Розвиток туризму у Летичівському районі

Продовження таблиці 1.2

Летичівський замок — замок в Летичеві селищі міського типу в Україні, центр Летичівського району на сході Хмельницької області [ 17].

Історія замку. В польських джерелах повідомляється, що в 1362 році литовці будують в Летичеві замок. Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але можна здогадатися: навряд чи місцевих форпост сильно відрізнявся від інших подільських замків тих часів. Дерев’яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя. В 1466 король Польщі Стефан Баторій надає Летичову магдебурзьке право [ 17].

Літографія Наполеона Орди.В 1579 році староста кам’янецький Ян Потоцький за урядовим наказом перебудовує дерев‘яно-земляний замок на кам‘яний. Чи точна ця дата — зараз важко сказати (в коментарях до відомої серії гравюр білоруського художника ХІХ століття Наполеона Орди названа інша дата побудови фортеці: 1598 рік). Можливо, замок почали будувати в 1579-му, а закінчили лише за 19 років. Адже посол короля Рудольфа ІІ Еріх Лясота, який добирався 1594 року до Києва, записав в своєму щоденнику, що в Летичеві на річці Вовк бачив замок Потоцького[ 17].

До наших днів збереглися замкові стіни по всьому периметру  та одна башта, залишки якої можна  спостерігати прямуючи трасою Вінниця - Хмельницький. Велике прямокутне подвір‘я оточували високі кам‘яні стіни  з амбразурами, чотирма круглими по кутах та чотирикутною в‘їздною вежами. З боку міста замок захищав  земляний вал з частоколом. Між  стінами замку та валом проходив глибокий рів з водою. Саме такою  фортеця зображена на першому  своєму „портреті” — карті французького військового інженера Гійома де Боплана. Форпост оточений двома ставками з греблею та ще одною греблею на Бузі. Потужний оборонний вузел [ 17].

В 1606-му, кам’янецький єпископ Павел Волуцький будує на території замку домініканський монастир на місці попередника — дерев’яного костелу, який згадувався з середини XVI століття. Новобудову довели до ладу в 1638р. В костелі розміщують орган, що згадується в 1637 році. У 1720 р. збудовано дзвіницю костелу [ 17].

Місто в 1601 році отримало статус повітового центру, а отже, було немалим. За Хмельниччини летичівські околиці відносилися до території, яку спочатку контролював козацький гетьман, а після підписання перемир’я в лютому 1649 року знову відійшла до Польщі. В 1772 році край займають турки. Переходячи з рук в руки, поступово місто занепадає [ 17].

„Кур’єр Польський” за 1737 рік згадує про загони гайдамак. А в 1750-му році повстанцям навіть вдалося захопити місто, яке на той час встало з колін руїни, виросло та збагатилось. За свідченнями Баал Шем Това десь в той же рік в місті починають з'явлитися перші євреї. А вже в 1765 році Летичів згадується як процвітаюче місто. У 1780 роках тут жило близько 800 євреїв.

В внаслідок другого поділу Речі Посполитої 1793 року Летичів було приєднано до Російської імперії. Російський цар Микола I наказав закрити монастир як неправославний [ 17].

В 30-их роках XIX століття місто було одним із центрів повстання, очолюваного Устимом Кармалюком. Оскільки сам Кармелюк похований в Летичеві, біля вежі в 1974 році звели 5-ти метровий пам'ятник Кармалюкові.[див. додаток Е]

В ті часи єврейське населення  значно зросло - В 1897 році тут жило біля 4100 євреїв (60% від усього населення). Час від часу в місті прокочувалися  єврейські погроми, зокрема, в 1882 р., під час більшовицької революції 1917 року і громадянської війни [ 17].

17 липня 1941 року Летичів окупований німецькими військами. Вони влаштували єврейське гетто а у замку концтабір де тримали євреїв міста та інших полонених. У кінці 1942 року біля передмістя Залетичівки було вбито біля 7200 мешканців гетто. 23 березня1944 року визволено військами Другого Українського фронту радянської армії. Біля вежі на мурах висить меморіальна дошка на честь загиблих в таборі радянським воїнам. За радянських часів пропонувалося знести залишки вежі, але, нащастя, дана ідея не була реалізована [ 17].

Летівський Домініканський монастир Успіння Пресвятої Діви Марії

— римо-катол. монастир у смт Летичів, пам’ятка архітектури нац. значення. Заснований бл. 1606 ченцями-домініканцями, які принесли з собою до Летичева копію ікони Богоматері Сніжної, створеної в Римі (Італія) на поч. 16 ст. (згодом ця копія стала відомою як Летичівська Богоматір). Незабаром на території монастиря за сприяння С.Потоцького (серед його урядів був і уряд летичівського старости; див. Староство) розпочалося буд-во мурованого костьолу з келіями, завершене 1638 (на думку деяких дослідників, на поч. 17 ст. мало місце не зведення нового храму, а перебудування існуючого, оскільки в джерелах є відомості, що парафіяльний костьол Успіння Пресвятої Діви Марії в Летичеві існував 1546). Монастир був розташований на території місці замку й утворював з ним єдиний комплекс (у наш час від оборонних споруд збереглися вежа і фрагмент муру) [ 17].

На початку національної революції 1648—1676 домініканці залишили (1648) Летичів, забравши з собою й ікону, вона на той час уже шанувалася як чудотворна. Монастирські споруди не раз зазнавали  пожеж і грабувань. Обитель відродилася  в 1-й чв. 18 ст., після повернення Поділля  під владу Речі Посполитої. 1724 було відбудовано костьол і туди знову  внесли чудотворну ікону (1778 Папа Римський Пій VI коронував її своїм декретом). 1832, після поразки польського повстання 1830—1831, монастир був закритий царським урядом. Костьол, однак, продовжував  діяти як парафіяльний. Під час  громадянської війни в Україні 1917—1921 ікону перенесли до Польщі (там вона перебуває й дотепер, нині зберігається в Любліні), 1933 р. костьол був закритий радянською владою [ 17].

У роки гітлерівської окупації (див. Друга світова війна) на території  монастиря діяв концтабір, по війні  — рад. в’язниця. Пізніше храм та келії використовували як склад[ 17].

1989 приміщення костьолу передали  місцевості римо-католицькій громаді. 1994 Римо-католицькій церкві передали келії, у них оселилися черниці ордену лоретанок.

2006 до храму урочисто перенесено  сучасну копію ікони Летичівської Богоматері [ 17].

Меджибі́зький замок — пам'ятка фортифікаційної архітектури XVI століття, виконана у стилі Ренесанс, що знаходиться у селищі Меджибіж Хмельницької області, у верхів'ях Південного Бугу при впаданні в нього річки Бужок, у 30 кілометрах на схід від міста Хмельницький і на 4 кілометри північніше автошляху.[див. додаток Ж]

Фортеця внесена до Державного реєстру національного культурного надбання України під № 764 0 [ 9].

Архітектурний ансамбль

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, через цю топографію в плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір'я замку має довжину 130 м, найбільшу ширину (з західного боку) — 85 м, його площа становить 0,75 га. Товщина мурів — до 4 м, висота у найвищих місцях — до 17 м. [ 9].

Фортечні мури товщиною 1,8 метра, мають прямокутні стрільниці, що суттєво відрізняються від  давнішніх. Їх перекривають кам'яні плити. Розміром стрільниці сягають 65х77 та 50х60 см (їх попередники були розміром 33х28 см). Із зовнішнього боку підстрільнична частина їх скошена. Такого типу архаїчних стрільниць лишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці знаходилися на мурах, які оточували кам'яниці XV століття. Одну з них, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся [ 9].

Основні пам'ятки

Церква святого Миколая (Замкова церква)

Замкова церква розташована  посеред двору. У 1586 році реконструйована  і освячена як католицька каплиця. В  плані – це прямокутна будова з  вапняку і шатровим дахом, з круглою  вежею. Будівля перенесла ряд архітектурних змін, продиктованих як релігією, яка в ній сповідувалась, так і побажаннями власників [ 9].

Офіцерська башта

Збудована на межі ХV-ХVІ століть. Розташована у північно-східному куті замку. Біля неї — в'їзд до замку. Башта складається з декількох частин, внесених за оборонні стіни. З середини XVII століття долішні перші яруси забутовані землею. Підстава вежі складається з ромбовидної триярусної різнорівневої частини з виступаючим в бік річки кутом, до якого з обох сторін примикають по дві попарно з‘єднані напівкруглі вежі. У 1848 році на підставі вежі зведено надбудову у формах восьмигранного прямокутника зі стрілчастими дверними й віконними отворами і прикрашеними карнизами в стилі бароко. З внутрішньої сторони до цієї вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Всі ці елементи композиції не відреставровані [ 9].

Лицарська Вежа

Вежа з амбразурами знаходиться на північному заході. Винесена за лінію стін замку для оборони центральних воріт цитаделі. У периметрі являє собою неправильний п‘ятикутник, складений з гладкого вапняку. Вінчає чотири оборонних яруси шатровий реставрований дах з маленькою надбудовою і флюгером на вершині. Артилерійські стрільниці на всіх ярусах мали із внутрішнього боку передстрільничі ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Товщина стін сягала 4-х метрів. Вежа датована ХVІ століттям [ 9].

Північна Вежа

Зведена у 1540—1586 роках після  перенесення в’їзду у замок із сходу на захід. Вежа була прибудована до барбакану у вигляді витягнутого восьмигранника, який у верхній частині значно поступається круглому цоколю, завдяки чому утворюється тераса з елегантним чавунним балконом.^[3] Вежа трьохповерхова, виступає 5 боками.^[4] Побудована з цегли на вапняному розчині і прикрашена портиком іонічного ордера і ромбообразними нішами над віконними прорізами. Бастіон фланкував зовнішні стіни, а його бійниці секторного обстрілу дозволяли вести прямий та перехресний вогонь.^[5] З внутрішнього оздоблення збереглися каміни. Від вежі з двох боків ведуть комори [ 9].

Палацовий комплекс

Палац побудований в другій половині ХVІ ст. Палацовий комплекс зведений в південно-східній частині комплексу. Двоярусна будівля примикає до Офіцерської вежі. Палац відбудовано на глибоких підвалах стратегічного призначення і декоровано стрілчастими вікнами з білокам‘яним різьбленням і вазонами та зубцями з червоної цегли на другому поверсі і ромбообразними нішами – на першому. Ренесансною аркатурою оздоблено фасад. З середини XVІІ століття у палаці змінені габарити вікон і дверей, перебудовано коминки — частину їх замінили на печі, облицьовані витонченою керамікою, яка зараз збереглася лише фрагментарно. Фігурніаттики теж все ще можна побачити на замковому палаці. Будівлю не реставровано [ 9].

В замку також знаходиться  музей голодомору, на який виділив  значну суму коштів тодішній президент  В.А. Ющенко. Урочисто музей був відкритий 4 жовтня 2008 р. Прості праобрази сільського буття створюють виразну картину  трагічних 30-х рр.. В експозиції представлені 1600 експонатів, понад 500 одиниць документального матеріалу [ 9].

3. СТРАТЕГІЯ ЙОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ У ЛЕТИЧІВСЬКОМУ РАЙОНІ

Основною проблемою розвитку туризму в Україні є неефективне  та нераціональне використання природних  ресурсів, а також відсутність  чіткої стратегії розвитку індустрії  туризму та чіткого його регулювання. Недостатньо розвинена інфраструктура, а також система транспортного  обслуговування туристів та населення  стають на заваді швидкому піднесенню та поширенню туристичної слави  країни, часто ставлять охочих відпочити  перед вибором. Тому розвиток туристичної  інфраструктури та транспортних шляхів сполучення є одним із першочергових завдань [18].