Чинність кримінального закону в просторі

Відповідно  до ч. З ст. 6 злочин вважається вчиненим на території України у разі, якщо: а) злочин було почато, продовжено або  закінчено на території України  його виконавцем або хоча б одним  із співвиконавців незалежно від  їх загальної кількості - при простій  формі співучасті, а також при  вчиненні злочину організованою  групою чи злочинною організацією; б) виконавець (виконавці) злочину діяв за межами України, але принаймні  один із його інших співучасників - організатор, підбурювач або пособник - діяв на території України - при  співучасті з розподілом ролей. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном. Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. [15,с.57]

Повним  дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України. [16,с.68]

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і  консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних  представництв, а також представники і службові особи міжнародних  організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України  лише щодо дій, вчинених ними при виконанні  своїх службових обов'язків. Зокрема, встановлюючи обсяг дипломатичного імунітету вказаних вище суб’єктів, треба, крім зазначених конвенцій та Положення, звертатися ще й до конкретної угоди між Україною та відповідною іноземною державою про заснування дипломатичного чи консульського представництва. Такою угодою даним особам на підставі взаємності може бути надано більшого обсягу імунітету від юрисдикції України (наприклад, Консульська конвенція між Україною та Угорською Республікою від 31 травня 1991р. [16,с.69]

Отже, принцип  територіальності проявляється в тому, що особи, які вчинили злочин на території  України, підлягають кримінальній відповідальності згідно її Кримінального кодексу. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. Винятками з цього принципу є співробітники дипломатичних та консульських установ та члени їх сімей.

2. Зміст принципу громадянства

У статтях 7 і 8 ККУ визначається принцип громадянства чинності кримінального закону у  просторі.  Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Зазначені особи підлягають відповідальності за вчинене за кордоном суспільне небезпечне діяння лише за умови, що таке діяння визнається злочином за законодавством України. [15,с.60]

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, що вчинений за межами України, потребує точного встановлення, що ця особа на час вчинення дії або  бездіяльності, передбаченої статтею Особливої частини КК України, була громадянином України або особою без громадянства, що постійно проживає в Україні. [15,с.62]

Згідно  зі ст. З Закону України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особами без громадянства визнаються такі, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами. [15,с.63]

 Злочинність  і караність діяння, вчиненого  за кордоном громадянами України,  а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні,  визначаються за українськими  законами незалежно від того, чи визнається таке діяння  злочином у тій країні, де воно було вчинено. [16,с.69]

 Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”. Що стосується інших правових наслідків засудження судом іноземної держави громадянина України і особи без громадянства, яка постійно проживає в ній, то такі наслідки можуть мати місце при притягненні їх до кримінальної відповідальності в Україні за новий злочин. [16,с.69] 

Особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 КК вважаються особи, які відповідним судом іноземної держави були засуджені з призначенням їм кримінального покарання за суспільно небезпечне винне діяння, яке за законодавством України також кваліфікується як злочин. Не має значення, де було вчинене таке діяння: на території України чи за її межами. [15,с.64]

Отже, принцип громадянства відображає положення Конституцї щодо громадянства України як постійного правового  зв’язку особи з державою у  формі їх взаємних прав та обов’язків.

3. Зміст космополітичного та реального  принципу              

Стаття 8 КК містить положення, які відбивають космополітичний (універсальний) та реальний принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі. Вони передбачають поширення чинності кримінального законодавства України на суспільне небезпечні діяння, вчинені за межами України іноземцями або особами без громадянства. 

Космополітичний принцип базується на міжнародно-правових зобов’язаннях України у сфері боротьби зі злочинністю. Він полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за її Кримінальним Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами. [16,с.70]

Визначення  поняття “іноземець” наводиться у ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого1994р. Це – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні. [7]

Згідно  універсального принципу зазначені особи, які вчинили злочини, передбачені КК України, за її межами, підлягають в Україні відповідальності за її КК лише у тих випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами, під якими розуміється те, що вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру [13, с. 66-74].

Відповідно  до міжнародних договорів України  іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, не користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні [15, с.169]. Зазвичай такі особи видаються іноземній державі для вирішення питання про їх відповідальність за місцем вчинення злочину на підставі ч. 3 ст. 10 КК.

Але у  тих випадках, коли Україна є учасницею  певних конвенцій або багатосторонніх  договорів про боротьбу з певними  видами злочинів, які дають право  кожній державі-учасниці притягати  до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили саме ці злочини, наша держава вправі сама вирішувати питання  про відповідальність цих осіб, якщо вони опинилися на її території. Це так звані міжнародні злочини  та злочини міжнародного характеру, щодо яких передбачена універсальна юрисдикція.

Особлива  частина КК містить низку статей, включених до КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 КК закріплені положення “Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків”, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У статті 284, закріплені положення Брюссельської конвенції “Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі” від 23 вересня 1910 р. Стаття 447 КК “Найманство” була введена до кримінального законодавства України відповідно до “Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців” від 4 грудня 1989 р. На підставі космополітичного принципу ці норми КК можуть застосовуватися в межах положень, що відповідають міжнародним угодам, до іноземних громадян і осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами. [16,с.70]

Отже, цей принцип відображає спільність інтересів декількох держав у боротьбі із злочинами, відповідальність за які випливає з міжнародно-правових актів. За відсутності таких угод або договорів, або їх ратифікації, іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за КК України.

       Згідно зі ст. 8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають відповідальності за її КК також у випадках, якщо вони вчинили особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Цей принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. [15,с.68] Наприклад, за ст. 115 КК у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 КК за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Уведення реального принципу до кримінального законодавства України є однією з форм реалізації конституційного положення, яке зобов’язує державу гарантувати піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. З ст. 25 Конституції України). Визнання злочину особливо тяжким можливе лише на підставі КК України. [16,с.71]

Поняття інтересів України є оціночним і має визначатися з урахуванням значущості для держави охоронюваного КК об’єкта та суспільної небезпечності посягання. Застосування космополітичного і реального принципів можливе за умови, якщо іноземці або особи без громадянства, що не проживають в Україні постійно, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.

РОЗДІЛ ІІІ. ІНСТИТУТ ЕКСТРАДИЦІЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

1. Загальне поняття екстрадиції

Питання видачі у кримінальному  праві досить активно почали досліджуватися після проголошення Україною незалежності. З цим пов'язується її вихід на міжнародну арену та приєднання до низки договорів, що регулюють питання надання правової допомоги, у тому числі видачі правопорушників. Новелою КК України 2001 р. є  інститут екстрадиції, що закріплений у ст. 10. Провівши її аналіз, можна в загальному вигляді показати всі проблеми, що тут виникають. Звичайно, багато дослідників як зарубіжжя, так і вітчизняних приділяли немало уваги вивченню цього інституту. Щодо екстрадиції в нашій державі, то в науці кримінального права України досліджено багато проблемних питань, та чимало ще потребує  вирішенню.

У ч.1 ст.10 законодавцем конкретизовано положення Конституції України, закріплене у ч. 2 ст. 25, що забороняє видачу громадян України. Таким же обсягом гарантій користуються й особи без громадянства, що постійно проживають на території України. Кримінальний закон заборони щодо здійснення такої видачі не містить, конституційне ж положення стосується тільки громадян України. [11, с.337-339]. Водночас зазначене положення стосується лише національної, а не міжнародної юрисдикції. Щодо видачі зазначених осіб повноважному міжнародному суду, то вона можлива. Конституційний Суд України у висновку від 11 липня 2001 р. роз’яснив, що міжнародний кримінальний суд не може прирівнюватися до іноземного суду, оскільки створюється за участю та згодою держав-учасниць на основі міжнародного, а не національного. Отже, використані законодавцем у ч. 1 ст. 10 КК слова “та віддання до суду” треба тлумачити обмежено, маючи на увазі випадки віддання лише до іноземного суду, що здійснює національну юрисдикцію. Треба також зазначити, що видача зазначених у ч. 1 ст. 10 КК осіб до міжнародного суду можлива лише за умови приєднання України до відповідних установчих угод (конвенцій, статутів тощо) та прийняття на себе певних міжнародно-правових зобов’язань. [15,с.69]

2. Проблемні питання інституту екстрадиції