Зарубіжний досвід управління муніципальними землями

Головним призначенням місцевих планів розвитку території і охорони навколишнього природного середовища є зонування території з описом дозволених типів і особливих умов землекористування.

В кінці ХХ століття в  практику довгострокового управління земельними ресурсами в Австралії стали запроваджувати екологічний підхід, який грунтується на плануванні, координації і організації раціонального використання землі, води, рослинності та інших ресурсів за водозбірними басейнами з дотриманням  рівноваги  між  охороною  і  використанням  природних  ресурсів.

Для цього реалізуються спеціальні програми з попередження засолення ґрунтів,  заліснення  території,  раціонального  використання  земель  фермерських господарств, охорони ґрунтів і т.і., а також проведення землевпорядних робіт.

В Австралії  проводиться  землеустрій окремих землекористувань,  наприклад, фермерського господарства, який здійснюється наступним чином.

1. Проводиться аерофотознімання  чи коригування плану земель фермерського господарства з складанням плану існуючого використання земель.

2. Розробляється класифікація  земель з врахуванням потенційної  родючості  ґрунтів  і  необхідності  проведення  ґрунтозахисних  заходів.  При  цьому аналізуються кліматичні умови, ґрунти, рельєф, рослинність, водотоки, частота затоплень, вогнища вітрової і водної ерозії, ступінь солонцюватості, засолення, досвід рослинництва та тваринництва.

3. У відповідності з потенційною придатністю земель для сільськогосподарських потреб і необхідністю їх охорони розробляється схема грунтозахисних  заходів  і  проводиться  землевпорядні  роботи  з  облаштування  території: будуються  огорожі,  дороги;  лінійні  елементи  організації  території  суміщаються з природними межами і рубежами; намічаються місця закладки полезахисних  вітроломних  лісосмуг;  проектується  система  сівозмін  і  догляду  за пасовищами; відпрацьовуються заходи боротьби з деградацією земель. 

4. Складається фінансовий  план фермерського господарства, який враховує  затрати  на  проведення  землевпорядних  робіт  і  їх  ефективність,  намічається черговість проведення заходів.

 

3. Нормативно-правове регулювання земельних відносин в передових країнах світу

 

У США та багатьох інших зарубіжних країнах існують  законодавчі визначення понять, пов’язаних із земельними питаннями і сільгосппрацівниками. Так, ст. 101(17)11 Зведеного (уніфікованого) Комерційного кодексу США (Uniform Comercial Code, U.C.C.) зазначає, що фермер – це особа, яка постійно здійснює фермерську діяльність, тобто «роботу на фермі, обробіток землі, роботу чи вирощування сільськогосподарських культур, птиці чи тваринницької продукції у якомусь обробленому вигляді». У американському законодавстві селяни (фермери) відокремлюються від інших суб'єктів землекористування і з огляду на аграрну (сільськогосподарську) структуру тих організаційних форм, у яких здійснюється їх трудова діяльність. Це дає можливість вести мову і про фермерські юридичні особи (за певних обставин). При цьому враховується тісна інтеграція між сільськогосподарською діяльністю фермерів та їх бізнесом. Зокрема, щоб вважатися сімейною фермою, необхідно більшу частину своїх прибутків отримувати від сільського господарства. Регламентація селянської (фермерської) діяльності, як і всього сільського господарства, у США на фермерському рівні здійснюється не стільки загальним цивільним комерційним законодавством, як, на його основі, широкою, спеціалізованою групою законодавства (понад 2000 спеціальних законів) сільськогосподарського (переважно – земельного) змісту. Це – титул 7 «Agriculture» систематизованого Зібрання законів США (The Code of the Laws of the United States of America).

Особливо слід наголосити на тому, що в американському законодавстві поняття земель переважно асоціюється з сільським господарством, і землі, як природний фактор, відрізняються від речових об’єктів власності у цивілістичному аспекті. В США функціональні ознаки землі стають самостійною правовою категорією, відмінною від цивільного права.

У французькому земельному праві набули найбільшого  поширення два основних способи  використання земель: прямий, коли земля  сільськогосподарського призначення  оброблюється її власником, і непрямий, коли обробка землі здійснюється особою, яка орендує господарство в одного або кількох власників, протягом останнього століття половина сільськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства. У сільському господарстві Франції певне місце посідають групові форми ведення господарства. Розвиток групових форм пов'язаний з поглибленням процесів його спеціалізації та концентрації. Головне місце серед них посідають кооперативи.

Аграрні та земельні правовідносини у Франції регулюються  Аграрним кодексом, який закріплює існування різних форм власності у сільському господарстві, наявність різноманітних форм управління сільськогосподарськими підприємствами, розвиток орендних відносин, орієнтацію на великі фермерські господарства.

Економічний устрій, який склався на сьогодні в Німеччині, звичайно називають соціальним ринковим господарством. Основними його засадами є: приватна власність на засоби виробництва при посиленій юридичній відповідальності власників за використання капіталу; вільна конкуренція та відкритість ринку з державним впливом; забезпечення стабільної валюти та стабільності господарської політики; підтримка інтеграційних процесів в економіці як у країні, так і в межах ЄС; система соціального захисту населення від негативного впливу ринку.

Про питання  приватизації йдеться в Законі «Про структурну адаптацію сільського господарства до соціальної та економічної ринкової економіки в НДР». В ньому зазначено, що приватна власність на землю та виробництво будуть відновлені. В цьому ж законі наголошується на основному завданні - перетворенні сільськогосподарських підприємств Східного регіону Німеччини на такі господарські форми, які відповідають її законам.

Основні положення  цього Закону такі: повна гарантія власності; рівні можливості для  всіх форм власності в процесі конкуренції; створення засад для виробництва конкурентоздатних сільськогосподарських підприємств; пільгові кредити для підтримки товаровиробників; визначення заходів стимулювання експорту східнонімецької продукції; видача субсидій на закупівлю сільськогосподарської продукції.

В останні роки у Великій Британії спостерігається  тенденція поєднання аграрного  сектора з промисловим капіталом; створюються великі формування агропромислового комплексу; практикуються концентрації виробництва окремих продовольчих товарів.

В Італії державне регулювання земельних відносин (точніше – втручання, адже Конституція  Італії використовує саме цей термін) можливе щодо розмірів земельних  ділянок, режиму використання сільськогосподарських  земель, їх поліпшення та перетворення, а також надання допомоги дрібним та середнім землевласникам.

 В Болгарії згідно Закону «Про власність та використання сільськогосподарської землі» у ст. 5 наголошується, що власник або користувач земельної ділянки, яка не використовується на протязі 3 років, виплачує громаді податок у розмірі вартості середнього врожаю з одиниці площі для відповідного району. Ще одним цікавим досвідом стало повернення земельних ділянок або грошове відшкодування втрат власникам земельних ділянок, що втратили їх у 1946 році (ст. 10).

Багатосекторне  сільське господарство Польщі є, в основному, індивідуальним. Держава стимулює розвиток індивідуального сільського господарства прийняттям низки нормативних актів – головним чином, законів. Серед них слід звернути увагу на Закони «Про зміни в Цивільному кодексі», «Про зміни в Цивільному процесуальному кодексі», «Про захист сільського господарства та лісних угідь», «Про зведення до одного місця земельних наділів», «Про поземельні книги та іпотеку»,«Про Кооперативне право».

В даний час  земельне право і чинне законодавство Російської Федерації націлені на розвиток вільній ринковій економічній системі, що припускає глибоке реформування політичних, економічних і правових відносин в земельному праві. Задача земельного права і чинного російського законодавства – формування нових правових норм і нових правових і законодавчих інститутів для функціонування ринкових відносин. У загальній характеристиці норм земельного права і законодавства слід зазначити значне зростання ролі норм земельного права і законодавства, які набувають все більше значення в регулюванні відносин сільськогосподарської власності і перш за все право власності на землю, купівля, продаж, оренда земельних ділянок, охорона земель в Російській Федерації і ін.

Земельні відносини  в Ізраїлі регулюються Основним законом «Про земельне володіння». Якщо звернутися до етапів становлення земельного сектора в Ізраїлі, то передусім слід зазначити, що першими почали викуповувати землі в Палестині євреї з Росії за кошти, які були зібрані серед єврейської частини населення країни. Куплені землі не мали персональної належності (їх купували для сімей переселенців, які оселилися групами – кібуцами), у зв’язку з чим був створений Єврейський національний фонд, до якого перейшли усі кредити, куплені землі та всі наступні надходження. Єврейський національний фонд діє на основі статуту, відповідно до якого землі, куплені на об'єднані кошти фонду, є невід’ємною власністю цього єврейського народу, невід'ємною частиною держави.

Цікаво, що для  країн Західної Європи характерним є не стільки внутрішнє державне регулювання земельних відносин, скільки регулювання на рівні Європейського Союзу. Єдина аграрна політика країн ЄС стосувалася перш за все регулювання експорту та імпорту. Передбачено, наприклад, стягнення спеціальних платежів при імпорті в країни ЄС зернових культур; введена система імпортних та експортних ліцензій на торгівлю яловичиною, зерновими, молоком та молочними продуктами за межі ЄС; передбачена виплата різниці між світовими цінами та цінами Союзу. Більш високі ціни порівняно зі світовими встановлюються з метою підтримки своїх товаровиробників, але це стало обтяжливим для бюджету ЄС та окремих його членів. Тому нещодавно переглянуто сільськогосподарську політику Союзу. З метою зменшення дотації аграрному сектору та припинення зросту бюджетних коштів на дотації сільськогосподарським товаровиробникам були змінені квоти на окремі види продукції, введені фінансові санкції за перевиробництво деяких продуктів тощо.

 

Висновок

 

Різний понятійний апарат при вирішенні однакових за суттю питань пояснюється різними підходами до земельної власності та земельних відносин в країнах ринкового типу та історичною спадщиною землевпорядної науки на пострадянському просторі.

Геодезична наука як суто технічна дисципліна, основана на математиці, без політичних нашарувань, має практично ідентичну термінологію та вирішує однакові задачі.

Заходи землеустрою  переважної більшості розвинутих зарубіжних країн ґрунтуються на добре розвиненій системі земельного кадастру. Розмежувати землеустрій і кадастр на практиці важко.

Картографічною  основою землеустрою, як правило, є  матеріали кадастрових знімань.

Землеустрій має  три рівні: національний, регіональний і місцевий. Землеустрій в Україні не достатньо обґрунтований, перебуває в стадії теоретичного осмислення і практичної апробації з орієнтацією на ЄС.

 

Список використаної літератури

 

1. Добряк Д.С., Мартин А.Г. Землеустрій – наукова основа раціонального використання та охорони земельних ресурсів// Землеустрій і кадастр. – 2006. – №1.– С. 10-16.
2. Єрмоленко В.М., Правові основи майнових і земельних відносин: Навчальний посібник. – К.: Магістр ХХІ сторіччя, 2006. – 382 с.
3. Кривов В.М. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони// Землевпорядний вісник.– 2006.– №1,– С. 70-72.
4. Мартин А., Горбатович С. Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення: наслідки та перспективи // Землевпорядний вісник. – 2006. – №2. –С. 58-60.
5. Мартин А., Погурельський С. Земельна політика України: стратегія адаптації до вимог Європейського Союзу // Землевпорядний вісник. – 2006. – № 1. – С. 50-52.