"justify">     Допомога  по безробіттю та термін її виплати  залежить від кількох факторів, головними з яких є причина безробіття та розмір заробітної платні. Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян (таблиця 2.2) протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніж безробітні, зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах. Однак для усіх без винятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну платню в економіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою за мінімальну заробітну платню, що накладає суттєві обмеження на її діапазон, оскільки різниця між офіційною середньою і мінімальною зарплатою не дуже велика.

     У деяких випадках виплата допомоги по безробіттю переривається строком  до трьох місяців: при цьому цей  строк зараховується до загального періоду виплати допомоги. Причиною призупинення виплат може бути відмова громадянина від двох пропозицій підходящої роботи, приховування від ДСЗ відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги, та інше.

     Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строку виплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога не може перевищувати 75% мінімальної заробітної платні і виплачується протягом наступних півроку. Крім того, кожному з членів сім'ї, які перебувають на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплати допомог по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної платні.

     Отже, система соціального захисту  безробітних є досить складною, а  тому досить важко оцінити ефективність її функціонування. Приблизну оцінку можуть дати тривалість виплат допомоги по безробіттю, її розмір та чисельність осіб, які мають право на допомогу.

     З таблиці 2.2 видно, що середній термін виплати допомоги триває 1 рік. Для порівняння, у Чехії допомога виплачується не більше півроку і її розмір не перевищує 60% зарплати, хоча до 1992 року допомога в Чехії також виплачувалася протягом року і для вивільнених працівників становила 90% зарплатні протягом перших 6 місяців. В Болгарії тривалість виплат коливається від 3 місяців для випускників професійно-технічних училищ до одного року для тих, що пропрацювали більше 25 років і старші за 50 років.

     Розмір  допомоги по безробіттю можна порівняти  за допомогою коефіцієнта заміщення (співвідношення між середньою допомогою  та середньою зарплатою) як видно  із таблиці 3, коефіцієнт заміщення в Україні протягом 2008-2010 рр. був практично незмінним і залишався на рівні 21-22 %. В Болгарії цей показник в середньому становить 30-35 % (хоча до 2000 р. він становив 80%), та в Польщі та Угорщині - близько 36% .

Таблиця 2. 3

Ступінь соціального захисту безробітних

 

     Отже, чисельність безробітних, що отримували допомогу зростає з року в рік. середній розмір допомоги по безробіттю теж дещо збільшується, але становить близько чверті середньої зарплатні за відповідний період. Отже, збільшення загальних витрат ДСЗ на допомогу по безробіттю не призводить до збільшення цієї допомоги кожному зокрема.

     Коефіцієнт  покриття (співвідношення тих, хто отримує допомогу по безробіттю та усіх безробітних, що перебувають на обліку в ДСЗ) в Україні становив 52-54% у зазначений період (таблиця 2.3). Причиною такого зменшення, було, в першу чергу, широкомасштабне вивільнення робочої сили, пов’язане із реструктуризацією виробництва.

     Таким чином, порівняно з іншими країнами система допомоги по безробіттю є  більш щедрою в тому розумінні, що вона охоплює більшу частину безробітних  і її тривалість в середньому є  довшою. Однак, розмір допомоги по безробіттю значно менший, ніж в інших перехідних економіках. Останній факт також частково пояснює, чому не всі безробітні, зафіксовані опитуваннями, реєструються у ДСЗ. Адже малий розмір допомоги та загально розповсюджена думка про малу ефективність ДСЗ у пошуках прийнятної роботи, разом із вимогою частого відвідування ДСЗ зареєстрованими безробітними, зводять нанівець бажання (особливо кваліфікованої робочої сили) реєструватися в ДСЗ.

     Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на два блоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий (розглянутий нами вище) – компенсаційні виплати вже звільненим працівникам. З точки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочого місця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попереднього матеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниження продуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не буде зацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальний рівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидко пристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи ціну продукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропаде зацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Тому необхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому би використовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захисту обох блоків.

     В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений. По-перше, підприємство зобов’язано виплатити вивільненому працівнику вихідну допомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити із профспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл. По-третє, повідомити усі зацікавлені сторони – ДСЗ, працівників, профспілки не пізніше як за два місяці про плановане вивільнення. І нарешті, підприємства мають значні труднощі при вивільнені категорій працівників, які потребують додаткового соціального захисту (жінок, інвалідів, молоді). Це надмірне регулювання ринку праці негативно впливає на ступінь реструктуризації виробництва, що, в свою чергу негативно позначається на розвитку усієї економіки.

     З іншого боку, як було зазначено вище, попри невисокий розмір допомоги по безробіттю, вона видається протягом довгого періоду часу та досить широкому колу осіб. Тому можна стверджувати, що два, згадані вище блоки в Україні не збалансовані, при цьому акцентується увага на необхідності забезпечення соціального захисту громадян, а не ефективності економіки.

     Прямо протилежним шляхом пішла Данія. Відповідно до реформи 1969 р. система  надає відносно “щедру” допомогу по безробіттю (як за розміром так і  за тривалістю), але запроваджує  низькі стандарти захисту зайнятості. В результаті, оскільки звільнення працівників було практично безкоштовне для роботодавців, а самі звільнені не заперечували проти недовгого перебування в статусі безробітних, то короткострокове безробіття було дуже зручним механізмом пристосування виробництва до вимог ринку. На жаль високий розмір допомоги по безробіттю не сприяє активному пошуку нової роботи, що вело до збільшення довгострокового безробіття. Як наслідок, безробіття у Данії є досить високим по західноєвропейським міркам.

     Таким чином, в Україні повинна бути приділена значна увага питанню  збалансування згаданих двох блоків.

 

      Ш. Напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості

     3.1 Напрями розвитку державної політики зайнятості за видами економічної діяльності

 

     У статті 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

     Держава створює умови для повного  здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства, а також до іншого роботодавця.

     Стратегією  економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 pp. «Шляхом європейської інтеграції», що підготовлена відповідно до розпоряджень Президента України №372/2001-рп від 21.12.2001 р. та №385/2006-рп від 8.11.2006 р. такими базовими інституціями, як Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України та Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, визначаються такі цілі та механізми реалізації політики зайнятості.

     На  етапі економічного зростання набуває  особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку прані.

     У сфері продуктивної зайнятості завдання полягає у прискоренні адаптації  населення до ринкових вимог із врахуванням європейських та євразійських інтеграційних процесів розвитку інфраструктури ринку праці, підготовки кадрів. На перший план висуваються завдання удосконалення структури зайнятості та оптимізації структури робочих місць, удосконалення цільових програм з точки зору їх впливу на умови зайнятості у галузях і регіонах.

     Мета  державної політики щодо неформального  сектору та натурального господарства полягає у поступовому переведенні  зайнятого там населення до більш  високого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості й покращання соціального захисту вразливих верств населення.

     Мікробізнес є дуже нестійким та уразливим  видом підприємництва, тому потребує додаткових заходів сприяння на місцевому  рівні.

     З метою заохочення легалізації підприємницької діяльності для підприємців, які реєструються, слід передбачити:

     • організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ  підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку;

     • забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовних юридичних консультацій, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;

     • сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів.

     Особливої уваги потребує вирішення проблем  зайнятості сільського населення. Державна політика зайнятості в сільській  місцевості передбачає такі основні напрями:

     • стимулювання розвитку фермерських  господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським  господарством на професійній основі та з використанням сучасних індустріальних технологій;

     • диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;

     • законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі; права членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, мають визначатися з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об'єктивних можливостей здачі земельної ділянки в оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, розмір орендної плати).

     Пріоритетами  державної політики зайнятості на період до 2009 року є сприяння: зайнятості населення  шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці; посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості; зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями; поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості; детінізації відносин у сфері зайнятості населення; легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту.