Экономика туризма

10

1.      Економічна стратегія та її роль у плануванні

Кожне підприємство має орієнтири в своїй діяльності, яких можна досягти лише зусиллями всього підприємства. Як правило, існують комплексні цілі, потрібні для розвитку всіх підрозділів підприємства, і, щоб їх досягти, розробляють певні комбінації стратегій, які називають комплексними стратегіями. До їх кола відноситься й економічна стратегія.

Економічна стратегія організації — комплексна стратегія, яка визначає співвідношення економічних важелів, необхідних та доступних для стратегічного розвитку організації, досягнення стратегічних цілей. Вона призначена для балансування інтересів та врегулювання економічних відносин усіх зацікавлених в ефективній діяльності та стратегічному розвитку підприємства груп.

Віднесення економічної стратегії до категорії комплексних базується на економічних взаємовідносин усередині та поза межами діяльності організації, що включає сукупність конкретних відносин власності, методів господарювання тощо. У процесі своєї діяльності організація вступає в економічні відносини у процесі закупівлі сировини, матеріалів, інших товарно-матеріальних та нематеріальних цінностей, реалізації продукції (послуг), які вироблені у процесі інвестування, формування капіталу та резервів, створення та розподілу прибутку; сплати податків, одержання та погашення кредитів тощо. Тобто економічні відносини пронизують усю діяльність підприємства, тому існує потреба регулювання економічних процесів і сформованих на їх основі раціональних відносин всередині та поза межами ринково-орієнтованої організації. Ці проблеми вирішуються з розробкою та реалізацією економічної стратегії.

Стратегічний підхід до економічного розвитку, а значить, й загального розвитку організації має низку переваг. Він заохочує керівників та інших спеціалістів мислити перспективно; веде до більш чіткої координації рішень та дій, які приймаються; встановлює перспективні показники діяльності для наступного контролю; робить підприємство більш підготовленим до раптових змін. Розробка цієї стратегії має здійснювати за тими ж самими технологічними прийомами, як і решта комплексних стратегій [7]. Розробка «стратегічного набору» економічної стратегії організації передбачає проходження таких необхідних етапів:

аналіз середовища функціонування організації;

створення необхідних баз стратегічних даних;

прогнозування загальних тенденцій розвитку середовища загалом та окремих його «суботочень»;

визначення концепцій, політики та типу розвитку організації;

обґрунтування цілей розвитку та побудова «дерева цілей» (для визначення місця економічної стратегії у діяльності організації та забезпечення взаємозв’язку цільової орієнтації окремих складових економічної стратегії);

обґрунтування окремих складових економічної стратегії;

балансування складових економічної стратегії у межах відповідного «стратегічного набору»;

визначення параметрів системи планування економічного розвитку, в тому числі системи планових документів (програми економічного розвитку, проектів як складових програми, системи стратегічних, поточних та оперативних планів різного типу);

обґрунтування варіантів побудови системи управління економічним розвитком на основі виконання економічної стратегії [4].

Зазначені комплекси робіт можуть об’єднуватися або поділятися на окремі види, що зумовлюється особливостями організації та її оточення, а також вибором методів обґрунтування окремих складових стратегічного процесу.

Такий стратегічний підхід має базуватися також і на системному підході, тобто на розробці та балансуванні окремих складових економічної стратегії, перш за все — цілей, які можуть бути віднесеними до загальних та/або окремих підрозділів організації. Встановлення цілей у загальному вигляді передбачає проходження чотирьох обов’язкових етапів:

1) виявлення та аналіз тенденцій, що можна спостерігати в середовищі функціонування організації;

2) встановлення загальної мети

організації;

              3) побудова ієрархії взаємозв’язаних цілей («дерева цілей»);

4) встановлення поточних індивідуальних цілей та задач для окремих підсистем та виконавців як інструменту забезпечення їхнього виконання.

Обґрунтоване «дерево цілей» економічної стратегії створює «цільовий каркас» організації, визначає місце кожного підрозділу у досягненні цілей розвитку. Виходячи з вимог до цілей організації, вини мають бути кількісно визначеними та зорієнтовані у часі, тобто використання техніко-економічних показників та «кортежу переваг» підвищує цільову орієнтацію діяльності організації. Система цілей визначає головне призначення організації, її загальні і специфічні цілі, ранжування з урахуванням можливих термінів і послідовності їхньої реалізації. Вибір стратегічної мети завжди пов’язаний з визначенням альтернатив, тобто з оцінкою того, чим потрібно і можна пожертвувати, щоб досягти цієї мети [3].

Підприємство для забезпечення економічного розвитку шляхом виконання економічної стратегії може розробляти комплексну цільову програму, яка виступатиме інструментом виконання «стратегічного набору». Наявність програми дозволяє більш ґрунтовно організувати роботу з економічного розвитку, як на підприємстві в цілому, так і в окремих підсистемах, забезпечити послідовність та системність цьому процесові. Доцільність розробки комплексної програми відповідного змісту залежить від типу підприємства та його оточення, від обраної економічної політики, а також від доступних підприємству засобів забезпечення економічного зростання. Цільова програма економічного розвитку призначена для вирішення відповідної проблеми, є інструментом реалізації певного переліку довгострокових стратегій розвитку підприємства. Розробка і впровадження програми має важливе значення, оскільки дозволяє в комплексі вирішити багато складних задач:

— підвищення конкурентоспроможності підприємства на товарних ринках

(стратегія «доходності портфелю», стратегія ціноутворення) та фінансових ринках (стратегія поведінки фірми на ринках грошей і цінних паперів);

— забезпечення вдосконалення наявних і формування нових виробничо - управлінських пропорцій інтеграційних зв’язків, що зумовлені визначеними перс перспективними напрямками в діяльності підприємства (стратегія управління капіталом, стратегія інвестиційної діяльності фірми);

— внесення якісних змін до виробничо-управлінської структури, підвищення

ефективності діяльності (стратегія зниження виробничих витрат, стратегія інвестиційної діяльності фірми; стратегія запобігання неплатоспроможності (банкрутства) фірми);

— формування підвалини для об’єднання зусиль всього колективу для вирішення задач стратегічного розвитку підприємства (стратегія стимулювання персоналу фірми);

— сприяє налагодженню коопераційних зв’язків з організаціями партнерами,

що тим чи іншим чином пов’язані з діяльністю підприємства (стратегія взаємодії фірми із «зонами стратегічних ресурсів» (ЗСР), стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми);

— орієнтація підприємства на участь у створенні об’єктів ринкової інфраструктури, які мають перетворити підприємство на «центр прибутків» (стратегія зниження трансакційних витрат);

— створення нових високоефективних інтеграційних зв’язків зо всіма об’єктами зовнішнього середовища, базованих на реалізації спільних інтересів, що підсилює можливості використання переваг кожної організації в досягненні власних і спільних цілей (стратегія зовнішньоекономічної діяльності фірми; стратегія стимулювання персоналу).

Цільова програма — це координуючий, адресний документ, який являє собою сукупність економічно та науково обґрунтованих, зорієнтованих на досягнення загальних (як правило комплексних) цілей заходів, які пов’язані за термінами, місцями виконання, а також забезпечені необхідними ресурсами.

Розгорнута характеристика цільової програми та її переваг при застосуванні у діяльності підприємств розглянуто автором у попередній публікації [8].

Цільові програми продемонстрували свою ефективність у вітчизняній та закордонній практиці для розв’язання складних комплексних проблем розвитку технічних, соціально-економічних та організаційних систем. Цільова програма має бути основою для розробки планових документів іншого типу: стратегічного плану підприємства, поточних, оперативно-тактичних та календарних планів, — тобто є стрижнем для планових документів іншого типу. Програма економічного розвитку є головним інструментом взаємозв’язку заходів різних за характером та змістом спрямованих на досягнення загальної мети, як створення та забезпечення стабільного зростання високоефективного ринково орієнтованого підприємства. З тим, щоб програма економічного розвитку була не випадковим набором незв’язаних між собою різних заходів, а документом, який відбивав би органічний зв’язок робіт відповідних виконавців з досягнення цілей у межах обраної стратегії, вона повинна мати низку властивостей, що гарантують збіг форми, змісту і призначення.

1. Методи визначення та обґрунтування цілей і задач ЦП та їх взаємозв’язку з іншими програмами і планами, що розроблені та застосовуються на підприємстві.

2. Структура ЦП (перелік розділів, вимоги до їх змісту та взаємозв’язку, основні заходи що забезпечують досягнення цілей програми).

3. Технологічна послідовність етапів розробки ЦП з визначенням окремих підходів до розробки програмних заходів за різними стратегіями.

4. Порядок забезпечення взаємозв’язку заходів програми з відповідними розділами планових документів іншого типу.

5. Перелік та методичні вказівки до заповнення форм, що застосовуються для оформлення ЦП, а також окремі показники, які характеризують параметри окремих цілей та стратегій.

6. Організаційний механізм розробки та реалізації ЦП, включаючи побудову організаційних відносин (повноважень, обов’язків, відповідальності) між діючими підрозділами щодо виконання робіт по програмі, формування (в разі по треби) спеціальних органів управління ЦП, розробка сітьового графіку та організаційних планів робіт по розробці та виконанню програми.

7. Фінансово-економічний механізм розробки та забезпечення робіт по програмі (джерела фінансування, методи формування та використання стратегічних фондів, методи встановлення економічних взаємовідносин між окремими структур ними підрозділами (діючими та тими, що реорганізуються, створюються та ліквідуються)).

8. Методи та форми соціально-психологічного супроводження розробки та реалізації ЦП (включаючи арсенал методів соціології, соціальної психології, конфліктології та ін., що дозволяють зменшити «опір змінам» у колективі).

9. Інформаційно-методичне забезпечення розробки ЦП (перелік та короткий виклад методів: визначення потреб; прогнозування різних типів; визначення та              аналіз проблем; формування стратегій та «стратегічного набору»; розробки альтернативних заходів щодо виконання стратегій; визначення всіх видів ресурсів, що необхідні для функціонування систем інформаційного забезпечення ЦП, включаючи форми, канали та методи одержання початкової і поточної інформації, її аналізу та ін.).

10. Процедури внесення змін у ЦП, зумовлених необхідністю уточнення цілей програми та стратегій їх досягнення, а також змінами зовнішніх і внутрішніх умов та можливостей їх реорганізації.

Подальші дослідження економічної стратегії мають здійснюватися у таких напрямках:

1. Визначення складових економічної стратегії у залежності від особливостей організації та її оточення.

2. Обґрунтування вибору методів формування як окремих складових, так й економічної стратегії у цілому.

3. Визначення моделей та методів балансування складових економічної

стратегії.

4. Обґрунтування механізмів формування та виконання програми економічного розвитку для різних суб’єктів господарювання.

5. Визначення взаємозв’язків між плановими документами, що існують в організації, та програмою економічного розвитку [9].

Таким чином можна зробити наступні  висновки стосовно розробки та подальшого розвитку стратегії підприємства. Стратегія  підприємства складається з дій і підходів управлінського персоналу для досягнення визначеної мети діяльності; стратегія забезпечує (має забезпечувати) спрямованість і адаптованість дій підприємства в ринкових умовах; створення стратегії – це перш за все підприємницька діяльність; розробник стратегії більшою мірою має бути зорієнтований на зміни зовнішнього середовища, ніж на вивчення внутрішніх проблем підприємства; стратегія динамічна та в процесі розвитку підприємства; стратегії підприємства частково видимі, а частково приховані від стороннього погляду. Розробка стратегічного бачення і місії підприємства, визначення мети і вибір стратегії є головними завданнями вибору напряму розвитку організації .

На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається трансформація всього комплексу економічних, громадських, владних відносин. Сьогоднішні тенденції, які спостерігаються в зовнішньому середовищі й усередині нашої країни, зумовлюють необхідність і доцільність розробки загайної економічної стратегії розвитку діяльності підприємств.

2.      Основні етапи економічного управління грошовими потоками туристичних підприємств

У фінансовій звітності відображаються позитивні і негативні грошові потоки від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Надходження грошей є для підприємства позитивним потоком, а витрата - негативним. Позитивний грошовий потік утворює доходи, а негативний - витрати підприємства. У вищезгаданому стандарті бухгалтерського обліку дається чітке визначення джерел надходження і напрямів витрачання коштів як взаємозалежних грошових потоків. Якщо немає надходження грошей, то нічого витрачати.

В умовах ринкових відносин важко переоцінити роль і значення потоків грошових коштів, що є для підприємства "кровоносною системою", яка обслуговує його господарську діяльність і дозволяє оцінити взаємозв'язок між залишками коштів на початок і кінець звітного або планового періоду.

Роль руху грошових коштів в економіці підприємств важко переоцінити.

По-перше, ефективно організований рух грошових коштів забезпечує платоспроможність і ліквідність підприємства.