Поняття злочину

Суспільна небезпечність є загальновизнаною ознакою злочину, її прийнято називати матеріальною його ознакою. Більшість вчених, які розглядають зміст злочину, погоджуються, що це основна ознака цього явища.

Суспільна небезпечність - це властивість, притаманна злочину, яка полягає в тому, що він (злочин) спричиняє тяжку шкоду існуючому в суспільстві правопорядку або ставить правопорядок під загрозу заподіяння такої шкоди.

Як відомо, злочин скерований на найбільш важливі (цінні) суспільні відносини, які визначають   самі умови існування суспільства, забезпечують його стабільність та розвиток. Звичайно, суспільні відносини перебувають під захистом не тільки кримінального права, а й норм інших галузей системи законодавства. Кримінально-правова охорона здійснюється лише відносно найважливіших із них, які мають загальносоціальне значення [20, c. 62-64].

Фактично суспільна небезпечність не залежить від позиції законодавця. Це є об'єктивна характеристика, притаманна відповідній поведінці, скерованій на відповідні суспільні відносини. Суспіль на небезпечність не є статичною характеристикою. Залежно від етапу розвитку суспільства вона може збільшуватись або, навпаки, зменшуватись і навіть взагалі зникати (див. напр., декриміналізацію діянь у зв'язку з прийняттям нового КК України 2001 p.). У цивілізованому суспільстві закон формулюється на підставі вивчення правосвідомості суспільства, на підставі загальносуспільних цінностей. Законодавець лише формулює його. До речі, коли процес йде навпаки, закони перестають діяти, вони перестають підтримуватись суспільством, а держава з демократичної перетворюється на тоталітарну [15, c. 33-34].

Можна стверджувати, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, який відрізняє злочин від інших правопорушень.

Суспільну небезпечність утворює ряд факторів:

характеристика (з точки зору важливості) об'єкта злочину;

характер та розмір заподіяної шкоди;

характеристика об'єктивної сторони діяння - спосіб учинення злочину, спосіб, знаряддя та засоби, з допомогою яких його вчинено, час, місце, обстановка стан його скоєння.

форми та ступінь вини особи, яка вчинила злочин.

мотиви злочинної діяльності та мета, досягнення якої переслідувалось винним [14, c. 45].

Як справедливо вказує М.Й. Коржанський, суспільна небезпечність має два виміри - характер та ступінь. При цьому характер «суспільної небезпечності діяння складає його якість», яка визначається «суспільною цінністю об'єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину, мотивом і формою вини. Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди» [10, c. 39].

Протиправність злочину - це юридична характеристика діяння. Зміст цієї ознаки полягає в   тому, що злочином визнається тільки суспільне небезпечне діяння, яке передбачене як таке чинним Кримінальним кодексом.

Відповідно до ст. 92 п. 22 Конституції України злочинність діяння визначається виключно Законами України.

До речі, у КК України 2001 року зроблено у цьому напрямі набагато більше, ніж у попередньому кримінальному законі, який чітко не фіксував неможливість визнання злочином діянь, які не передбачені Кримінальним Кодексом.

Це важливе нормативне положення визначає неможливість застосування кримінального закону за аналогією, що було притаманне КК України 1927 р. і давало можливість грубо порушувати законність, підтримувати політику терору, розв'язану проти українського народу тоталітарним режимом Й. Сталіна.

Аналогія кримінального закону означала можливість застосування, за відсутності в КК прямої вказівки на Протиправність конкретного діяння, тих кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочини, найбільш наближені за характером та ступенем суспільної небезпеки до діяння, яке вчинила конкретна особа.

Визначаючи зміст кримінальної протиправності, слід наголосити, що він не обмежується виключно диспозицією норми особливої частини Кримінального кодексу, а є синтетичним поняттям. З одного боку, він є нормативною реалізацією, відтворенням суспільної небезпеки, яка притаманна конкретному діянню. З іншого – кримінальна. Протиправність об'єднує положення як Загальної, так і Особливої частин Кримінального Кодексу. Приміром, не може бути визнано злочином діяння, яке передбачено диспозицією норми ст. 186 ч. 1 КК України «Грабіж» на підставі лише диспозиції цієї норми без аналізу норм статей 18 КК «Суб'єкт злочину», 19 КК «Осудність», 23 «Вина» КК та інших, які визначають загальні умови кримінальної протиправності.

Вина. Відповідно до ст. 23 КК України «Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності» [25, c. 183].

Детальніше зміст, характеристики та інші питання цієї ознаки злочину будуть розглянуті далі при вивченні питання про суб'єктивну сторону складу злочину.

Зараз же   слід зауважити таке.

Вина є внутрішньою суб'єктивною характеристикою злочину. Саме через вину реалізується демократичний підхід до змісту кримінальної відповідальності, яка передбачає можливість її настання лише у випадках наявності суб'єктивних підстав.

Злочином може бути лише діяння, яке вчинене умисно або з необережності.

Невинне діяння (casus) не може тягнути кримінальну відповідальність.

Верховний Суд України постійно наголошує, що порушення кримінальної справи можливе лише за наявності всіх ознак злочину, передбаченого чинним кримінальним законом. Наприклад, в ухвалі судової колегії в кримінальних справах від 13 лютого 1997 р. по справі Г. зазначено, що Кримінальна справа може бути порушена лише у випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину в діянні особи [10, c. 61].

 

 

РОЗДІЛ 4. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

4.1. Класифікація злочинів  за ступенем тяжкості

Класифікація злочинів передбачає поділ їх на групи (категорії) залежно від того чи іншого критерію.

Ст. 12 КК (класифікація злочинів) таким критерієм катетеризації злочинів називає ступінь їх тяжкості. Роль формального класифікатора за цим критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір покарання у виді позбавлення волі.

Залежно від ступеня тяжкості закон поділяє злочини на чотири категорії:

1) злочини невеликої тяжкості. За ці злочини передбачено  покарання у виді позбавлення  волі на строк не більше  двох років або інше, більш  м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості. За них передбачено покарання  у виді позбавлення волі на  строк не більше п'яти років;

3) тяжкі злочини. Санкція  відповідних статей передбачає  за ці злочини покарання у  виді позбавлення волі на строк  не більше десяти років;

4) особливо тяжкі злочини, до яких належать суспільне  небезпечні діяння, за які передбачено  покарання у виді позбавлення  волі на строк понад десять  років або довічне позбавлення  волі.

Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має важливе значення для правильного застосування КК. її роль полягає,   зокрема, у визначенні: чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, які не проживають постійно в Україні (ст. 8); підстав кримінальної відповідальності за готування до злочину (ч. 2 ст. 14); поняття злочинної організації (ч. 4 ст. 28); обставин, що виключають злочинність діяння (ч. 2 ст. 43); підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-49); підстав і умов звільнення від покарання та його відбування (ч. 4 ст. 74, статті 79-83, 97, 105-107); застосування окремих видів покарань (ст. 54, ч. 2 ст. 59, статті 64, 102); призначення покарання (статті 69-71); встановлення строків погашення судимості (статті 89 і 108); визначення підстав кримінальної відповідальності за деякі злочини (зокрема, передбачені статтями 255, 372, 383, 384, 396 КК) тощо [23, c. 97].

Крім того, вказана класифікація злочинів має значення для вирішення низки інших правових питань, а саме про: визначення виду кримінально-виконавчої установи, у якій особа має відбувати покарання; здійснення оперативно-розшукової діяльності; провадження у кримінальних справах; застосування амністії; визначення підстав застосування вогнепальної зброї працівниками міліції та інших правоохоронних органів; порядок розміщення осіб, взятих під варту; наявність підстав для встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; дозвіл чи відмову у наданні допуску до державної таємниці; прийняття до громадянства України, поновлення у громадянстві України і надання статусу біженця; виключення з військового обліку; особисту недоторканність і можливість затримання та арешту консульських посадових осіб у разі вчинення злочину тощо [12, c. 73].

Зазначена класифікація злочинів може бути врахована у кримінальному судочинстві при визначенні переліку злочинів, розслідування у справах про які проводиться за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, при визначенні підслідності, підсудності кримінальних справ тощо. У кримінальній політиці держави вона може мати значення для розробки програм боротьби   із злочинністю, кримінальної статистики, організації профілактики злочинів тощо.

 

 

4.2. Класифікація злочинів  за іншими критеріями

В основу інших класифікацій злочинів можуть бути покладені: 1) родовий об'єкт посягання, який є основою для визначення характеру суспільної небезпеки злочинів; 2) характер суспільне небезпечних наслідків; 3) форма вини; 4) суб'єкт злочину; 5) наявність предмета злочину; 6) наявність потерпілого; 7) територіальна поширеність і країна, на території якої вони вчинені; 8) їх міжнародне визнання саме як злочинів; 9) їх кримінологічна характеристика; 10) їх політико-економічна характеристика тощо. Низка цих класифікацій має значення для практики застосування кримінального та виправно-трудового законодавства, інші - переважно для теоретичних розробок проблем з кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінології, кримінальної статистики тощо.

За родовим об'єктом посягання можна виділити двадцять видів злочинів - відповідно до назв розділів Особливої частини КК.

За характером суспільна небезпечних наслідків можна виділити злочини з наслідками: а) матеріального характеру (злочини, наслідком яких є майнова чи фізична шкода); б) нематеріального характеру (злочини, наслідки яких полягають у психологічній шкоді, що заподіюється особі, або створюють дисфункції у певних суспільних відносинах - політичних, економічних, соціальних, правових тощо - і мають, таким чином, дезорганізаційний характер).

Форма вини є критерієм поділу усіх злочинів на: а) умисні злочини; б) необережні злочини; в) злочини, які можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність; г) злочини з так званою складною виною.

Суб'єкт злочину може бути критерієм поділу злочинів на: а) злочини із загальним суб'єктом; б) злочини із спеціальним суб'єктом.

За критерієм наявності предмета злочину можна виділити: а) злочини, обов'язковою ознакою складу яких є предмет; б) безпредметні злочини. За наявністю потерпілого виділяються злочини, обов'язковою ознакою складу яких: а) є потерпілий; б) потерпілий не є. При цьому першу із цих категорій злочинів за характеристикою потерпілого можна поділити на злочини: із загальним потерпілим і злочини   із спеціальним потерпілим, а за роллю потерпілого в обвинуваченні - на злочини: приватного обвинувачення (передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 і, у певній частині, ст. 356 КК); приватно-публічного обвинувачення (передбачені ч. 1 ст. 152 КК); публічного обвинувачення (усі інші).

Територіальна поширеність злочинів є критерієм їх поділу на: а) злочини екстериторіального характеру; б) інші злочини, а країна, на території якої вони вчинені,— на: а) злочини, вчинені на території України; б) злочини, вчинені за межами України. Перша з цих класифікацій має значення для правильного застосування положень частин 1 і 5 ст. З, ч. 1 ст. 7, статей 8 і 10, а друга - положень статей 6-10 КК [24, c. 46]

За критерієм міжнародного визнання їх як злочинів виділяються: а) міжнародні злочини; б) інші злочини.

При цьому міжнародні злочини, у свою чергу, поділяються на: а) злочини за міжнародним правом (це передбачені, зокрема, статтями 433-442 КК України злочини проти миру, воєнні злочини і злочини проти людяності); б) конвенційні злочини, тобто ті, склади яких встановлені на підставі положень міжнародних конвенцій (зокрема, це злочини, передбачені статтями 147, 149, 209, 215, 258, 266, 278, 284, 285, 307, 323, 333, 443-447 КК України).

Кримінологічна характеристика злочинів створює підстави для їх поділу за критерієм мотивації на насильницькі, корисливі тощо. Але виділення в окрему групу корисливих злочинів (злочинів, що вчинюються за корисливим мотивом) має також і певне кримінально-правове значення. Так, згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини; в Особливій частині КК міститься понад тридцять складів злочинів, для яких корисливий мотив є обов'язковою ознакою і підлягає встановленню при кваліфікації злочину.

Кримінально-правове значення при застосуванні інституту видачі особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину (ст.   10 КК), має політико-економічна характеристика злочинів, за якою серед них виділяються, зокрема, політичні, фінансові та військові злочини.

У КК виділяються і такі види злочинів, як: а) особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України і проти інтересів України (згідно зі ст. 8 КК вчинення цих злочинів за межами України іноземцями або особами без громадянства, що не проживають постійно в Україні, тягне відповідальність за КК України); б) злочини проти миру та безпеки людства (статті 437-439, ч. 1 ст. 442), у разі засудження за які, відповідно до ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 КК, не застосовується давність; в) продовжувані злочини (ч. 2 ст. 32 КК) та деякі інші.

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, злочин, як і інші явища, необхідно розглядати з різних точок зору з метою усвідомлення його сутності. Оскільки злочин – це вчинок людини, то цілком закономірним і важливим є його психологічний аналіз, тобто вивчення злочину як прояву властивостей конкретної особистості, розкриття мотивів та цілей злочинця.

Злочин властиві такі обов'язкові ознаки: 1) це діяння вчинене суб'єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є суспільне небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою поняття злочину є також 5) кримінальна караність.