Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку

     Отже, в структурі вакансій за 10 років відбувся значний перерозподіл за формами власності підприємств. Це свідчить про значні зміни форм власності підприємств України. Зміни в структурі попиту на робочу силу за галузями економіки не є значними і спричинені загальними економічними процесами – наприклад розвитком торгівлі і громадського харчування чи зменшенням кількості сільськогосподарських підприємств. Незважаючи на збільшення популярності серед населення отримання вищої освіти, на підприємствах збільшився попит на службовців і зменшилася потреба у робітниках та некваліфікованій робочій силі.

     Можна сказати, що протягом останніх років  є деякі позитивні зрушення в  зареєстрованому попиті на працю. В  результаті запровадження нових  форм співробітництва центрів зайнятості з роботодавцями та вдосконаленням системи управління інформацією про вакансії, їх кількість, протягом останніх років, зростає випереджаючими темпами: навантаження на одне вільне робоче місце скоротилося з 30 осіб у 2009р. до 17 осіб у 2010р.

     Хоча  питома вага приватних підприємств, які подають інформацію про вільні робочі місця до центрів зайнятості, трохи зростає, це відбувається дуже повільно порівняно із розвитком приватного сектору. Цей факт можна пояснити тим, що приватні підприємства віддають перевагу пошуку найкваліфікованіших кадрів через приватні агентства або безпосередньому відбору кадрів без будь-якої сторонньої допомоги.

     Попит на робочу силу підприємств на 1.01.2010 становив 91,3% до 1.10.2009, (Додаток 2). Причому перевищення попиту над минулорічним спостерігається на підприємствах виробництва та розподілення електроенергії, води та газу, в торгівлі та сервісі (готелі, ресторани, побутове обслуговування) а також в освіті. Зважаючи на те, що кількість прийнятих на роботу у цих галузях теж зросла в порівнянні з минулими періодами (Додаток 3), слід вважати дані напрямки економічної діяльності перспективними і саме для цих галузей готувати працівників при профорієнтації тих, хто звертається до служби зайнятості. Кількість найманих працівників підприємств за видами економічної діяльності зображена на рис.2.1.

     Рис. 2.1 Кількість найманих працівників підприємств за видами економічної діяльності

     Як  видно з рис. 2.1. перелічені галузі з високою потребою у працівниках і до цього часу займали їх найбільше. Розподіл працівників за галузями економічної діяльності нерівномірний і добре ілюструє важливість галузі в економіці нашої країни.

     2.2 Аналіз активної політики зайнятості

     Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, розвиток системи органів служби зайнятості тощо.

     Активні заходи політики зайнятості (АЗПЗ) поділяють на три типи. До першого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що ДСЗ виконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукають роботу. Сюди відносять інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу, поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб ринку та ін. До другого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як в просторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїзду особи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочої сили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносять заходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіювання самозайнятості.

     При високому безробітті і погано функціонуючому ринку праці головною проблемою для ефективного здійснення брокерських функцій є нестача вакансій. Основною функцією державної служби зайнятості тут є сприяння поширенню інформації про вільні робочі місця. Існує повністю відкритий, напіввідкритий та закритий спосіб оголошення про вакансії. Повністю відкритий спосіб полягає у тому, що інформація про вакансії публікується у засобах масової інформації, розклеюється на дошках оголошення і т.п. таким чином, щоб кожен хто бажає змінити місце праці чи знайти роботу, мав змогу скористатися цією інформацією. При такому способі поширення інформації працедавець може бути незадоволений, оскільки потенційно це може призвести до масових звернень щодо цієї вакансії, в тому числі непідготовлених працівників. З іншого боку, при напіввідкритій системі (коли інформація про вакансію поширюється вільно, однак деякі реквізити (наприклад, назва підприємства, контактні телефони та ін.) не вказуються, дає змогу ДСЗ здійснити попередній відбір кандидатів, що значно полегшить роботу працедавця. Закрита система передбачає, що інформацію про вакансії можна почерпнути тільки безпосередньо звернувшись у ДСЗ. Оскільки першочерговим завданням ДСЗ є працевлаштування безробітних (особливо з тривалим терміном безробіття), при закритому розповсюджені інформації, вакансії, як правило, пропонуються безробітним, а не працюючим, що мають намір покращати роботу. При цьому виникає три проблеми. Перша, дискримінуються ті громадяни, які мають роботу, хоча таким чином досягається якийсь вигляд соціальної справедливості по відношенню до безробітних. Друга, оскільки безробітні, особливо ті, хто не працює довгий період часу, є менш кваліфікованими працівниками (при інших рівних умовах), роботодавці з часом, можуть стати менш задоволеними співпрацею з ДСЗ. Третя, при закритому способі, для посадових осіб ДСЗ є більше простору для зловживань.

     Виходячи  з наявної у нас інформації, ми вважаємо, що в Україні існує  закритий спосіб оголошення вакансій, при якому тільки звернувшись у ДСЗ можна одержати інформацію про вакансії, що є в наявності цієї служби. З іншого боку, ніщо не перешкоджає працедавцям самостійно розміщувати оголошення в засобах масової інформації та знаходити прийнятні кандидатури для відкритих вакансій. Більше того, попри законодавчо закріплену норму про необхідність інформування ДСЗ про усі вільні вакансії, працедавці досить часто не повідомляють ДСЗ про вакансії через якість запропонованої робочої сили. В інших країнах частка найму робочої сили, що відбувається в мережі ДСЗ, дуже різна, наприклад, ця частка оцінюється як 9% в Швейцарії та 50% в Норвегії, хоча це тільки приблизні оцінки.

     Для вдосконалення цієї ланки ДСЗ  можна запропонувати схему, за якою було б збережено закритий спосіб для тимчасових робіт (оскільки для таких робіт, як правило, не вимагається високої кваліфікації працівників), і напівзакритий спосіб для вакансій, що стосуються постійної роботи (що забезпечить вищу, порівняно з закритим способом, кваліфікацію претендентів на цю вакансію).

     Ще  один аспект, пов’язаний з брокерською  функцією ДСЗ, полягає у способі  контакту ДСЗ та підприємств –  потенційних працедавців. В Україні  такий контакт полягає у тому (як вже було зазначено), що підприємства зобов’язані раз в місяць надавати інформацію у ДСЗ про наявність вільних робочих місць (стаття 20). А, наприклад, в Данії, місцеві центри ДСЗ повинні відвідувати місцевих працедавців і обговорювати плани щодо майбутньої потреби в робочій силі. В середньому вони відвідують 17% працедавців за рік. В Фінляндії, де ДСЗ розвинута досить добре, за кожним працедавцем закріплено одну контактну особу ДСЗ. Зрозуміло, що в сучасних умовах в Україні таку практику буде важко запровадити, через нерозвиненість вітчизняної ДСЗ, а також через критичний стан більшості підприємств, однак в довгостроковій перспективі наша ДСЗ повинна іти до такої форми співпраці.

     Темпи збільшення кількості осіб, що перебували на обліку в ДСЗ значно перевищують темпи зростання працевлаштованих. Таким чином, якщо в 2008 р. 31,3 % тих, хто шукав роботу, був працевлаштований, то у 2010р. ДСЗ змогла працевлаштувати тільки 21,8% бажаючих. Цей факт також красномовно свідчить на користь того, що ефективність роботи ДСЗ залежить від рівня безробіття. При невисокому рівні безробіття ДСЗ може легко забезпечити високу якість послуг, які вона надає, тоді як при високому безробітті ДСЗ не може справитись належним чином з усіма бажаючими, а ринок праці, в період економічного спаду, також не є ефективним і не генерує необхідної кількості нових робочих місць.

     Якщо  говорити про якість вакансій, які  пропонує ДСЗ, то можна виділити наступні закономірності. По-перше, ДСЗ працевлаштовує, в переважній більшості, на підприємства державної та колективної форми  власності. Якщо врахувати, що на сьогоднішній день держава володіє значною часткою акцій більшості колективних підприємств, то можна стверджувати, що ДСЗ працевлаштовує, головним чином, на державні підприємства. Частка осіб, працевлаштованих на приватні підприємства за 6 років зросла лише на 4,1 відсоткових пункти з 4,8 % в 2006 р. до 8,9% в 2008 р. Таку тенденцію можна пояснити недостатнім розвитком приватного сектору в Україні та меншою потребою цього сектора в робочій силі (завдяки більш інтенсивному використанню інших факторів виробництва, чи бажанням наймати робочу силу в тіньовому секторі). Однак, на нашу думку, головним фактором тут є неприйнятність рівня послуг, що надаються ДСЗ, вимогам приватного сектору, що націлений на прибутковість свого бізнесу.

     Одним із напрямів соціального захисту  незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах, за інформацією Державного комітету статистики України (ukrstat.gov.ua), упродовж І півріччя 2009р. працювали 225,7 тис., що на 6,1% менше, ніж у І півріччі 2010р. В основному, це були особи, які мали статус безробітних (99,6%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у І півріччі 2008р. становила 9,5 дня проти 11,6 дня у відповідному періоді 2007р. Загалом на організацію та проведення таких робіт у І півріччі 2008р. було витрачено 63,0 млн. грн., що на 1,9% більше, ніж у І півріччі 2007р.

     З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою  зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж І півріччя 2008р. проходили професійне навчання 142,9 тис. безробітних, що на 5,3% більше, ніж у відповідному періоді 2007р., з них завершили навчання у зазначеному періоді 118,7 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання, 79,7% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 13,4% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (6,9%) – вперше отримали професійну освіту.

     Ці  дані підтверджують тенденцію, виявлену при аналізі табл. 1.: серед вакансій зменшується частка некваліфікованої робочої сили, що є стимулом для ДСЗ і тих, хто до неї звертається одержувати професійну освіту та підвищувати кваліфікацію.

     2.3 Аналіз пасивної політики зайнятості

     Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

     Компенсацію, пов’язану із безробіттям, яку одержують громадяни України, умовно можна поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальна допомога.

     Таблиця 2.2

     Розмір  допомоги по безробіттю

      Продовження табл. 2.2

     Отже, вказані виплати достатні для підтримання людини, що втратила роботу. Але спонукають до пошуків нової роботи. тому що не достатні для забезпечення попереднього рівня життя і не довготривалі.