Зарубіжний досвід управління муніципальними землями

Міністерство освіти та науки України

Академія муніципального управління

Економічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

 

«Зарубіжний досвід управління муніципальними землями»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

 студентка групи ОА-31

П`явка О.В.

Перевірив викладач:

Бовсунівська І.В.

 

 

 

 

 

Київ 2013 

План

 

 

Вступ……………………………………………………………………………...………3

1. Планування  використання  земель в зарубіжних країнах………..……………4
2. Управління земельними ресурсами в зарубіжних країнах….…………………8
3. Нормативно-правове регулювання земельних відносин в передових країнах світу………………………………………………………………………...…….11

Висновок…………………………………………………………………...……………15

Список використаної літератури………………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В нашій державі поки що не створені умови для вільного ринкового обороту сільськогосподарських земель, навіть у законодавчому плані. У зв'язку з цим доцільно було б звернутися до світового досвіду країн із цивілізованою ринковою економікою, в тому числі й стосовно ринку сільськогосподарських земель. Доречно відзначити, що у більшості держав з так званим вільним оборотом земель існує дозвільна система на відчуження сільськогосподарських земель.

 У правових системах  зарубіжних країн земельне право  як самостійна галузь, як правило,  не виділяється, а земельні  відносини регулюються нормами цивільного, адміністративного права, або спеціальними законами, присвяченими окремим видам земельних відносин (земельній оренді, земельному обороту і т.д.), а також законами про аграрні і земельні реформи. Початкові положення регулювання земельних відносин закріплені в конституціях зарубіжних країн.

 Останніми роками  перед багатьма країнами постає  питання про необхідність посилення  регулюючої ролі держави щодо  використання земельних ресурсів  взагалі, а особливо земель  сільськогосподарського призначення. Основними важелями державного регулювання вважаються:

• система оподаткування;
• кредитно-фінансовий механізм;
• антимонопольна політика;
• спеціальні цільові програми.
 

1. Планування  використання  земель в зарубіжних країнах

 

Планування використання земель (“Land Use Planning”) є дещо ширшим поняттям ніж землеустрій. Воно знаходить відображення в розробках таких напрямків як: архітектура; екологічне планування; архітектура ландшафту; регіональне планування; просторове планування; підтримуваний розвиток; транспортне планування; міський дизайн; міське планування; міська реконструкція.

В розвинутих країнах  планування використання земель, як державна земельна політика, є важливою складовою  соціального полісу, запорукою того, що земля використовується ефективно, без завдання шкоди населенню і оточуючому середовищу.

В Канаді планування використання земель є комплексом заходів з наукового, естетичного, раціонального використання землі, ресурсів, засобів і послуг з метою забезпечення фізичної, економічної  і соціальної ефективності, збереження здоров’я та благополуччя населення.

Розглянемо загальні положення планування пов’язаного  з землеустроєм.

Екологічне планування виконується з метою оцінки можливого  негативного впливу розвитку території на оточуюче середовище та вжиття запобіжних заходів щодо негативних процесів і явищ.

Планування архітектури ландшафту  передбачає дослідження і проекту вання ландшафтів. Об’єктами проектування є міські і сільські території, парки, ботанічні сади, майданчики для гри в гольф, туристичні стежки, приватні присадибні території і т.п.

Регіональне планування – це наука  про ефективне розміщення інфраструктури і зонування території для  сталого зростання регіону. Як гілка  планування використання земель, регіональне  планування має справу з ефективним розміщенням засобів виробництва, інфраструктури і населення на рівні регіону. Площа охоплення залежить від адміністративного поділу, а проектні рішення – від особливостей та потреб регіону.

Необхідність розробки планів використання земель на перспективу в Західній Європі викликана ростом міст і природоохоронними потребами [1].

Саме міста з 80-х років ХХ століття стали дуже сильно впливати на земельну політику держав, тому що землі, намічені під забудову, є найдорожчими.

Плани використання земель одночасно вирішують питання охорони природи, перерозподілу земель між міським, сільським, лісовим господарством, промисловими, транспортними та іншими галузями, містобудування і земельно-господарського облаштування в межах і за межами міських територій.

У Франції плани поділяються на генеральні, що розробляються, як правило, на регіон з терміном дії 20-25 років і місцеві (муніципальні) з терміном дії від 5 до 15 років. Базою цих планів служить зонування, де вся територія поділяється на зони: сільськогосподарську, лісову, забудовану, першочергової заудови для індивідуальних і громадських потреб і т.і. Після публічного обнародування таких планів, за наявності позитивної громадської думки, вони затверджуються і є обов’язковими для виконання.

Наприклад, в генеральному плані облаштування території регіону Ніцци, складеному в масштабі 1:50000, виділені такі зони: міська (NA, NB, NC і т.д.), природні (HA, N6, N0 і т.д.), а також підзони і сектори (промислові, ділові, торгові, зарезервовані, сільськогосподарські, природоохоронні, які не підлягають забудові і т.і.). Показано місця будівництва автобанів, доріг, аеропорту, інших елементів інфраструктури.

Генеральний план конкретизується  в планах облаштування території  комун, які розробляються на термін 5 років в масштабі 1:2500, 1:5000 в залежності від площі цих муніципальних утворень. Об’єктом землеустрою тут виступає територія комуни площею від 500 до 2000 гектарів з числом жителів від 1500 до 2500 чоловік. Плановою основою слугує земельно-кадастрова карта. Подібні плани використання земель розробляються в Швейцарії та Швеції.

В країнах Європейського  Союзу на місцевому рівні використовують такі види планів (проектів) [2]:

• комплексні плани розвитку території (розміщення продуктивних сил на території, об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури);
• плани зонування земель (цільове використання земельних ділянок відповідно до функціонального призначення земель);
• правила землекористування і забудови (будівельний регламент і дозволене використання земельних ділянок);
• проекти землеустрою (межування земель), утворення нових і впорядкування існуючих об’єктів землеустрою (місце розташування, межі, конфігурація і площі земельних ділянок);
• ландшафтні плани, схеми, проекти землеустрою і природоохоронної облаштованості території сільської місцевості (диференційоване використання сільськогосподарських і лісогосподарських угідь, меліорація та охорона земель, агролісомеліорація, регламентування застосування добрив і отрутохімікатів, еколого-ландшафтні заходи, боротьба з ерозією ґрунтів).

У Норвегії для загального та сільськогосподарського планування існує

класифікація земель, створена на основі зіставлення даних  про характер землекористування  і ґрунтової родючості. Відповідно до цілей планування сільськогосподарська служба проводить інвентаризацію й оцінку земельних ресурсів. Оцінюють продуктивність території, структуру і стан сільськогосподарського середовища. Виділено п’ять класів земель за їхньою функціональною придатністю:

І – землі, що завжди будуть використовувати в сільському господарстві;

ІІ – землі, які  через дуже низьку продуктивність можуть бути використані для інших цілей;

ІІІ – землі, які використовуватимуть  у будівництві;

ІV – землі, які не були оцінені, наприклад, гірські території;

V – землі, що повинні  пройти повторну оцінку і можуть бути віднесені до класів І чи ІІ. Подібна класифікація сільськогосподарських земель здійснюється у Великій Британії.

У Нідерландах для  вирішення завдань регіонального  і національного планування використовується так звана землевпорядна класифікація земель. Вона розроблена для порівняно однорідних умов і специфічних економічних умов країни та розрахована на сучасні механізовані сільськогосподарські підприємства. Виділяють такі види використання земель: рілля, пасовища, сади, ліси, природні заповідники, спортмайданчики, малоповерхові житлові забудови, основні дороги. При розгляді можливостей проведення тих чи інших меліоративних заходів землевпорядні органи зобов’язані враховувати наслідки для зміни якості земель [3].

Підтримуваний розвиток є швидше науково-дискусійним питанням, ніж практичними розробками. Він ґрунтується на взаємнопроникаючому поєднанні економічного, соціального розвитку та оточуючого середовища.

Просторове планування є вищим рівнем планування використання земель, включаючи національний та міжнародний рівень, наприклад, Європейський Просторовий Проект Планування Мережі Спостереження в Управлінні (ESPON 2.3.2), Економічна Комісія Організації Об’єднаних Націй в Європі (UNECE), Бачення і Стратегії навколо Балтійського моря (VASAB) тощо, до яких увійшли зацікавлені країни.

 

2. Управління земельними ресурсами в зарубіжних країнах

 

Управління земельними ресурсами (“Land Management”) щодо організації раціонального використання та охорони земель в ряді країн здійснюється  на  основі  державних,  регіональних  і  муніципальних  програм.  Лідером  в цьому напрямку землеустрою є США. Ця країна фінансує програми охорони навколишнього  природного  середовища  через Міністерство  сільського  господарства,  Міністерство  внутрішніх  справ,  Агентство  з  захисту  навколишнього середовища, Армійський корпус інженерів сухопутних сил. В системі Міністерства  сільського  господарства  функціонує  Служба  охорони  ґрунтів, яка подібна до нашої землевпорядної служби.

Найбільш поширеним  на штатному і місцевому рівнях інструментом земельно-ресурсної політики є контроль за використанням земель. При цьому влада застосовує наступні методи регулювання: встановлення критеріїв максимальних рівнів забруднення навколишнього середовища в планах розвитку регіонів; зонування території для встановлення в законодавчому порядку характеру її використання; скуповування у власність штату земель, які потребують негайної консервації і використання їх в якості місцевих рекреаційних ресурсів; регулювання розміщення виробничих і транспортних об’єктів [1].

В цілому заходи, які використовуються в США для регулювання земельних відносин орієнтовані на створення умов для екологічно-здорового і економічно-ефективного використання землі поділяються на чотири типи:

•  система регулювання відносин щодо земельної власності;

•  правила і вказівки щодо режиму використання земель;

•  процедури управління громадськими землями;

•  процедури, які гарантують виконання  правил і вказівок щодо використання землі.

Всі правила і вказівки щодо використання земель у США виконуються в обов’язковому  порядку,  оскільки  вони  забезпечені  системою  економічних стимулів і штрафів. Основну частину судових справ щодо земельних ресурсів складають екологічні. В США існує сувора і незалежна система судів з чіткими юридичними процедурами надання можливості власникам землі та іншим особам захищати свої права. Таким чином питання управління земельними ресурсами у США вирішуються завдяки відносно жорсткому плануванню, застосуванню системи контролю, стимулів і судової влади [4].

У Великій Британії управління земельними ресурсами спрямоване на:

•  багатофункціональне використання землі;

•  збереження екологічних ресурсів;

•  сприяння довгостроковому, здоровому та районованому веденню сільського господарства;

•  розвиток сільської місцевості, сільськогосподарського бізнесу та сільського туризму;

•  збереження ландшафтів як символу  сільської місцевості, біологічного різноманіття, історичної та культурної спадщини;

•  підтримку сільської громади;

•  залучення громадськості до управління землею.

Цікавим є досвід землеустрою в  Австралії [5]. Тут планування використання земель гармонійно поєднується з управлінням. Рішення уряду та органів місцевого самоврядування в галузі землекористування втілюються в життя за планами розвитку території і охорони навколишнього природного середовища. Подібно до США в Австралії існує три види планів: план розвитку території штату; регіональні плани; місцеві плани розвитку території і охорони оточуючого природного середовища.

В плані розвитку території штату знаходять відображення питання важливі  для  всього  штату,  наприклад:  охорона  лісів  в  межах  міст;  використання екологічно чутливих земель і лісів прибережних територій; будівництво доріг та інших об’єктів інженерної інфраструктури; виділення земель для розвитку громадського житлового фонду і т.п.

В регіональних планах відображуються питання землекористування регіонального  рівня.  Регіональні  плани  можуть  бути  комплексними,  коли  вирішується  повний  перелік  питань  землекористування,  і  спеціальними  –  якщо розробляються окремі напрямки розвитку регіонів.