєстрації, підписується він уповноваженою особою повітряного перевізника.

     Щодо  інших форм документів, які фіксують правопорушення, то можна також виділити акт та розпорядження.

     Найпоширенішою  формою документального викладення обставин справи є акт. Як правило, він  складається представником уповноваженого органу щодо правопорушення, виявленого в ході перевірки. Акти перевірок, зокрема, використовують органи Державної податкової служби, в них можуть викладатися як позитивні, так і негативні результати перевірок бухгалтерської та фінансової документації господарюючого суб’єкта. Відповідними документами користуються й органи з питань електроенергетики (Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж, державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії). Так, п. 7 Положення “Про накладення на суб’єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 №1312, передбачено, що рішення про накладення штрафу приймається на підставі акту перевірки²². Однак не містить детальних вимог до вказаного документу.

     Крім  актів перевірок, уповноважені органи при виявлені порушення суб’єктами господарської діяльності порушення правових норм, видають відповідне розпорядження. В частині першій ст. 35 Закону України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 зазначено, “розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення по справі”²³. Розгляд справи може бути розпочатий: за заявами суб’єктів господарювання, громадян, права яких були порушені; за поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

     Фактично  складання протоколу (акту, розпорядження) є порушенням справи про адміністративний проступок (за виключенням тих випадків коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Одночасно законодавством передбачено підстави, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається. Стаття 247 КпАП передбачає наступні обставини щодо фізичних осіб:

     1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

     2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

     3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

     4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

     5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

     6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

     7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

     8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

     9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

     Виникає питання, чи є перелік обставин, за яких провадження щодо юридичних осіб не може мати місця. Треба зазначити, що, оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб’єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, ми маємо в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого законодавчого акту, що регулює відносини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень аналогічних тим, що закріплені КпАП. Однак є і виключення. Стаття 4 Закон України “Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в’їзду в Україну” від 10.01.2002 передбачає наявність трьох обставин за яких провадження у справі про правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю. Це 1) відсутність події правопорушення; 2) скасування встановленої цим законом відповідальності; 3) ліквідації повітряного перевізника²⁴.

      Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб, цей строк визначається наступним чином: “адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення”. Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної системи процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавчо невизначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб. Так, ст. 42 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює два види строків давності притягнення до відповідальності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції цей строк становить п’ять років з дня вчинення правопорушення , а в разі триваючого порушення – з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13-16 ст. 50 Закону цей строк становить три роки, з дня вчинення або закінчення правопорушення.