Характеристика зґвалтування та насильницьких дій сексуального характеру

За ст. 155 КК Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості кваліфікуються статеві злочини, які були вчинені за добровільною згодою потерпілої віком від 14 до 17 років. Потерпілими від цього злочину визнаються особи жіночої та чоловічої статі.

Першою і важливішою ознакою цього злочину є добровільність погодження потерпілої на статевий акт з нею, тобто винний не застосовував до неї ні фізичного насильства, ні погроз і не використав її безпорадного стану. За наявності таких ознак (засобів) статевого зв'язку дії винного кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК України.

Потерпілою (чи потерпілим) від цього злочину може бути особа  віком від 14 до 17 років. Якщо потерпіла  досягла шлюбного віку (17 років), то добровільний з нею статевий зв'язок складу злочину не утворює, і такі дії кримінальним законом не караються.

Статева зрілість потерпілої чи потерпілого визначається судово-медичною експертизою (п.4 ст.76 КПК України). У  чоловіків статева зрілість настає з того часу, коли він може вчинити  фізіологічний статевий акт і запліднити жінку. Статева зрілість жінки визначається закінченим розвитком її організму для виконування функцій матері - народити, годувати і виховувати дитину.

Кримінальній відповідальності за ст. 155 КК підлягають особи чоловічої  та жіночої статі віком старші 16-ти років (ч. 1 ст. 22 КК).

За ст. 155 КК кримінальна  відповідальність настає лише тоді, коли винний передбачав чи міг передбачити, що потерпіла особа не досягла  статевої зрілості.

Частиною 2 ст. 155 КК передбачається відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, що були вчинені батьком чи матір'ю потерпілої або особою, яка їх замінює, або якщо таке діяння призвело до безплідності потерпілої (потерпілого) чи до настання інших тяжких наслідків.

Відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, настає з шістнадцяти років.

Караються статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості за ч. 1 ст. 155 КК - обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, а за ч. 2 ст. 155 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років .

5. Розбещення неповнолітніх .

Стаття 156 КК “Розбещення  неповнолітніх” передбачає відповідальність за розпусні дії щодо особи (жіночої  або чоловічої статі), яка не досягла 16-річного віку.

Сутністю розпусних  дій є різні способи задоволення  винним статевої потреби чи пристрасті або збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту без вчинення статевого акту. Це можуть бути: подразнення статевих органів потерпілих, торкання їх чи своїх статевих органів, оголення власних статевих органів, відверто сексуальні розмови чи дії, поради тощо.

Розпусні дії, вчинені  щодо малолітньої особи батьком, матір'ю або особою, що їх замінює  кваліфікуються за ч. 2 ст. 156 КК.

Розпусні дії, вчинені безпосередньо перед зґвалтуванням потерпілої, яка не досягла 16-річного віку, повністю охоплюються частиною 3 або 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 156 КК не потребують.

Відповідальність за вчинення розпусних дій настає з шістнадцяти років.

Карається розбещення неповнолітніх за ч. 1 ст. 156 КК - арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, а за ч. 2 ст. 156 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Відмежування зґвалтування від суміжних злочинів .

Діюче законодавство  не дає підстав для ствердження  про те , що безпосереднім об’єктом будь-яких насильницьких дій сексуального характеру , як і зґвалтування , є  завжди і статева свобода , і статева недоторканість .

Зґвалтування , як і інші злочини передбачені главою 4 Кримінального кодексу України , є одним з найнебезпечніших злочинів проти статевої свободи та недоторканості особи.

 Глава 4 Кримінального кодексу України містить кримінально-правову заборону на здійснення ряду дій проти статевої недоторканості та статевої свободи особи . І , якщо статева недоторканість передбачає заборону на здійснення будь-яких дій сексуального характеру проти особи , то статева свобода –  право самостійно втрішувати , як та з ким задовольняти свої сексуальні потреби .  

Склади злочинів, що мають  спільні, тобто повністю чи частково збіжні за змістом ознаки, можуть співвідноситись як суміжні, або як такі, що передбачені конкуруючими нормами. Відмінність – у правилах кваліфікації. Характер співвідношення між відповідними складами злочинів встановлюється за такими критеріями:

1. Характером співвідношення норм, якими передбачені ці склади  злочинів;
2. Характером співвідношення спільних ознак цих складів злочинів;

3. Характером співвідношення  ознак, зміст яких не співпадає  у складах злочинів, про які  йдеться .

У процесі кваліфікації злочинних дій необхідно ретельно досліджувати усі об`єктивні та суб`єктивні ознаки відповідного діяння. Особливу увагу необхідно приділяти відмежуванню певного складу злочину від суміжних злочинів, задля уникнення помилки кваліфікації діяння.  
Так, розбещення неповнолітніх необхідно відмежовувати від згвалтування (ст. 152 КК), тобто статевих зносин із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

- По-перше, потерпілим у злочину, передбаченого ст. 156 КК може бути лише неповнолітня особа;

-  По-друге у згвалтуванні злочинець посягає на статеву свободу, тоді як, у ст. 156 об`єктом є статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх .   
Зґвалтування треба відрізняти від злочину, передбаченого ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод¬ним способом). Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.  
Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст.156 КК (розбещення неповнолітніх). Таким чином, ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеросексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи .

За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого  винна особа діє з метою  вчинення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне  і психічне насильство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема ст. ст. 153, 156 .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок 

Отже, провівши дослідження, можна зробити висновок, що право, в тому числі кримінальне, перш за все, має регулювати (охороняти) соціальний аспект статевого життя людини, оскільки для більшості людей статеве життя є невід'ємною частиною їх буття. При цьому задоволення статевих (сексуальних) потреб людини має біологічний і соціальний аспекти.  Водночас, очевидно, в окремих випадках об'єктом правового регулювання (охорони) можуть бути і деякі біологічні (природні) елементи статевого життя, наприклад, статева зрілість.

У чинному КК України  протиправні  статеві (сексуальні) посягання передбачені  статтями 152-156. Об'єктом цих посягань є права, свободи та інтереси людини в сфері статевого життя. Юридичні склади всіх статевих злочинів передбачають як обов'язковий елемент потерпілого, виділяючи його за певними властивостями (ознаками) – зокрема, статтю, недосягненням певного віку чи стану, залежністю від суб'єкта злочину. Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх). Об'єктивна сторона юридичних складів статевих злочинів характеризується діянням у формі дії. Суб'єкт статевих злочинів – як правило, спеціальний.

Ст. 152 КК визначає зґвалтування як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Таке визначення з урахуванням виробленого судовою практикою тлумачення окремих його термінів та формулювань дозволяє представити основний склад цього злочину таким чином. Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості – її статева недоторканість. Статева свобода в цьому випадку означає право жінки самостійно і вільно обирати час, місце та партнера (партнерів) для природних статевих зносин, а статева недоторканність передбачає абсолютну заборону для кожного чоловіка вступати в природні статеві зносини з особою жіночої статі всупереч її дійсної волі або не беручи до уваги таку волю. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 152, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи. Неприродні статеві зносини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його застосування, або вчинюються з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155), полягають у добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості. Добровільність статевих зносин повинна визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психичного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею. Розбещення неповнолітніх (ст. 156) полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлена в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, проведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо).

 Зробивши аналіз чинних нормативно-правових  актів та наукової літератури , можна зробити висновок , що справи про зґвалтування без обтяжуючих  порушуються за заявою потерпілої прокурором, слідчим, органом дізнання, але їх не закривають за примиренням, вони розслідуються судом в загальному порядку, це справи приватно-публічного обвинувачення. Про зґвалтування може порушити прокурор за відсутності скарги через безпорадний стан або залежність потерпілої від обвинуваченого. В разі неявки потерпілого або його представника без поважних причин в засідання справа підлягає закриттю, але за їх клопотанням може бути розглянута за відсутністю . Справи про зґвалтування без обтяжуючих  порушуються за заявою потерпілої прокурором, слідчим, органом дізнання, але їх не закривають за примиренням, вони розслідуються судом в загальному порядку, це справи приватно-публічного обвинувачення. Про зґвалтування може порушити прокурор за відсутності скарги через безпорадний стан або залежність потерпілої від обвинуваченого. В разі неявки потерпілого або його представника без поважних причин в засідання справа підлягає закриттю, але за їх клопотанням може бути розглянута за відсутністю .

Подібне до приватного обвинувачення  приватно-публічне, але специфіка  його така, що справи хоч і порушуються  не інакше, як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням  потерпілого з обвинуваченим, підсудним  не можна. Такими справами є злочини, передбачені ч. 1 ст.152 КК (зґвалтування). Елементи публічності зі справ приватного і приватно-публічного обвинувачення проявляються тоді, коли справа приватного обвинувачення має особливе громадське значення, а зі справ приватно-публічного обвинувачення потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи інших причин не може захистити свої законні інтереси, у таких випадках прокурор порушує справу і за відсутності скарги потерпілого. З такої справи проводиться дізнання чи досудове слідство, воно розглядається судом у загальному порядку і за примиренням закриттю не підлягає (ч.2 ст.27 КПК).

У межах досліджуваної  теми викликає занепокоєння і практика правозастосування під час розслідування  кримінальних справ приватного обвинувачення. Якщо під час дослідчої перевірки в діях винної особи (осіб) буде встановлена наявність складу злочину приватного обвинувачення (ст. 27 КПК України), то ці матеріали орган дізнання повинен спрямувати до суду з дотриманням вимог Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затвердженої Наказом МВС України № 400 від 14.04.2004 року. У даному випадку виносити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та рекомендувати потерпілому для захисту своїх прав звернутись до суду з юридичної точки зору невірно, хоча у деяких підрозділах МВС України саме так і вчиняють. Однак, вищезгадана Інструкція не регулює кримінально-процесуальні відносини, коли під час розслідування кримінальної справи буде встановлено, що обвинувачений поряд із злочином, переслідуваним у порядку публічного обвинувачення, вчинив також і злочин приватного обвинувачення. Тоді орган дізнання, слідчий згідно з ч. 1 ст. 27 КПК України не мають право порушувати кримінальну справу та пред’являти особі обвинувачення у скоєнні злочину приватного обвинувачення. У цьому разі лише прокурор особисто може порушити кримінальну справу приватного обвинувачення, яка потім об’єднується з кримінальною справою публічного обвинувачення, що знаходиться в провадженні слідчого. Отже, під час розгляду проблеми перекваліфікації злочинних дій необхідно вказати на те, що ст. 27 КПК України є недосконалою і містить суттєві недоліки, оскільки слідча практика знає безліч ситуацій, які не регулюються законом.