Уголовно-правовая характеристика кражи и грабежа, их отграничения и различия

Кримінально-правова  характеристика крадіжки і грабежу, їх відмежування та розрізнення.

 

Вступ

 Злочини проти власності – це одні із найпоширеніших злочинів сьогодення, адже метою даних злочинів є, перш за все, незаконне збагачення злочинця. Дивлячись на сучасний економічний стан забезпечення населення нашої держави не дивним є те, що злочини даного типу є такими розповсюдженими та «процвітаючими». Злочинець, скоюючи будь-який злочин проти власності посягає на право власності потерпілої особи, тобто на таке право, яке дає їй змогу володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (правомочності власника). Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

 Отже, родовим  об’єктом даного блоку злочинів є саме посягання на право власності особи.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчинюються з використанням насильства або погрози його застосування (розбій, насильницький грабіж, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Предметом злочинів проти власності є саме майно, бо воно саме знаходиться в чийомусь володінні і належить конкретній особі на правах власності.

Об'єктивна сторона  злочинів проти власності характеризується передусім тим, що абсолютна їх більшість (10 з 14 складів таких злочинів) за своєю конструкцією є злочинами з матеріальним складом. Тобто, обов'язковою ознакою їх об'єктивної сторони є певні суспільно небезпечні наслідки.

В ході даної  роботи ми хотіли б детальніше розглянути склади злочинів крадіжки і грабежу, звернути увагу на їх кваліфікаційні ознаки. Головним завданням для нас стоїть саме розмежування цих двох складів злочину та виокремлення подібних та відмінних ознак.

 

 

1. Кримінально-правова характеристика крадіжки як злочину проти власності.

Ч.1 ст.185 Кримінального  Кодексу України роз’яснює нам, що крадіжкою називається таємне викрадення чужого майна. Предметом цього злочину як і всіх інших злочинів проти власності є чуже майно. Суспільно-небезпечне діяння полягає у формі викрадення і цим збігається із суспільно-небезпечними наслідками, про що свідчить диспозиція статті. Тобто термін «викрадення» у ст..185 передбачає як діяння так і наслідки. Крадіжка вчиняється саме таємним способом.

Основними ознаками крадіжки є викрадення та таємність. Дуже часто терміни «викрадення» і «розкрадання» ототожнюються, але це є помилкою. Адже вони співвідносяться як особливе і загальне. Викрадення,  як суспільно-небезпечне діяння означає вилучення майна з чужого володіння. Воно відбувається безпідставно, протиправно, поза волею власника та здійснюється щодо майна, до якого винний має лише доступ й не наділений жодними правомочностями з розпорядження цим майном. Якщо брати до уваги ознаку таємності, то потрібно брати до уваги її суб’єктивні та об’єктивні ознаки, при наявності яких можна говорити, що має місце саме такий спосіб викрадення. З об’єктивної сторони викрадення є таємним саме тоді, коли за вилученням майна ніхто не спостерігав, коли злочинець діє непомітно для інших осіб, а його діяння відбувається всупереч волі й без згоди особи, у власності якої знаходиться майно. З суб’єктивного боку ознака таємності зберігається і тоді, коли винний вважає, що діє непомітно чи тоді коли інші особи не усвідомлюють в силу свого положення, віку чи стану злочинного характеру його дій.

Якщо відбувається колізія об’єктивних і суб’єктивних ознак, наприклад тоді, коли винний вважає, що діє непомітно, але за його поведінкою спостерігають інші особи, то пріоритет надається суб’єктивній оцінці своїх дій самим винним.

Отже, можна  сказати, що таємне викрадення має місце  у таких випадках:

• За вилученням майна ніхто не спостерігав, воно було вчинене непомітно для інших осіб;
• Винний вважав, що діє таємно, непомітно для інших, хоча насправді його дії спостерігалися сторонніми особами;
• Майно вилучається в присутності інших співучасників, осіб, котрі будуть причетними до розкрадання, близьких родичів чи інших громадян, стосовно яких злочинець впевнений, що вони не перешкоджатимуть викраденню і не повідомлять про вчинене органам влади;
• Майно вилучається в присутності осіб, котрі явно для винного не здатні усвідомлювати факт вилучення майна, - малолітніх, непритомних, осіб, котрі сплять чи знаходяться в стані сильного сп’яніння;
• Майно вилучається в присутності осіб, котрі вважають, що вилучення майна відбувається на законних підставах, й на таку ілюзію правомірності своїх дій розраховував злодій.

Як було вище сказано, термін «викрадення» означає  не лише суспільне небезпечне діяння, а й суспільно-небезпечні наслідки посягання. Саме тому даний злочин є  з матеріальним складом і він  визначається закінченим з моменту настання суспільно-небезпечних наслідків, що зазначається у диспозиції цієї статті. Але також загальновизнаною є думка, що крадіжка є закінченою і тоді коли винний не тільки вилучив майно, а й мав можливість розпоряджатися ним як своїм власним.

Що стосується таких елементів складу злочину як суб’єкт та суб’єктивна сторона, то можна сказати, що суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона  крадіжки характеризується прямим умислом  на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці  охоплюються ті ознаки викрадення, які були описані вище.

    Отже, роблячи  висновки з першого запитання  ми можемо сказати, що крадіжка  – це таємне викрадення чужого  майна. Розглядаючи розтлумачене  поняття потрібно розмежовувати терміни «викрадення» і «розкрадання», розуміти поняття таємності та які є в ньому особливості. Також потрібно зважати на момент закінчення крадіжки, який має місце і тоді, коли злочинець мав фактичну змогу розпоряджатися вкраденим майном (використати, сховати, подарувати, продати).

 

2. Кримінально-правова характеристика грабежу як злочину проти власності.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. Про це нам  говорить ч.1 ст.186 КК України. Поняття «відкрите» обернено протилежне поняттю «таємне», яке було розглянуте детально в попередньому питанні.

Дивлячись на об’єктивну сторону відкритого викрадення можна  говорити, що воно є таким, коли вчиняється в присутності осіб, у віданні  чи під охороною котрих знаходиться  це майно, або сторонніх осіб. При  цьому такі особи повинні помічати факт викрадення, усвідомлювати протиправний характер вчинюваного діяння.

З суб’єктивної сторони  відкритість викрадення повинна  полягати у тому, щоб злочинець  усвідомлював той факт, що інші особи  спостерігають за його діянням, розуміють його злочинний характер, але винний не бере цей факт до уваги і ігнорує його.

    Чинне законодавство  встановлює два види грабежу:  насильницький та без насильства. Грабіж із застосуванням насильства  є кваліфікуючим його видом.  Але вчинюване насильство в даному злочині повинно бути таким, що не є небезпечним для життя чи здоров’я особи на яку воно спрямоване. Також береться до уваги погроза застосування такого насильства.

    Поняття насильства  зустрічається в нормах Кримінального  закону близько сорока разів, але в кожній статті воно несе досить різний зміст та має неоднакове значення. Зазвичай під насильством розуміють застосування фізичної сили. Насильство застосовується при вчиненні таких злочинів як мордування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство, а також у застосуванні до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних речовин, сильнодіючих речовин або струму. Насильство при грабежі не є небезпечним. Це питання роз’яснюється в Пленумі Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти власності». Норми цього пленуму говорять, що під таким насильством розуміється заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій, за умови, що вони не були небезпечними для життя в момент заподіяння. Отже, можемо зробити висновок, що верхньою межею насильства, про яке йдеться в грабежі, є легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності. Якщо заподіяна більш інтенсивна шкода (тяжке тілесне ушкодження, тілесне ушкодження середньої тяжкості), то дане діяння не охоплюється цим поняттям і не може кваліфікуватися як грабіж.

Таким чином   розглядаючи об’єктивну сторону  цього злочину можна виокремити такі його види:

1) відкрите викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні  майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого  чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий “ривок”, коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає  певні зусилля для того, щоб  безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим  майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окре мий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

Застосування  в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову  сутність грабежу: за таких обстагнь обов’язковим додатковим об’єктом злочину виступає особа потер пілого, до якої було застосовано насильство (й психічна і фізичне недоторканість).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна  особа вилучила майно і має  реальну можливість розпорядитися  чи користуватися ним.

 Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.

 Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужиу майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

   Таким  чином, підсумовуючи викладене  про насильницький вид грабежу  можна виділити такі ознаки насильства, вчинювані при ньому:

• Характеризується певною інтенсивністю;
• Застосовується для викрадення майна;
• Спрямоване проти осіб, котрі перешкоджають викраденню майна.

 

3. Розмежування крадіжки і грабежу. Подібне і відмінне.

Як крадіжка так і грабіж є злочинами проти власності, тому об’єкт цих двох видів злочинів є однаковим – відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Юридично відносини власності виражаються в праві власності на майно, що полягає у володінні, користуванні і розпорядженні ним. Предметом цих злочинів є майно, що має три основні ознаки:

1. Юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться на її віданні або під охороною;
2. Економічна – майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість;
3. Фізична – це предмети, речі, які можна привласнити, вилучити, спожити, пошкодити, знищити.

Крадіжка і  грабіж є злочинами з матеріальним складом. Тобто вони вважаються закінченими з моменту настання суспільно-небезпечного наслідку, що характеризує їх об’єктивну сторону.

З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються прямим умислом, тому що особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку в неї не має прав, своїми діями винна особа заподіює матеріальну шкоду і при цьому цього бажає, спираючись на мету незаконного збагачення.

Також ці злочини  поєднує корисливий мотив, який пов'язаний з незаконним обертанням чужого майна  на користь винного або інших осіб. Корисливий мотив також полягає в тому що особа, яка вчинює даний злочин прагне одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, він прагне незаконно збагатитися за рахунок чужого майна.

    Суб’єктом  злочинів, що розглядаються є будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Подібність  крадіжки і грабежу обумовлена, перш за все, тим, що ці злочини відносяться  до злочинів проти власності. Але  детально розглядаючи їх склад та поняття, що містяться в нормах, які  законодавчо закріплюють ці злочини, то ми зіткнемося з рядом ознак, які є кардинально відмінними.

В першу чергу  відмінним є спосіб викрадення чужого майна. При крадіжці дія виражається в таємному, незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Грабіж же вчиняється шляхом вилучення чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється.