Контрольная работа по "Земельному праву"

Аграрна реформа відкрила нові можливості для підвищення ролі і значення локальних внутрішньогосподарських  нормативних актів. Локальні джерела  аграрного права забезпечують реальне  здійснення фермерськими господарствами, сільськогосподарськими кооперативами, агрогосподарськими товариствами, сільськогосподарськими підприємствами свободи підприємницької діяльності.[9]

Крім вертикальної ієрархічної  системи (за юридичною силою), джерела  аграрного права створюють горизонтальну  паритетну систему нормативно-правових актів, які різняться між собою предметом правового регулювання: нормативні акти про державне регулювання сільського господарства (Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 роки"), про сільськогосподарське землевикористання (глава 5 Земельного кодексу України, Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р.), про соціальний розвиток села (Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", Укази Президента "Про основні засади розвитку соціальної сфери села" від 20 грудня 2000 р., "Про додаткові заходи щодо соціального захисту жителів гірських районів України та підвищення ефективності використання земель лісового фонду" від 19 лютого 2002 р.), про виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських комерційних організацій (Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 13 вересня 2001 р.), про майнові відносини в сільському господарстві (Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р.), про фінанси і кредити (Закон України "Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) платників податків у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств" від 16 березня 2000 р.), про договірні відносини в системі АПК (Постанова Кабінету Міністрів України "Про Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції" від 5 серпня 1997 р.).

Особливості сільськогосподарського виробництва є тим важливим об’єктивним  фактором, що зумовлює відокремлення, спеціальне правове регулювання  аграрних суспільних відносин окремою галуззю національної системи законодавства – аграрним законодавством, яке є формою виразу аграрного права.

 

Задача №1

Власник особистого селянського  господарства Сидоренко звернувся  до відділення комерційного банку з  проханням відкрити йому банківський рахунок для обслуговування діяльності з продажу сільськогосподарської продукції.

Працівник банку повідомив  Сидоренко, що згідно з вимогами Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 №280, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, банки відкривають поточні рахунки за балансовим рахунком 2600, фізичним особам, що не здійснюють підприємницької діяльності – за балансовим рахунком 2620.

Посилаючись на вказану  Постанову НБУ та на те, що Сидоренко  буде отримувати гроші на рахунок  від продажу сільськогосподарської  продукції  працівник банку заявив Сидоренко що для відкриття рахунку йому потрібно зареєструватись як фізична особа підприємець.

Чи законні  вимоги працівника банку?

 

 

Важливим для українського законодавства та правозастосовної діяльності є розмежування юридичного поняття «особисте селянське  господарство» і “фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (приватний підприємець)”. Розмежування названих понять здійснюється на підставі того, що статус приватного підприємця – суб’єкта підприємницької діяльності набувається після здійснення державної реєстрації у відповідному органі державної реєстрації. Ведення особистого селянського господарства здійснюється після отримання відповідної земельної ділянки та не передбачає здійснення державної реєстрації.

Аналіз розвитку законодавства, який спрямований на регулювання  суспільних відносин, пов’язаних з веденням громадянами особистих селянських господарств після здобуття Україною незалежності, зумовив необхідність проведення також аналізу законодавства України щодо ведення фізичними особами господарської діяльності у формі особистих підсобних господарств, починаючи з початку 90-х років ХХ сторіччя. Виходячи з особливостей правового становища особистих селянських господарств, у юридичній літературі визначено чотири основні етапи законодавчого забезпечення становлення та розвитку цього виду діяльності громадян в Україні.

Посилаючись на Статтю 1 ЗУ « Про особисте селянське господарство».

 Поняття особистого селянського  господарства  

     Особисте  селянське господарство - це господарська  діяльність,  
яка  проводиться  без  створення  юридичної  особи фізичною особою  
індивідуально або особами,  які перебувають у сімейних чи родинних  
відносинах  і  спільно  проживають,  з метою задоволення особистих  
потреб    шляхом    виробництва,    переробки     і     споживання  
сільськогосподарської   продукції,   реалізації  її  надлишків  та  
надання  послуг  з  використанням  майна  особистого   селянського  
господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.  

     Члени особистого    селянського    господарства    здійснюють  
діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого  правового  
господарського порядку,  дотримуючись вимог цього Закону,  законів  
України, інших нормативно-правових актів.  

     Діяльність, пов'язана  з  веденням   особистого   селянського  господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

 

 

Відповідно до ст.7 Закону України «Про особисте селянське  господарство»

Стаття 7. Права та обов'язки членів особистого селянського  
               господарства  

     Члени особистого  селянського господарства мають право:  

     самостійно господарювати  на землі;  

     укладати особисто  або  через  уповноважену  особу   будь-які  
угоди,  що не суперечать законодавству.  Уповноваженою особою може  
бути дієздатний член  особистого  селянського  господарства,  який  
досяг 18 років;  

     реалізовувати надлишки  виробленої  продукції  на  ринках,  а  
також заготівельним,  переробним  підприємствам  та  організаціям,  
іншим юридичним і фізичним особам;  

     самостійно здійснювати    матеріально-технічне   забезпечення  
власного виробництва;  

     відкривати  рахунки в установах банків  та отримувати кредити в  
установленому законодавством порядку;  

     бути членами кредитної  спілки та користуватися її  послугами;  

     отримувати в установленому  законом порядку трудову пенсію,  а  
також інші види соціальної державної допомоги та субсидії;  

     надавати послуги  з використанням майна особистого  селянського  
господарства;

 

Таким чином, виходячи с  викладеного можна вважати що дії працівника банка є незаконними і він фактично не мав права відмовити громадянину у відкритті рахунку.

Реєстрація ж діяльності особистого селянського господарства як підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства  не є необхідною.

 

Задача №2

Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) фізичні та юридичні особи є суб’єктами права приватної власності, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. 

Згідно із Державним класифікатором України, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 №97, існують такі форми власності: приватна, державна корпоративна власність, державна власність, комунальна власність, комунальна корпоративна власність.

Визначте форми власності до яких можуть відноситись сільськогосподарські кооперативи. Складіть обґрунтовану відповідь.

 

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно належить сільськогосподарському кооперативові на праві власності. Право власності сільськогосподарського кооперативу — це сукупність правових норм, покликаних регулювати відносини щодо володіння, користування й розпорядження власним майном на свій розсуд.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про власність» сільськогосподарський кооператив є суб'єктом права колективної власності. Існування цієї форми власності в Україні, яке закріплено в нормах Закону України «Про власність», викликало активну дискусію серед науковців. Не вдаючись до детального аналізу існуючих точок зору з цієї проблеми, можна дійти висновку, що треба вести мову про право власності сільськогосподарського кооперативу як про право власності юридичної особи, яке, у свою чергу, є різновидом права приватної власності.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлено, шо єдиним власником майна є сільськогосподарський кооператив. Що стосується прав засновників (членів) на це майно, то більшість дослідників стверджують, що між самим кооперативом і його засновниками (членами) виникають певні зобов'язальні відносини. Цю позицію найбільш послідовно обґрунтував В. І. Семчик, який вважає, що в засновників (членів) сільськогосподарського кооперативу виникає право на пай (майновий або земельний). Але це не право власності як один із видів речевих прав, а право вимоги як один із видів зобов'язального права. Право вимоги означає, що особа (фізична чи юридична), якій як частка у власності юридичної особи виражається паєм, має право отримати його в натурі або компенсацію за нього в разі виходу зі складу юридичної особи чи при її ліквідації. Пай не має речевих ознак. Він вимірюється лише у вартісному вираженні, а тому не може бути об'єктом права власності.

Зміст права на пай не вичерпується лише правом вимоги. Як і інші види зобов'язальних прав, зміст права на пай становить певний комплекс прав та обов'язків, що їх мають сільськогосподарський кооператив та його члени. Так, член сільськогосподарського кооперативу у зв'язку із внесенням майна має право брати участь в управлінні майновими об'єктами кооперативу, вимагати розподілу частини доходу кооперативу на паї, вимагати повернення паю (майна, яке припадає на пай) в разі виходу з кооперативу. На члена кооперативу покладено обов'язок, який ґрунтується на інституті членства щодо майнового внеску. Що стосується самого сільськогосподарського кооперативу, то він має аналогічні обов'язки стосовно члена кооперативу.

Право на пай пов'язане з правом членства в сільськогосподарському кооперативі. Моментом виникнення права  на пай є момент прийняття особи  до сільськогосподарського кооперативу як його члена (тобто виникнення членства), а точніше, передачі майна (внеску) кооперативу. Доки існують членські відносини, існує й право на пай. Припиняється воно разом з припиненням членства (вибуттям члена зі складу кооперативу) — з моменту отримання особою свого майна. Право на пай припиняється також у разі ліквідації самого сільськогосподарського кооперативу.

Субєктний склад майнових відносин у сільськогосподарському кооперативі дає можливість перейти до визначення кола об'єктів, які можуть належати на праві власності такому кооперативові. У статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» міститься перелік майна, що може належати йому на праві власності: будівлі, споруди, гроші, майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених Законом. Як бачимо, цей перелік не є вичерпним, Але такий поділ майна не має класифікуючих ознак.

У сучасних умовах все більшого значення набуває поділ майна на рухоме і нерухоме.

Окремі об'єкти права власності сільськогосподарського кооперативу, необхідно зауважити, що серед них можна виокремити такі групи:

а) земля (земельні ділянки);

б) інша нерухомість — будівлі, споруди, обладнання;

в) виготовлена продукція, обігові  кошти;

г) доходи в грошовому виразі, отримані від статутної та іншої діяльності;

ґ) інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

В основу його покладено ступінь зв'язку того чи іншого майнового об'єкта з землею. До нерухомого майнового об'єкта належать земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що міцно пов'язано із землею, у тому числі ліси, багаторічні насадження, будови й споруди, які при відокремленні від землі фактично знецінюються. Речі, які не належать до нерухомості, включаючи гроші й цінні папери, вважаються рухомим майном. Характерною рисою нерухомого майна є зв'язок його правового режиму з правом на земельну ділянку, на якій споруджено майнові об'єкти. Правовий режим такого майна розглядається разом із земельною ділянкою.

 

Список використаної літератури.

1. Конституція України,  прийнята на п’ятій сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 року. // з останніми змінами zakon2.rada.gov.ua