Статеві злочини

 

У частині 3 ст. 152 ККУ передбачена  відповідальність за зґвалтування,вчинене  групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

 

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

 

а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років.

 

б) узгодженість дій учасників групи  щодо потерпілої особи. При цьому  попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

 

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і  та, яка застосовує до потерпілої фізичне  насильство або погрози з метою  примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників  групи. У цьому випадку дії  співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 ККУ без

посилання на ст. 27 ККУ.

 

Групове зґвалтування може мати місце  як щодо однієї, так і щодо кількох  потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено  і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох  потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

 

На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для  всіх співвиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.

 

Об'єктивна сторона коментованого  складу злочину є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає  в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний  статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка  не вчинила і не мала наміру вчинити  статевий акт, але безпосередньо  застосувала фізичне насильство,погрозу  чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового  зґвалтування виступає і той, хто  не здатен бути суб'єктом індивідуального  зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Дії учасників группового зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 без посилання на ст. 27.

 

Зґвалтування неповнолітньої особи  має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які знаходяться  у віці від 14 до 18 років.

Зґвалтування особи до 14-ти років  кваліфікується за ч. 4 ст. 152 ККУ як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому  для кваліфікації за ч.3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості

потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для

відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав,що здійснює насильницький статевий акт  з неповнолітньою особою, або міг  це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку

потерпілої, тобто за всіма обставинами  справи вважав, що жінка досягла  повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152 ККУ.

 

У частині 4 ст. 152 ККУ передбачена  відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої  чи малолітнього.

 

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття  особливо тяжких наслідків зґвалтування закон не розкриває,надаючи це право  теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду

України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження  вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також

спричинення потерпілій тілесних ушкоджень  в процесі зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших  наслідків, передбачених ст. 121 ККУ. Таким  чином,

особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж  потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься  до особливо тяжких

наслідків зґвалтування, оскільки під  ним розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке,внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки.

 

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі

наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, зазначених у ст. 121 ККУ (наприклад до безплідності).

 

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі

наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням  і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152 ККУ.

 

Із суб'єктивної сторони для  поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть

необережної вини.

 

Зґвалтування малолітньої або  малолітнього, про яке йдеться  у ч. 4 ст.

152 ККУ, передбачає, що потерпілій  особі не виповнилося 14-ти років.

Таке зґвалтування підпадає під  ознаки ч. 4 ст. 152 ККУ лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому  ще немає 14-ти років.

 

Покарання за зґвалтування:

 

за ч. 1 ст. 152 - позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років;

 

за ч. 2 ст. 152 - позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років;

 

за ч. 3 ст. 152 - позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти

років;

 

за ч. 4 ст. 152 - позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              РОЗДІЛ 2

 

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

 

 

 

Згідно статті  153 ККУ насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним  способом утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного  насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

 

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи.

 

Об'єкт цього злочину аналогічний  об'єкту злочину, передбаченого ст. 152.

Кримінальна караність даної поведінки  визначається не так званою неприродністю  способів задоволення статевої пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю  чи аморальністю дій, описаних у ст. 153 ККУ, а їх насильницьким характером.

 

Потерпілим від злочину є  особа жіночої або чоловічої  статі, яка всупереч своїй волі виконує  роль сексуального партнера винного. При  цьому характеристика потерпілого  на кваліфікацію за ст. 153 ККУ не впливає.

Якщо особа, яка не досягла 16-річного  віку, добровільно бере участь у  задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись  за ст. 156 ККУ.

 

Об'єктивна сторона злочину полягає  у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням  фізичного насильства, погрози його

застосування або з використанням  безпорадного стану потерпілої особи.

 

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно

розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро-або  гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які  здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема,

мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (coitus per os) жінки з чоловіком  або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (coitus peranum) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують

природний статевий акт, садистські дії  сексуального характеру(наприклад, проникнення  у піхву жінки певним предметом), сексуальний мазохізм, при якому  задоволення статевої пристрасті винного  відбувається

в процесі фізичного мордування потерпілої особи.

 

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму

- аногенітальний сексуальний контакт  чоловіка з чоловіком.

 

Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) - це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею  різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші  за допомогою штучних пристосувань).

 

Поняття фізичного насильства, погрози  його застосування та використання

безпорадного стану потерпшого у коментованому складі злочину  за своїм змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152 ККУ).

 

Злочин визнається закінченим з  моменту початку вчинення дії  сексуального характеру, спрямованої  на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб  сексуальний контакт був завершений у фізіологічному

розумінні.

 

Добровільна згода потерпілого  на здійснення з ним дій, описаних в ст.153 ККУ, виключає кримінальну  відповідальність. Однак, якщо таку добровільну  згоду дала потерпіла особа, яка  не досягла 16-ти років,

особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156 ККУ. Так само кваліфікується добровільне  мужолозтво повнолітньої особи з  підлітком, який не досяг 16-ти років.

 

Такі ознаки цього злочину, як фізичне  насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи, аналогічні з однойменними ознаками зґвалтування і викладені при  його

характеристиці.

 

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом  і з метою задоволення статевої пристрасті.

 

Суб'єкт злочину — особа чоловічої  або жіночої статі, яка досягла 14-ти років, залежно від характеру  вчинюваних дій. Так, наприклад, при  мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках

можуть бути як жінка, так і чоловік.

 

У частині 2 ст. 153 ККУ встановлена  відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений повторно або групою осіб або особою, яка раніше вчинила  будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 ККУ або 154 ККУ, а також вчинене  щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

 

Частина 3 ст. 153 ККУ передбачає кваліфікуючі ознаки цього злочину:

 

1) повторно;

 

2) групою осіб;

 

3) особою, яка раніше вчинила  один із злочинів, передбачений  статями 152 ККУ або 154 ККУ; 

 

4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 ККУ)

 

Особливо кваліфікуючі:

 

1) вчинення злочину щодо малолітньої  чи малолітнього;

 

2) спричинення особливо тяжких  наслідків.

 

Характеристика ознак, вказаних у  частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічна таким самим ознакам при зґвалтуванні.

 

Покарання за злочин:

 

за ч. 1 ст. 153 - позбавлення волі на строк до п'яти років;

 

за ч. 2 ст. 153 - позбавлення волі на строк від трьох до семи років;

 

за ч. 3 ст. 153 - позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                

 

 

 

 

 

                РОЗДІЛ 3

 

Примушування до вступу в статевий зв'язок

 

 

 

Стаття 154 ККУ визначає примушування до вступу в статевий зв'язок, як протиправний вплив на жінку чи чоловіка для  того, щоб примусити їх проти

власної волі вступити в природний  або неприродний статевий зв'язок. Це,наприклад, погроза звільненням, переводом на нижчеоплачувану роботу,позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості користуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямоване як на те, щоб схилити потерпілу  особу вступити в статевий зв'язок з тим, хто примушує,

так і з третьою особою.

 

Основний безпосередній об'єкт  злочину - статева свобода особи. Його додатковим факультативним об'єктом  можуть бути право власності, честь  і гідність особи.

 

Потерпілим від цього злочину  є особа жіночої або чоловічої  статі. У разі, коли до вступу в статевий зв'язок примушувалась особа, яка  не

досягла статевої зрілості, дії винного, крім ст. 154 ККУ, кваліфікуються за статтями 14 ККУ і 155 ККУ як готування до статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

 

Матеріальна залежність передусім  означає, що матеріальна допомога з  боку суб'єкта злочину виступає єдиним, основним або істотним джерелом існування  потерпілої особи і позбавлення  такої допомоги здатне поставити  жінку або чоловіка у скрутне  становище. Матеріальна залежність має місце, зокрема, тоді, коли жінка або чоловік перебувають на повному або

частковому утриманні винного, проживають на його житловій площі, а  також коли дії винного спроможні  іншим чином викликати істотне  погіршення матеріального становища  потерпілої особи (йдеться, наприклад, про

відносини цивільного боргу, відносини  між спадкодавцем і спадкоємцем).

 

Службова залежність означає, що:

 

а) потерпіла особа є підлеглою  винного по роботі;

 

б) потерпіла особа підлягає службовому контролю з боку винного (скажімо,ревізор  і комірник);

 

в) реалізація істотних інтересів  потерпілої особи залежить від поведінки  винного по службі (наприклад, науковий керівник і аспірант).