Злочини та інші правопорушення

     Зміст 

     Вступ

     1.Поняття злочину

     2.Ознаки злочину та їх характеристика

     2.1 Суспільна небезпека

     2.2 Кримінальна протиправність

     2.3 Винність

     2.4 Караність діяння

     3.Злочини та інші правопорушення

     Висновок

     Список  використаної літератури

 

      Вступ 

     Досягнення  якісно нового стану суспільства в умовах реального суверенітету потребує не лише докорінних перетворень у всіх сферах життя - політиці, економіці, соціальній і духовній, а й подолання негативних явищ, що ще існують на сьогодні.

     Серед них особливого значення набуває посилення боротьби зі злочинністю і правопорушеннями.

     Як  відомо, питома вага злочинності в  останні роки має стійку тенденцію  до зростання.

     В наш час в Україні дуже різко  зростає рівень злочинності та збільшується кількість тяжких злочинів. Причинами цього є як політична нестабільність, так і скрутне економічне становище нашої держави. На думку українських науковців-криміналістів, саме економічні проблеми є одним із приводів до вчинення такої великої кількості злочинів на Україні. Саме тому за таких умов різко зростає значення кримінально-правових норм, які покликані забезпечувати охорону суспільних відносин нашої держави від злочинних посягань та використання яких є необхідною умовою притягнення злочинців до кримінальної відповідальності.

     Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності - це дуже складна і довготривала процедура. Основним в цій процедурі є встановлення у діях злочинця передбаченого кримінальним законом злочину, а точніше складу злочину.

     Встановлення  складу злочину вимагає наявності у працівників правоохоронних органів певних знань та особливостей застосування норм кримінального права. Вивченням особливостей застосування кримінальних норм займається наука кримінального права. Всі дослідження науковців криміналістів у галузі застосування норм кримінального права складають вчення кримінального права.

     Вчення  про злочин та склад злочину є  складовими частинами та найбільш важливими  розділами науки кримінального  права.

     Злочин  вивчається в Загальній частині  кримінального права. Вивчення ознак та елементів злочину має важливе значення для практичного застосування кримінального закону.

 

      1. Поняття злочину 

     Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і  суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості - той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

     Але на відміну від інших вчинків  людини злочин за своєю соціальною сутністю є посяганням на ті відносини, що склалися в суспільстві, відображають його найбільш важливі інтереси, внаслідок  чого охороняються законом про кримінальну відповідальність. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності чи антицінності людської поведінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам, злочин завжди є антисоціальною поведінкою.

     При цьому, оскільки інтереси і потреби  суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі  суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:

     1) поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, що існують на певному етапі розвитку суспільства, і тому є історично мінливим;

     2) визнання певної поведінки людини  злочином (криміналізація діяння) чи  виключення її з кола злочинних  (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності чи невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

     2. Поняття злочину в кримінальному  праві є універсальною і фундаментальною  категорією: воно лежить в основі  змісту всіх кримінально-правових  інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення.

     В історії кримінального права  поняття злочину визначалося  по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину, - можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

     Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом).

     Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну  сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин - суспільне  небезпечне діяння).

     Формально-матеріальне  визначення поєднує в собі соціальну  і юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і  передбачене кримінальним законом  діяння).

     Якщо  поставити питання про те, яке  з цих визначень є більш  обґрунтованим, більш цінним, то насамперед необхідно мати на увазі, що будь-яке визначення того чи іншого поняття тільки тоді може виконувати свої функції, коли воно максимально точно і вичерпно відображає істотні, типові ознаки певного діяння, явища. У цьому розумінні формально-матеріальне визначення має перевагу - воно дозволяє відповісти не лише на питання, які діяння закон визнає злочином, але й на питання, чому закон визнає їх злочинами, що в сукупності відбиває соціальну і правову природу, суть злочину.

     КК  України дає саме таке визначення. Стаття 11 встановлює:

     "Злочином  є передбачене цим Кодексом  суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене  суб'єктом злочину".

     Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки). Це має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння - свідомого і вольового елементів (це, наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), - не є злочином. Це і пояснює, чому в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння. 

     2. Ознаки злочину та їх характеристика 

     У визначенні поняття злочину, поданого в ст. 11 Кримінального кодексу  України названо дві ознаки злочину  винність та суспільна небезпечність. В теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, здебільшого, також називають винність і караність або лише винність. Для визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну ознаку - передбачення кримінальним законом. Проте вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визначає ті чи інші діяння злочинними, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака - суспільна небезпека, - яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.

     Об'єктивно  суспільно небезпечне діяння може бути визначене злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і  волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно). Яка б шкода  не була б заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалась суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно (діяння) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.

     Злочинне  діяння. Виходячи зі змісту поняття  «ознака» слід зазначити, що діяння (злочинне чи загально протиправне) є формою поведінки  при вчиненні порушень будь-яких правових норм. Тому говорити про нього, як про  ознаку, є неправильним. Фактично в дефініцію цього поняття воно введено для розуміння механізму його вчинення, а не змісту. Злочин не можна вчинити, не вчиняючи діяння - дії або бездіяльності. Але і всі інші порушення правових приписів, закріплених у нормах інших галузей права можуть бути реалізовані тільки шляхом здійснення відповідного діяння (дії або бездіяльності). Таким чином, з одного боку, визнання діяння ознакою злочину порушує логічний принцип визначення явища через окреме, спеціальне, А з іншого,- виходить, що процес визначає зміст, що також порушує закони логіки. Такий підхід є помилковим і визнавати злочинне діяння як ознаку явища є неправильним.

     Вперше  в поняття злочину в КК включена ознака суб’єкта злочину, під яким розуміють фізичну осудну особу, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК). Суб’єкт, що володіє цими ознаками, носить у теорії і на практиці назву загального суб’єкта злочину. Це поняття введено для того, щоб виділити поняття спеціального суб’єкта злочину.

     Спеціальний суб’єкт злочину — це особа, яка  володіє, крім зазначених загальних (особа  фізично осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності), спеціальними додатковими ознаками, які її характеризують і визначають кваліфікацію вчиненого нею злочину (ч. 2 ст. 18 КК).

 

      2.1 Суспільна небезпека 

     Суспільна небезпечність діяння - це перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати  шкоду або ж створювати загрозу  заподіяння шкоди тим об'єктам, які  охороняються законом, у ньому виявляється  негативне

     Сутністю  суспільної небезпечності діяння є  його посягання на об'єкти, що охороняються законом, у ньому (діянні) виявляється  негативне ставлення до них.

     Суспільна небезпечність діяння впливає на процеси нормотворчості (криміналізації і декриміналізації) та застосування кримінально - правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання).

     Поняття суспільної небезпечності діяння в  нормотворчій діяльності своєрідно  очолює ієрархію критеріїв (принципів) криміналізації і декриміналізації.

     Крім  того суспільна небезпечність діяння є критерієм класифікації злочинів у кримінальному законі та теорії кримінального права.

     Суспільна небезпека як ознака будь - якого  злочину має характер і ступінь. Про характер суспільної небезпеки можна судити за значущістю суспільних відносин, на які спрямований злочин. Наприклад, злочини проти життя набагато небезпечніші, ніж злочини проти особистої власності.

     Характер  суспільної небезпеки залежить і  від змісту шкоди, яка заподіяна  злочином. Шкода може бути матеріальна, моральна, ідеологічна.

     Про характер суспільної небезпеки можна  судити і по особливостях способу  посягання: насильницький чи ненасильницький. Наприклад, розбій

     суспільно небезпечніший від крадіжки, навмисне вбивство з особливою жорстокістю небезпечніше навмисного вбивства без обтяжуючих обставин ( ст. 94 КК).

     Характер  суспільної небезпеки залежить і  від форм вини. Так, навмисні тяжкі  тілесні пошкодження небезпечніші від тяжких тілесних пошкоджень, вчинених по необережності

     Крім  сказаного на характер суспільної небезпеки  впливають мотив і мета вчинення злочину.