Державна влада та державне управління

ДЕРЖАВНА  ВЛАДА ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

1. Закони, закономірності та принципи державного управління

                      Основні закони управління:

     Єдність системи управління. Стійкість внутрішніх зв'язків системи при зміні стану зовнішнього середовища, тобто такі зв'язки між елементами системи, які зберігають її цілісність протягом тривалих періодів зміни стану системи.

       Пропорційність суб'єкта і об'єкта управління. Раціональна відповідність між елементами всередині керуючої та керованої підсистем;

     Поєднання централізації та децентралізації. Доцільна відповідність потребам суспільства функціональної відповідальності різних рівнів управління, централізація – безперервна, постійно діюча та достатньо стійка підлеглість кожної ланки вищим органам управління; децентралізація – самостійність у підходах до управління з урахуванням багатоманітності місцевих особливостей при збереженні єдності в основному, суттєвому.

     Закон забезпечення необхідного  рівня свободи  систем управління.Керовані системи (регіони, підприємства, цехи) — це виняткова різноманітність змісту, напрямків та умов діяльності. Система управління повинна забезпечувати необхідний рівень свободи для керованих систем і процесів, тому вона повинна бути не тільки досить гнучкою, але й володіти необхідними внутрішніми ресурсами, певною стійкістю та жорсткістю

     Закон необхідної різноманітності  систем управлінняЦей закон полягає в тому, що системи управління повинні бути якомога різноманітнішими відповідно до потреб керованої системи. Системи управління певними типами суб'єктів господарювання мають типологічну спільність. Вони повинні задовільняти низку обов'язкових вимог щодо ведення управлінської діяльності — йдеться про безпеку персоналу, навколишнього середовища.

     Співвідносність керуючої та керованої  систем. Реформування якісних та кількісних характеристик керуючої системи відповідно до зміни об'єкта управління на кожному етапі розвитку держави, застосування ефективних організаційних форм управління, науково обгрунтованих нормативів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Принципи  управління. Під принципами управління розуміють керівні правила, основні положення, норми поведінки, що відображають найбільш загальні стійкі риси законів і закономірностей управління, яких необхідно додержуватися в управлінській діяльності.

     Основні принципи:

   1.Публічна  влада керуючого ( повноваження  та  сила, що забезпечує  виконання  розпорядежень)

2. Єдність керівництва та розподіл управлінської праці.
3. Єдність розпорядництва з певного кола питань та конкретність виконавців.
4. Підпорядкування інтересам державного управління інших інтересів управління.
5. Необхідна ступінь централізації та ієрархії в управлінні.
6. Постійність управлінського персоналу.
7. Справедливість  по відношенню до керівників, підлеглих, співробітників керуючогго органу
8. Звортній зв’язок в управлінні.
9. Винагорода управлінської праці.

Види  принципів державного управління

1. Адміністративно-правові  принципи державного управління:

• відповідність  об'єктивним законам суспільного  розвитку;

• публічність  правової регламентації;

• відповідність  інтересам народу;

• об'єктивність із позицій додержання законів;

• співвідносність  влади та державного управління;

• правове  регулювання управлінської діяльності.

2. Системно-цільові  принципи державного управління:

• розмежування повноважень між суб'єктами державного управління по горизонталі та вертикалі;

• підпорядкування  локальних цілей загальній меті;

• несуперечність цілей одна одній;

• взаємодоповнення цілей;

• послідовність  у досягненні всієї сукупності цілей;

• розподіл цілей за функціями державного управління;

3. Системно-функціональні  принципи державного управління:

• закріплення  розподілу функцій правовими  нормами;

• сумісність функцій органів державного управління;

• диференціація  спеціальних (конкретних) функцій;

• комбінування суміжних функцій в межах одного органу;

• відповідність  фактичної діяльності закріпленим  функціям.

4. Системно-організаційні  принципи державного управління:

• єдність  системи органів державної влади;

• територіально-галузева організація управління;

• багатоманітність організаційних зв'язків;

• відповідність  елементів діяльності органів (методів, форм, стадій) їх місцю в ієрархічній  структурі;

• делегування  повноважень та відповідальності;

5. Адаптивні принципи державного управління:

• уточнення  мети при зміні обставин;

• відповідність  елементів системи визначеній меті;

• орієнтація на постійне оновлення;

• встановлення нормативів за елементами системи;

• урахування темпів розвитку керованих об'єктів  при формуванні управлінських рішень;

6. Серед  принципів держслужби виділяють  такі:

• Принцип законності;

•       суворої субординації;

•       поваги до прав людини;

•       оперативності;

•       взаємодії із громадянами та громадськими організаціями;

•       авторитетності;

•       професіоналізму;

•       компетентності.

     2. Категорія «держава»в  сучасному контексті.

     Держава сучасна — універсальна політична організація в суспільстві, зумовлена його соціальною асиметрією і необхідністю виконання «спільних справ», яка володіє особливою публічною (державною) владою і спеціалізованим апаратом управління суспільством, організація, яка віддзеркалює інтереси економічно, політично та ідеологічно домінуючого соціального прошарку і виконує функції арбітражу між різними прошарками суспільства.

     Держава – організація суверенної публічно-політичної влади в суспільстві в межах визначеної терирторії, що має спеціальний апарат управління та примусу і виражає свою загальнообов’язкову волю в юридичних нормах.

     Типові риси, що характеризують  сучасну державу:

     1. Держава розглядається як юридичний взаємозв'язок людей, які живуть на певній території. Вона належить усім її громадянам, а не тим, хто в той або інший момент очолює її органи влади. Тим самим держава не ототожнюється з державною владою і її апаратом. Владу можна відчужувати і протиставляти людям, але це не можна зробити з державою.

     2. Держава є формою суспільства, за допомогою якої воно стає впорядкованим, сталим, і, як наслідок, розвивається.

     3. Держава має керуватися правовими нормами сама та запроваджувати принципи справедливості, гуманізму, правди і порядку.

     4.  Держава становить собою механізм віддзеркалення та забезпечення спільних для всіх, інтегрованих потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людей, які мають єдине громадянство5.  Держава як інституція  сприяє інформаційному розвитку суспільств.

     6.  Держава через власні механізми та апарат забезпечує здійснення своїх конституційно визначених завдань і функцій.

     7. Держава виступає як система представлення спільноти людей на світовій арені у взаємовідносинах з іншими країнами та народами.

      Основні функції держави.

        Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, формою якого є   держава, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку.

      Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина.

      Міжнародна  (зовнішня) функція держави полягає в підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства.

      Економічна  функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для  ефективної економічної діяльності суспільства.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.  Влада в системі  суб'єктно – об'єктних yправлінських  відносин у державі

             Влада - це здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів.

     Політична влада характеризується реальною здатністю певної соціальної групи (нації, класу, організації, іншої спільноти) чи особистості втілювати свою волю за допомогою політики та правових норм, здійснювати організований вплив на суспільство.

       Політична влада характеризується такими ознаками:

     -  здатністю, готовністю суб'єкта  влади виявити політичну волю;

     -  охопленням усього політичного  простору взаємодією різних політичних суб'єктів;

     -  наявністю політичних організацій,  через які суб'єкт політичного  во-левиявлення здійснює політичну  діяльність;

     -  осмисленням політичного інтересу  і політичних потреб;

     - забезпеченням соціального панування  в суспільстві суб'єкта політичної влади.

     Державна  влада - це інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві. Державна влада – це легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів і посадових осіб щодо здійснення їх функцій і повноважень шляхом прийняття правових актів у порядку, передбаченому Конституцією і законами.

     Має такі ознаки:

     •   легальність використання сили в межах держави;

     •   верховенство щодо інших  видів влади;

     •   публічність (звертання  за допомогою права  від імені суспільства  загалом до всіх громадян);

     •   моноцентричність (наявність  єдиного центру ухвалення  рішень);

     •   використання окрім  спонукальних ще й  економічних, соціальних і культурно-інформаційних  ресурсів.