Кримінально-правова характеристика терористичного акту

     публічний характер виконання з претензією на широкий розголос;

     навмисне  створення обстановки страху, напруженості на соціальному рівні, що спрямоване на залякування населення або  якоїсь його частини;

     застосування  загальнонебезпечнего насилля по відношенню до одних осіб (невинних жертв) або майна з метою спрямувати поведінку інших осіб відповідно до потреб терористів [8, C.7].

     Визначення  тероризму в різних державах сильно відрізняються. Це зумовлено передусім тим, що кожна держава мала справу лише з певним притаманним для її регіону видом тероризму, а тому й визначення цього явища у своєму законодавстві намагалася узгодити з власним досвідом. Але, у ХХ столітті людство всерйоз зіткнулося з проблемою міжнародного тероризму, коли розробляти визначення «під себе» держави уже не мали змоги. Необхідно було віднайти узгоджене і прийнятне для всіх визначення. Це, однак, є проблемою і по сьогодні. Євген Звєрєв у своїй роботі «До питання юридичного визначення тероризму» пропонує дати таке визначення тероризму, яке б можна було адаптувати до конкретних обставин в конкретному суспільстві, застосовуючи при цьому гнучке право: «Тероризм - діяння чи погрози їх вчинення, спрямовані на порушення засадничих прав людини чи групи людей, прийнятих у відповідному суспільстві та (або) державі, а також фундаментальних основ, на яких базує своє існування відповідне суспільство та (або) держава чи засад, на яких створена міжнародна організація, шляхом залякування населення або окремих осіб з метою примушування відповідних суб’єктів до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, якщо такі діяння отримали широкий публічний резонанс та суспільний осуд» [9, C.61].

     Енциклопедичні  словники, зокрема і юридичні, визначають поняття тероризму в міжнародному аспекті:

     Тероризм  міжнародний – сукупність суспільно  небезпечних у міжнародному масштабі діянь, що тягнуть за собою не виправдану загибель людей, порушують нормальну  дипломатичну діяльність держав, їхніх  представників і утруднюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв’язків між державами.

     Науковці  України, зокрема В.Ємельянов визначає тероризм як загально небезпечні дії  або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну  безпеку та спрямовані на створення  в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних. З цієї кількості визначень можна виділити ряд діянь, що, як зазначається, становлять тероризм як злочин:

     - насильницькі акти проти певних  категорій громадян;

     - вибухи і вся сукупність суспільно  небезпечних у міжнародному масштабі  діянь;

     - злочинна діяльність, що виявляється  в залякуванні населення та  органів влади;

     - організація, фінансування, підтримка, створення терористичних груп та ін.

     Як  видається, перелік ознак, що становлять поняття тероризму, є багато і, напевно, цей перелік не є вичерпним [10, C.150].

     Центральне  розвідувальне управління США визначає тероризм як погрозу застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисельну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство.

     Міністерство  оборони у США (директива № 2000.12 від 20.12.83) дає таке визначення: тероризм - протиправне застосування чи погроза  застосування сили або насильства революційною організацією проти індивідів чи власності з метою справити тиск або залякати уряд у політичних чи ідеологічних цілях [11, C. 112]

     Як  бачимо, при всій уявній тотожності, слід відрізняти поняття терору та тероризму, адже терор - є ширшим поняттям, а тероризм більш вузьким.  

     То  в чому ж таке явище як тероризм знаходить своє об’єктивне вираження? З наведених визначень та ознак можна вважати, що в конкретному своєму прояві – у терористичному акті, який полягає у вчиненні певних злочинних діянь, а саме – вибухів, підпалів та інших загально небезпечних дій, що реально можуть заподіяти чи заподіюють шкоду невизначеній кількості осіб і можуть спричинити чи спричиняють інші тяжкі наслідки, і так само погроза вчинення таких дій.

     Майже всі, хто досліджував терористичний  акт, характеризують його, як антисуспільний (злочинний) спосіб для досягнення політичних або інших публічних цілей, придушення політичних супротивників шляхом залякування або застосування до них насильницьких дій (убивств, учинення вибухів, захоплення заручників, викрадення людей, заподіяння значної майнової шкоди, використання зброї тощо).

     Першим  рішучим кроком в боротьбі з тероризмом стало закріплення у КК України статті 258 під назвою «терористичний акт - застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або запобігання значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, обєднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.» [12, C.87].

     Звертає на себе увагу й та обставина, що одні й ті ж діяння в ст. 205 Кримінального кодексу Російської Федерації і ст.ст. 289, 290 Кримінального кодексу Республіки Білорусь називаються тероризмом, а в ст. 258 Кримінального кодексу України терористичним актом. Крім того, якщо в кримінальному законодавстві Росії і Білорусі є склади, які передбачають відповідальність окремо за тероризм і терористичний акт, то згідно ч.2 ст.88 Кримінального закону Латвії та ч.2 ст.155 Узбекистану поняттям “тероризм” охоплюються й ті діяння, які в Росії і Білорусі розцінюються як терористичний акт [11, C. 95]

     Крім того, в національних законодавствах ці поняття нерідко вживаються далеко неоднозначно. Така ж ситуація і в українському законодавстві. Якщо в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1997 р., говорилось про необхідність боротьби з “злочинами терористичної спрямованості”, то в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., поставлено завдання розробити проекти законів про посилення боротьби з “терористичними актами”.

     При характеристиці поняття “терористичний акт” слід мати на увазі, що цим поняттям повинні охоплюватися не лише посягання на життя державних або громадських діячів. Терористичний характер можуть мати будь - які насильницькі дії проти будь – яких осіб, якщо вони супроводжуються прагненням до широкого розголосу, спрямовані на залякування населення чи його частини і переслідують мету – здійснити вплив на розвиток подій.

     У вказаних статтях КК України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, тоді як в Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам. У науковій літературі давно вже визнано, що терміном “терористичний акт” в українському законодавстві охоплюються лише ті дії, ознаки яких передбачено в диспозиції ст. 258 КК; що поняття “терористичний акт” є складовою частиною більш широкого поняття – “злочини терористичної спрямованості”, яке, в свою чергу, охоплюється ще більш широким поняттям – “терористична діяльність”, яке охоплює злочини терористичної спрямованості, так і сприяння таким діянням у будь-якому вигляді: створення терористичної групи чи терористичної організації; фінансування терористичної діяльності; підготовку терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму і т. ін.

     Як  бачимо, в Конвенції Ради Європи категорія “тероризм” вживається у самому широкому розумінні, тобто  – як терористична діяльність. Водночас в Конвенції має місце поняття “терористичні злочини”, і відповідно до положень Конвенції – це та ж терористична діяльність, яка лише криміналізована. Тобто, категорія “терористичні злочини” за своїм змістом є ширшими за категорію “злочини терористичної спрямованості”, оскільки крім цих злочинів охоплює всі криміналізовані форми та види сприяння ним, але вужче за категорію “терористична діяльність”, оскільки поки що не всі форми і види такої діяльності криміналізовані, й навряд чи таке взагалі можливо [13, С. 11].

     Використання  ж в законодавчих новелах до Кримінального кодексу України вузького поняття “терористичний акт” породжує не тільки невідповідність їх міжнародним стандартам, але також проблеми і протиріччя в антитерористичному законодавстві взагалі й в кримінальному зокрема.

     Отже  можна зробити висновок, що серед вчених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення поняття тероризму, терористичного акту, що безсумнівно в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності. 
 

      Розділ 2. Юридичний аналіз об’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України

     2.1 Об’єкт злочину 

     З уведенням ст. 258 «Терористичний акт» у КК України виникає дискусійне питання щодо об’єкта цього складу злочину. У Кримінальному кодексі України законодавець визнав родовим об’єктом терористичного акту громадську безпеку, розмістивши відповідно ст. 258 КК України в розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини Кримінального кодексу України, тобто визначив, що саме громадська безпека, з точки зору законодавця, потребує охорони від цього злочину.

     При аналізі злочинів терористичної  спрямованості дослідники зазвичай звертають увагу на те, що це, в  першу чергу, складні багатооб’єктні злочини, які посягають, на територіальну  цілісність, державний устрій, суспільну безпеку, нормальне функціонування організацій, установ, на життя та здоров'я людей тощо, залежно від того, „охороні яких сфер законодавець надає провідне значення, визначаються ознаки основного об’єкта” [4, C.38].

     Так, наприклад, склад тероризму (терористичного акту) в КК України (ст. 258), Росії (ст. 205), Казахстану (ст. 233), Азербайджану (ст. 214), Таджикистану (ст. 179), Туркменистану (ст. 271) віднесений до злочинів проти громадської безпеки, звідси бачимо, тією сферою, якій, на думку законодавців, завдається найбільша шкода, частіше за все визнається громадська безпека.

     Законодавець  Грузії та Латвії тероризм відніс до злочинів проти держави. У Кримінальному  кодексі Франції розділ ІІ «Про тероризм»  знаходиться у книзі ІV «Про злочини  та проступки проти нації, держави та громадського спокою». В Кримінальному кодексі Республіки Білорусь міститься три склади злочину «тероризм», які розташовані у різних розділах: ст. 126 «Міжнародний тероризм» знаходиться в главі 17 «Злочини проти миру та безпеки людства» розділу VІ «Злочини проти миру, безпеки людства та військові злочини»; статті 289 «Тероризм» та 290 «Погроза вчинення акту тероризму» у главі 27 «Злочини проти громадської безпеки» розділу Х «Злочини проти громадської безпеки та здоров’я людей» [11, C. 67].

     Це, на думку автора, перш за все є  наслідком невизначеності поняття  «тероризм». Сьогодні не існує чіткого  загальновизнаного поняття тероризму  як явища та як злочину, що дає підстави до такого роду розбіжностей у поглядах науковців у цій царині, законодавців та практиків.

     Однак в науковій літературі багато авторів, особливо із числа тих, хто безпосередньо  займається проблемами тероризму, піддали  сумніву правильність такого рішення  законодавців на тій підставі, що, виходячи з обставин самого діяння терористичної спрямованості, порушення громадської безпеки виступає для терористів хоча і першочерговою, але фактично не основною, а допоміжною дією, засобом посягання на інший об’єкт у складному (складеному) злочині. А в таких випадках, як зазначає М.І. Панов, „ спосіб є додатковою, допоміжною дією, що забезпечує здійснення основної дії, створюючи з тим різновид складної дії. З цього випливає, що спосіб в складній дії є елементом структури, тобто частиною складної дії, і в межах останньої виконує властиву йому функцію - забезпечення виконання основної дії, з якою він внутрішньо пов’язаний, створює з ним нерозривну єдність” [14, C.55].