Облик витрат за елементами

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Ноября 2011 в 22:38, курсовая работа

Краткое описание

Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції Планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9.
Кожне підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.
Залежно від напрямку статутної діяльності, підприємства дуже істотно відрізняються одне від одного за технологічним процесом, за організаційною структурою, за взаємозв’язками з партнерами та контрагентами, а також за взаємозалежністю між окремими структурними підрозділами всередині себе.

Файлы: 1 файл

Облік витрат за елементами осн частина.doc

— 432.50 Кб (Скачать)
 

     Побудова Плану рахунків забезпечує можливість використовувати одночасно рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і класу 9 «Витрати діяльності». Це дає змогу системним шляхом одержати інформацію про витрати за елементами, а потім перегрупувати ці витрати за центрами відповідальності і за видами діяльності.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Первинні документи  обліку витрат  за елементами 

     Підставою для віднесення певних сум на рахунки  витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції [8, с.276].

     Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей зі складу є  Лімітно-забірні карти (на цехові і  транспортні витрати) (додаток 1) і Накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (додаток 2). За допомогою Лімітно-забірних карт здійснюють відпуск у виробництво матеріальних цінностей, що використовуються відповідно до технологічного процесу. Лімітно-забірні карти виписуються на кожен номенклатурний номер продукції на підставі переліку матеріалів, необхідних для виготовлення конкретного виробу, при цьому відомий плановий випуск виробу, норма витрат на одиницю виробу і ліміт відпуску.

     Лімітно-забірні  карти складає планово-виробничий відділ у двох примірниках: один до початку місяця передається цеху-споживачу, другий – складу. Видані Лімітно-забірні  карти реєструються в реєстрі, копія  якого після роздачі карт здається в бухгалтерію. Комірник робить оцінку кількості відпущеного матеріалу в обох примірниках Лімітно-забірної карти і визначає залишок невикористаного ліміту. Факт відпуску підтверджується двома підписами: завідувача складом і одержувача матеріалів. Лімітно-забірні карти діють до закінчення місяця, а потім здаються в бухгалтерію. Лімітно-забірні карти підписуються директором, економістом, головним бухгалтером і інженером-технологом [14, с.352].

     Для відпуску матеріальних цінностей на господарські потреби використовуються Накладні-вимоги. У Накладній-вимозі вказується найменування, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість і ціна матеріалу, який відпускається, а також сума. Накладна-вимога підписується головним бухгалтером і матеріально-відповідальною особою.

     Ліміти  на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на підставі діючих норм витрат матеріалів і планованих виробничих завдань на звітний період з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених на початок планового періоду. Установлені ліміти відпуску матеріальних цінностей корегуються у зв’язку зі змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів.

     На  підставі обліку кількості матеріалів, відпущених на робочі місця, та кількості  деталей, фактично виготовлених з цих матеріалів, складається первинний документ – Виробничий акт на списання матеріалів (додаток 3). Він використовується як виконавчий документ для списання вартості матеріалів на продукцію, що виготовляється. Акт списання дозволяє виконати списання оборотних активів підприємства (товарів, матеріалів тощо) з вибракування та списання на виробництво. Для списання оборотних активів на виробництво за нормами використовуються спеціальні довідники та документи, які враховують норми прямих витрат для виробництва одиниці готової продукції.

     Акт - вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів використовується для обліку відпуску матеріалів понад встановленого ліміту або при заміні матеріалів і є основою для списання матеріалів зі складу.

     Акт - вимога виписується на один вид матеріалів та його багаторазовий відпуск у межах ліміту у двох примірниках: один примірник для одержувача (цеху, дільниці та т.п.), другий - для складу [14, с.361].

     Комірник  відмічає в обох примірниках акту-вимоги дату та кількість відпущеного матеріалу, після чого визначає залишок. В акті-вимозі одержувача (цеху, дільниці та т.п.) розписується завідуючий складом (комірник), в акті-вимозі складу - представник одержувача (цеху, дільниці). Здача актів - вимог до бухгалтерії або на обробку засобами обчислювальної техніки здійснюється після видачі всієї кількості матеріалу, що вимагається.

     Понадлімітний відпуск матеріалів та заміна одних  видів матеріалу іншими допускається тільки з дозволу директора підприємства (організації), головного інженера або осіб, на те уповноважених, і після погодження з відповідними відділами підприємства.

     Акт виконаних робіт використовується при реалізації послуг іншим організаціям або населенню та при списуванні оборотних активів, необхідних для надання послуг (списання прямих витрат на виробництво) (додаток 4).

     Для нарахування заробітної плати, яка  належить кожному працівникові, розраховують заробіток за місяць і від цієї суми здійснюють необхідні відрахування. Розрахунок на багатьох підприємствах здійснюють у Розрахунковій або Розрахунково-платіжній відомостях (додаток 5).

       У лівій частині Розрахунково-платіжної  відомості записують суми всіх  видів нарахованої заробітної  плати за її видами (відрядно, погодинно, премії та інші нарахування), а в правій - утримання за їх видами і суми до видачі.  
Розрахунково-платіжні відомості складають щомісячно по кожному цеху, допоміжних і підсобних службах, відділах з групуванням прізвищ працюючих у розрізі категорій.

     Групування  заробітної плати у відомостях по цехах та інших структурних підрозділах за категоріями працівників і видами заробітної плати сприяє оперативному складанню звітності по праці та заробітній платі, контролю за її використанням та напрямками витрат. Нарахування заробітної плати здійснюється на підставі відповідних первинних та групових документів.

     Для нарахування основної заробітної плати  працівникам з погодинною оплатою  праці необхідно мати відомості  про посадові оклади (на основі штатного розкладу); про присвоєні розряди (на основі наказів директора підприємства), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць тощо).

     Для нарахування основної заробітної плати  робітникам, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідно мати обсяг  їх виробітку за відповідними розцінками. Облік праці та основної заробітної плати працівників здійснюють на основі різних спеціальних документів, що застосовують при індивідуальному, серійному і масовому виробництвах.

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Перспективи застосуванням  підприємством

     8 і 9 класу рахунків 

     Рахунки цього класу використовуються з  рішення самого підприємства як транзитні  з метою накопичення інформації про витрати підприємства за елементами. Така інформація є необхідною для складання звітності, розробки кошторису витрат.

     Рахунки 9 класу використовують всі підприємства, за винятком підприємств малого бізнесу, а також організацій, які не займаються комерційною діяльністю. На рахунках витрат діяльності відображають інформацію про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати щодо усунення наслідків надзвичайних подій. Ці рахунки забезпечують інформацію для визначення фінансових результатів і складання звітності [12, с.7].

     Оскільки рахунки класу 8 виконують ті ж самі функції, що і рахунки класу 9, і є транзитними, рекомендується використовувати їх для відображення витрат, які у податковому обліку належать до валових. Витрати, що не належать до валових витрат, пропонується відносити відразу на рахунки класу 9. Отже, рахунки класу 8 міститимуть узагальнення інформації, необхідної для складання податкової звітності.

     У Плані рахунків передбачено рахунок класу 8 "Витрати за елементами" - 81 "Витрати на оплату праці" з відповідними субрахунками (рахунками другого Порядку). Цей рахунок призначено для узагальнення інформації про витрати на оплату праці за звітній період. За дебетом відображається сума визнаних витрат на оплату праці, а за кредитом - їх списання на рахунок 23 "Виробництво" витрат, які прямо включаються до виробничої собівартості продукції, до затрат допоміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 "Витрати діяльності" - витрат, що відносяться до виробничих накладних витраті адміністративних і збутових витрат або на рахунок 79 "Фінансові результати", якщо підприємство не використовує рахунки 9 класу. Отже, відображати витрати на оплату праці можна трьома способами: 1) за допомогою рахунків класу 8 і 9; 2) за допомогою рахунків тільки 9 класу; 3) тільки за допомогою рахунків класу 8 (малим та неприбутковим підприємствам); хоча вказані підприємства можуть використовувати і будь-який вище названий метод [3, с.48].

     Суб'єкти малого підприємництва відповідно до положень можуть вести облік заробітної плати тільки на рахунках класу 8 без використання рахунків класу 9. Таким чином, у цих підприємствах інформація про витрати буде формуватися в обліку за економічними елементами. На наш погляд, ці підприємства також повинні вести облік витрат на оплату праці тільки на рахунках класу 9. Це дозволить забезпечити єдність відображення однотипних господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку для підприємств різних форм власності [26, с.149].

     Слід  зазначити, що відповідно до Переліку витрат на оплату праці підприємства мали можливість правильно визначати  конкретні види витрат на оплату праці, які відносились на витрати виробництва. Це давало можливість розподілити витрати на оплату праці за джерелами фінансування. Після введення Закону України № 283/97-ВР є значні труднощі при відображенні витрат на оплату праці у бухгалтерському і податковому обліках. Так, відповідно до пп. 8.7.1 Закону України № 283/97-ВР платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати (в т.ч. і заробітну плату), пов'язані з покращанням основних засобів (поточний, капітальний ремонти, реконструкція, модернізація, технічне переобладнання) та іншими видами поліпшення основних засобів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року (за винятком підприємств, наведених у пункті 22.4), які можуть відносити до валових витрат суми, що не перевищують 9% балансової вартості групи 1 та групи 3 таких основних засобів на початок звітного (податкового) року, та інші неузгодження.

     До  витрат на оплату праці за рахунок  прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, та інших цільових надходжень відносяться виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії, компенсаційні та інші  грошові й матеріальні виплати відповідно до існуючих нормативних документів (пункт 23 Типового положення № 473). 3 роз'яснень Державної податкової адміністрації України (лист № 1725/10/15-1117 від 18.0298 р. "Про оподаткування прибутку підприємств") випливає, що питання віднесення  на валові витрати винагород за підсумками роботи за рік урегульоване чинним законодавством у зв'язку з тим, що і пунктом 5.6 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. визначено: до складу валових витрат платники податку включають витрати на оплату основної й додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат [26, с.150].

     Таким чином, до витрат на виробництво винагороди за підсумками роботи за рік не включаються, а до валових витрат — включаються.

     В сучасних умовах розвитку ринкової економіки, необхідно виділити два основні напрями підвищення ефективності обліку витрат за економічними елементами:

     1) удосконалення калькулювання та контролю витрат за економічними елементами за кожним окремим видом продукції;

     2) удосконалення методики прийняття управлінських рішень щодо витрат за економічними елементами в залежнності від умов ринкової кон’юктури [3, с.50].

     Проблеми розробки пропозицій, направлених на удосконалення обліку витрат за елементами постійно знаходяться в центрі уваги. Актуальність даного напрямку дослідження пояснюється розвитком економічних методів управління діяльністю підприємства, але сучасний рівень розвитку ринкових відносин характеризується ускладненням орієнтації підприємств в швидкоплинному зовнішньому середовищі, що вимагає значних якісних змін в методах управління витратами підприємства.  

     ВИСНОВКИ 

     Отже, облік витрат за елементами передбачає групування витрат за ознакою їх однорідності, незалежно від того, на які конкретно цілі витрати здійснені. Витрати, які включаються до собівартості допродукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів, інші витрати операційної діяльності, інші затрати.

Информация о работе Облик витрат за елементами