Фортифікаційні споруди України

Багато лиха і страждань  жителям міста принесли I світова та Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам.

В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю.

Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з  королівськими військами. Проте  увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.

6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було 3 квітня 1944 р. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свободу.

 

 

Кам'янець-Подільська фортеця

Кам‘янець-Подільська фортеця (Antimurale Christianitas – форпост Християнства) була споруджена для захисту Турецького мосту, що є сполучним перешийком між Старим містом, укладеним в  петлю річки, і  “великою землею”.

На підставі археологічних  даних на території сучасної фортеці  в IX – XII ст. існував дитинець із земляним валом і дерев‘яною стіною, що захищає  давньослов‘янське поселення Галицько – Волинського князівства.

Дерев‘яні укріплення були замінені на кам‘яні після пожежі на рубежі XII – XIII ст. А вже в 1240 році орди Батию (1209 – 1255/1256), правителя улусу  Джучі (Золотої Орди), розбивши стіни, увірвалися в місто і знищили  його жителів. У наслідку чого більш  ніж на сторіччя Кам‘янець перейшов під владу татаро – монгол.

Після поразки татар при  Синіх Водах у 1363 році від війська  великого князя Литовського Ольгерда (літ. Algirdas 1296 – 1377) фортеця була передана у володіння племінникам князя  – Олександру, Юрію, Борису, Костянтину і Федору. За правління литовських князів (1363 – 1430) фортеця переживає  своє відродження і починає набувати свій неповторний вигляд завдяки  пожертвам як дрібних шляхтичів  і купців, так і римських пап, які  надсилали Кам‘янцю “милостиню святого  Петра”.

У слідстві чвари між спадкоємцями після смерті Вітовта (літ. Vytautas 1350 – 1430), на тривалий час Кам‘янець переходить у володіння Речі Посполитої (1434 – 1793), з невеликим тимчасовим проміжком  входження до складу Османської імперії (1672 – 1699). У цей період фортеця  набуває величезне стратегічне  значення, стаючи центром польського воєводства і набуваючи статус королівського  міста.

У період польського панування  замок набуває свого закінченого  вигляду завдяки численним модернізацій, головною з яких була перебудова замку  в 1621 році під керівництвом інженера Теофіла Шомберга для пристосування  його до артилерійської обороні.

Під час турецько – польської  війни (1672 – 1676) 25 серпня 1672 після нетривалої облоги турки прийняли почесну капітуляцію  Кам‘янця, хоча і втратив дві  вежі, з рук старости М. Потоцького.

Через 27 років Туреччина  змушена була повернути Кам‘янець  Польщі згідно Карловицького мирного  договору. З цього моменту фортеця  втратила своє ключове релігійне  значення для християнства, проте  польська влада продовжувала підтримувати її в бойовій готовності, асигнуя  кошти на її реконструкцію. У 1793 році Кам‘янець – Подільський офіційно було приєднано до Російської імперії, а в 1795 році став центром Подільської  губернії.

Після закінчення російсько  – турецької війни (1809 – 1812), коли кордони Росії значно розширилися  на південь, Кам‘янець – Подільська фортеця втратила своє оборонне значення і виступала в якості виправного закладу. Перша світова війна  знову нагадала фортеці про її військове призначення – в  Кам‘янці знаходився штаб Південно –  Західного фронту Росії.

Під час Громадянської  війни (1917 – 1923) у Кам‘янці багаторазово змінювалася влада: українські націоналістичні, більшовицькі, німецько – австрійські  війська змінювали один одного. На нетривалий термін (лютий 1919 – листопад 1920) Кам‘янець – Подільський навіть став столицею України після того, як Директорія й уряд УНР капітулював з Києва.

У 1928 році Стара фортеця  була оголошена державним історико – культурним заповідником.

Друга світова війна (1939 – 1945) завдала значної шкоди Кам‘янецю  в наслідок бомбардувань і запеклих боїв.

Зараз Національний історико – архітектурний заповідник “Кам‘янець-Подільський” занесений до Списку пам‘ятників  світової культури спадщини ЮНЕСКО.

Завдяки неприступності, створеної  спільним зусиллями людини і природи, за Кам‘янець – Подільської фортецею з середньовіччя закріпилася  репутація “побудованої рукою Бога”. Природа подарувала фортеці високі прямовисні береги і широке русло  Смотрича (завширшки до 250 м), а людина спорудила високі стіни з амбразурами  і обладнала їх потужними знаряддями (10 гармат і 1 тарасниця).

Центральна частина фортеці, її ще називають Старий замок, складає  замкнутий неправильний чотирикутник кріпосних стін площею 1,5 га з одинадцятьма вежами по периметру.

Найвідоміші вежі:

Папська вежа

Перша ліворуч від входу  у фортецю гранчаста вежа була споруджена в 1505 – 1515 рр. на третю частину  данини Св. Петра, надіслану Папою  Римським Юлієм II (лат. Iulius PP. II 1443 – 1513).

На початку XIX століття саме в цій вежі тричі був ув‘язнений ватажок селянського руху Устим  Кармелюк (1787 – 1835).

Денна башта

Найстаріша вежа (XII – XVI ст.), яка являє собою в периметрі  прямокутник з безліччю бійниць.

Вона служила основним стратегічним спостережним пунктом  замку, для чого на її вершині встановлювалася  дерев‘яна надбудова, і трампліном для доставки знарядь на верхній  ярус Нової башти. Основною архітектурною  особливістю цієї башти є відсутність  даху.

Нова вежа (Велика)

Прибудована із зовнішнього  боку замку найбільша башта замку (1544), маючи в периметрі пятиграннік, була побудована за останнім на той  час правилам оборонного мистецтва  І. Претферсом для захисту основного  спостережного пункту (Денний башти) і основного захисту замку  з південного заходу, для чого під  час бойових дій на неї закочували знаряддя.

25 серпня 1672 після підриву  турками, під час турецько –  польської війни (1672 – 1676), башта  була сильно пошкоджена і оборона  замку була здана. 

Башта повністю знаходиться  за межами фортеці і має з нею  лише загальну стіну, що розширювало  можливості маневрів у момент ведення  бойових дій захисниками фортеці.

Чорна вежа (Нова Східна вежа)

На стіні башти латинський напис “1544, Боже, тобі єдиному хвала. Йов Претвеч, архітектор”, що вказує значення цієї вежі, як останньою оборонної  перешкоди при вході в замок. Символом цього є вмуровані в  стіну два ядра.

За своє життя ця п‘ятикутна башта з шатровим дахом побачила чимало битв, її не раз реставрували. Найбільш тяжкий шкоди вона зазнала 26 серпня 1672, коли в її надрах начальником  замкової артилерії Геклінгом був  підірваний пороховий склад на знак протесту проти капітуляції фортеці  перед турками; жертвами стали 500 захисників фортеці.

Архітектурної особливістю  башти є колодязь глибиною 40 м  з дерев‘яними колесами, діаметр  яких становить 4,5 м, для підйому  води.

Вежа Рожанка 

На пам‘ятній таблиці  північно – східній вежі (третя  праворуч від входу) написано “Башта Креслава, Біскупа Владиславський, який власними засобами закінчив будівництво  замку 1505”, що датує закінчення будівництва  первісного кам‘яного замку на кошти  єпископа Креслава з Курозвенок у 1505 році.

Назва башти за однією з  версій походить від українського слова  “наріжна” (зовнішня), що обумовлено особливостями  її будови: три чверті площі знаходяться  за зовнішньою стіною замку.

Від башти був проведений тунель до Водної башти, інформація про  який була лише у коменданта фортеці. Високий шпиль над виступаючим  п‘ятим ярусом з червоної цегли  – ось відмітна ознака цієї вежі.

Водяна вежа

Винесена за межі фортеці  Водна башта служила основним джерелом води при облозі, чому сприяло  її розташування – у каньйоні на березі р. Смотрич під прикриттям батарей фортеці. Від башти був  проведений тунель до башти Рожанка, інформація про який була лише у  коменданта фортеці.

Північний і Південний  бастіони

У XVII ст. для підвищення обороноздатності фортеці Т. Шомберг розробив, згідно з останніми досягненнями голландського  фортифікаційного мистецтва, і втілив у життя проект Нової фортеці, що складається з Північного і  Південного бастіонів. Оборонні споруди  Нової фортеці складаються з  системи укріплень, валів і ровів, які з‘єднувалися зі Старим замком засобом підвісного мосту. Всередині  валів розташовувалися приміщення військового призначення (казарми, склади).

Пізніше всередині Нової  фортеці були споруджені південний (К. Дальке) і північну (С. Завадський) двори.

На теперішній час Нова фортеця збереглася набагато гірше  Старої, що імовірно пов‘язано з  помилкою при проектуванні (її висота перевищувала висоту Старої фортеці  тому її частково розібрали).

Боргова яма 

У дворі Старої фортеці  ліворуч від входу є цікавий  об‘єкт – боргова яма з муляжем  боржника. У колишні часи в неї  саджали злісних неплатників  податків, а зараз кидають монетки, щоб ніколи не мати боргів.

Схема фортеці (Експлікація):

1 - Папська (Кармалюкова) башта;

2 - Башта Ковпак;

3 - Тенчинська башта; 

4 - Ляська (Біла) башта; 

5 - Денна башта; 

6 - Нова (Велика) західна башта; 

6a - Мала західна башта; 

7 - Башта Рожанка; 

8 - Комендантська башта; 

   9 - Лянцкоронська башта;

10 - Нова східна башта; 

11 - Водна башта; 

12 - місцезнаходження башти Чорної, під уламками якої загинув  Ю. Володийовський;

13 - Боргова яма; 

14 - залишки фундаменту замкового  костьолу Св. Станіслава, підземна  галерея; 

15 - Північний бастіон; 

16 - Південний бастіон; 

16a - залишки бастіону Св. Ганни.