Стадії вчинення умисного злочину

а) робить спробу проникнути в квартиру потерпілого, або

б) це їй вдається завдяки  відмиканню замків, або,

в) проникнувши в квартиру, вона збирає у валізу цінні речі. Будь-який із цих моментів знаменує діяльність, яка визнається замахом  на злочин. При припиненні дій винного  в один із зазначених моментів він  буде відповідати за замах на злочин;

2) замах на злочин вчиняється  лише з прямим умислом.

При цьому в злочинах з  матеріальним складом винний передбачає настання певних наслідків і бажає  цього, але такі наслідки не настали  з незалежних від його волі причин, а в злочинах з формальним складом усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), спрямованих на спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом, і бажає спричинити їм шкоду, тобто довести свої дії до кінця;

3) на відміну від закінченого  злочину, при замахові об'єктивна  сторона повністю не виконується.  Для злочинів з матеріальним  складом це може означати, що  не настають наслідки, які передбачав  винний, або настають не ті, які  він передбачав. Скажімо, винний  стріляє в потерпілого з метою  його вбивства, але промахується, або тільки ранить його. Для  злочинів з формальним складом  це означає, що неповністю виконані  дії, які створюють об'єктивну  сторону певного злочину. Скажімо,  при вчиненні фінансової операції  з грошовими коштами, здобутими  завідомо злочинним шляхом, з  метою їх легалізації (відмивання), ця операція була припинена  у зв'язку із затриманням злочинця;

4) злочин не доводиться  до кінця з причин, що не  залежали від волі винного⁶.

Як і при готуванні, ці причини можуть бути як об'єктивного  характеру (злодія затримав господар квартири, який повернувся додому), так і суб'єктивного  характеру (злочинець не влучив у  намічену жертву). Але у всіх випадках недоведення злочину до кінця суперечить наміру винного.

Закон твердить, що замах  може бути вчинений шляхом дії або  бездіяльності. Практично - це завжди дія; бездіяльність можлива у ситуаціях, коли, особа, зобов'язана не допустити  настання суспільно небезпечних  наслідків, не виконує своїх зобов'язань. Наприклад, лікар не дає хворому  ліків, бажаючи щоб він помер, або мати не годує немовля, бажаючи  того ж.

Умисні злочини з матеріальним складом завжди можуть мати стадію готування і стадію замаху. Умисні злочини з формальним складом, як правило, можуть мати стадію готування, а стадію замаху - не всі. Так, не мають  стадії замаху усічені склади злочинів, скажімо, змова про вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення держаної влади (частина 1 статті 109 КК України), розбій (стаття 187 КК України); склади так званої чистої бездіяльності, наприклад, невиконання судового рішення (стаття 382 КК України); склади, де перший акт дії вже означає закінчений злочин, наприклад, відмова свідка від давання показань (стаття 385 КК України).

Замах поділяється на закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину  є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними  для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з  причин, які не залежали від її волі (частина 2 статті 15 КК України).

Замах на вчинення злочину  є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила  усіх дій, які вважала необхідними  для доведення злочину до кінця.

Отже, в основі поділу замахів  на види лежить суб'єктивний критерій, пов'язаний з оцінкою особою, що вчиняє злочин, своїх дій як повністю чи неповністю виконаних для доведення  злочину до кінця. Закінчений замах (так званий «невдалий») розглядається  в теорії й практиці як більш небезпечний  порівняно з незакінченим (так  званим «перерваним»).

В теорії права виділяється  також так званий непридатний  замах, який може бути як закінченим, так  і незакінченим. Він має два  різновиди:

1) замах на непридатний  об'єкт і

2) замах з непридатними  засобами.

Замах на непридатний об'єкт  має місце тоді, коли можливість спричинення шкоди об'єкту виключається у зв'язку з особливими якостями предмета злочину або потерпілого  або у зв'язку з відсутністю  їх на місці злочину, про що винному  не було відомо і внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця (наприклад, особа розраховує, що стріляє  в живу людину, насправді стріляє  в трупа; відкриває сейф з метою  заволодіння грошима, а грошей в  сейфі не виявилось. У зазначених випадках шкода не була заподіяна  ні життю, ні власності). Тобто, наявна фактична помилка.

Замахом із непридатними засобами є помилкове чи через незнання використання винним для досягнення злочинної мети таких засобів, які  об'єктивно не могли привести до завершення злочину.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту, чи спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою, або особа кидає в людину гранату  з метою її вбивства, не знаючи, що це фактично макет справжньої бойової  гранати). Тут теж наявна фактична помилка. Керуючись принципом суб'єктивного  ставлення за вину необхідно визнати, що обидва різновиди непридатного замаху мають всі ознаки злочину і  тягнуть за собою відповідальність на загальних підставах як за замах  на злочин.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (готування  до злочину і замах на злочин) настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (стаття 16 КК України). Нагадаємо, що готування до злочину  невеликої тяжкості не тягне за собою  кримінальної відповідальності (частина 2 статті 14 КК України).

При призначенні покарання  за незакінчений злочин (частина 1 статті 68 КК України) суд, як і в інших  випадках, має керуватися загальними засадами призначення покарання (стаття 65 КК України), враховувати обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання (статті 66-67 КК України), ступінь тяжкості вчиненого особою діяння (стаття 12 КК України), ступінь здійснення злочинного наміру (готування, незакінчений замах, закінчений замах) та причини, внаслідок  яких злочин не було доведено до кінця (скажімо, є різниця в тому, що крадій був затриманий в чужій  квартирі господарем, чи припинив посягання  у зв'язку з тим, що не зміг відчинити  дверей).

Закон не зобов'язує суд обов'язково призначати менш суворе покарання за попередню злочинну діяльність, ніж  за злочин закінчений, але на практиці питання вирішується саме так.

 

2.3. Закінчений  злочин

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною  статтею Особливої частини КК України (частина 1 статті 13 КК України).

Для визнання злочину закінченим необхідно визначити момент його закінчення, який залежить від законодавчої конструкції, головним чином, об'єктивної сторони складу злочину.

Тобто, характер конструкції  визначає момент закінчення злочину. І  саме за цим чинником злочини поділяються  на злочини з матеріальним і злочини  з формальним складом.

Злочин з матеріальним складом, як ми вже зазначали вище, вважається закінченим з моменту  настання визначених у законі, або  таких, що випливають з нього, суспільно  небезпечних наслідків, які перебувають  у причиновому зв'язку із суспільно небезпечним діянням, яке їх викликало.

Скажімо, вбивство буде закінченим з моменту настання смерті потерпілого, доведення до банкрутства - з моменту  завдання великої матеріальної шкоди  державі чи кредитору тощо. Інколи момент закінчення злочину з матеріальним складом потребує судового витлумачення.

Якщо для закінченого  складу злочину достатньо, щоб певним діянням була створена загроза настання суспільно небезпечних наслідків (так звані злочини загрози  небезпеки), треба встановити наявність  такої загрози і момент, коли вона виникла. Цей момент і визначатиме  закінчення злочину.

Злочин з формальним складом  вважається закінченим з моменту  вчинення суспільно небезпечного діяння. Будь-які наслідки, викликані цим  діянням, знаходяться за межами складу злочину і на кваліфікацію та на визначення моменту закінчення злочину  не впливають.

Так, примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 КК України) вважається закінченим з моменту  факту примушування і не вимагає  настання будь-яких наслідків. Якщо вони настали, то не впливатимуть на визначення моменту закінчення злочину.

Як і в матеріальних складах, момент закінчення злочину  з формальним складом у ряді випадків потребує судового витлумачення. Так, Пленум Верховного Суду України вказав, що злочини, передбачені статтями 368 (одержання хабара) і 369 (давання хабара) КК України вважаються закінченими  з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара⁷.

Різновидом злочинів з  формальним складом є так звані  усічені злочини (злочини з усіченим складом). Їх сутність у тому, що, виходячи з підвищеної небезпеки діяння, законодавець конструює їх склади таким чином, що штучно переносить момент закінчення усіченого злочину на стадію готування  чи замаху.

Тобто те, що фактично є незакінченим злочином, юридично вважається злочином закінченим.

Так, сам факт організації  банди є закінченим злочином з  моменту її створення, незалежно  від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя  чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Тобто через високий ступінь  суспільної небезпеки зазначених злочинів сам факт організації банди, що фактично є готуванням до злочину, юридично вважається закінченим складом бандитизму (стаття 257 КК України), а сам факт розбійного нападу, навіть без заволодіння майном потерпілого, що фактично є замахом  на злочин, юридично вважається закінченим складом розбою (стаття 187 КК України).

 

 

Висновок

 

Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між  собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або  бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне  і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (частина 1 статті 11 КК України), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є  стадіями вчинення злочину той або  інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується  умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину  є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які  характеризують кожну стадію з об'єктивно  існуючими між ними достатньо  чіткими межами. Чим більшою мірою  реалізований умисел, тим більшою  мірою здійснюється злочин, тим більшої  шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для  вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину  різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні  або безпосередньому вчиненні злочину).

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.
2. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25.
3. Про судову практику у справах про хабарництво. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року // Юридичний вісник України. - 2002. - № 28. - С. 21.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – 480 с.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – 328 с.
7. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 680 c.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.

¹ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – С. 64.

² Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 40.

³ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – С. 50.

⁴ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – С. 44.